06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 640/4900/20
адміністративне провадження № К/9901/7353/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Колечицької В.В.,
позивачки - ОСОБА_1
представника відповідача - Возної М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №640/4900/20
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на роботі, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Арсірій Р.О.), на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - відповідач, Міністерство), в якому просила:
-визнати протиправним і скасувати пункт другий наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 21 листопада 2019 року №177-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 », з урахуванням змін, внесених до нього наказом Мінекономіки від 03 лютого 2020 року № 293-к «Про внесення змін до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 21 листопада 2019 року № 177-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 »;
-поновити ОСОБА_1 негайно на службі у відносинах публічної служби, на якій вона перебувала до звільнення;
стягнути з Міністерства відшкодування за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди.
2. ОСОБА_1 вважає, що роботодавцем при її звільненні було порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а саме статті 42 (не враховано її переважне право на залишення на роботі), статті 49-2 (не було попереджено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, та не запропоновано іншу роботу в структурі Міністерства ). Також позивачка зазначала, що є одинокою матір'ю, наразі на її повному утриманні перебуває дочка, тому працевлаштування, заробітна плата, матеріальне забезпечення є для неї вкрай важливим та необхідним.
IІ.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Наказом Міністерства від 05 листопада 2019 року №322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» внесені зміни до структури апарату Міністерства, затвердженої наказом Мінекономіки від 18 вересня 2019 року № 26.
4. 11 листопада 2019 року Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України було затверджено новий штатний розпис.
5. 21 листопада 2019 року позивачкою була подана заява про надання їй відпустки з 21 листопада 2019 року на 47 календарних дні.
6. Наказом Міністерства від 21 листопада 2019 року № 177-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 », зокрема:
- надано ОСОБА_1 - заступнику начальника управління військово-промислової політики - начальника відділу управління оборонно - промисловим комплексом департаменту стратегічного розвитку сектору оборони та безпеки частину щорічної відпустки за період роботи з 16 липня 2017 року по 15 липня 2018 року на 17 календарних днів та щорічну відпустку за період роботи з 16 липня 2018 року по 15 липня 2019 року на 30 календарних днів, усього на 47 календарних днів з 21 листопада 2019 року по 09 січня 2020 року;
-звільнено ОСОБА_1 - заступника начальника управління військово-промислової політики - начальника відділу управління оборонно - промисловим комплексом департаменту стратегічного розвитку сектору оборони та безпеки 10 січня 2020 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»; підстава: наказ Мінекономіки від 05 листопада 2019 року №322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України», штатний розпис Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 11 листопада 2019 року.
7. Зважаючи на направлення позивачкою на адресу роботодавця лікарняного серія АДШ №240891, прийнято наказ від 03 лютого 2020 року №293-к про внесення змін до оскаржуваного наказу, зокрема, в частині дати звільнення - з 10 лютого 2020 року.
8. Не погоджуючись із наказом від 21 листопада 2019 року № 177-к в частині звільнення з посади, позивачка звернулась до суду.
III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 рок, позовні вимоги задоволено частково.
9.1. Визнано протиправним і скасовано пункт другий наказу Міністерства від 21 листопада 2019 року № 177-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 », з урахуванням змін, внесених до нього наказом Мінекономіки від 03 лютого 2020 року № 293-к «Про внесення змін до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 21 листопада 2019 року № 177-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 ».
9.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління військово-промислової політики - начальника відділу управління оборонно - промисловим комплексом департаменту стратегічного розвитку сектору оборони та безпеки з 11 лютого 2020 року.
9.3. Стягнуто з Міністерства на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 лютого 2020 року по 05 жовтня 2020 року в сумі 474330 грн (чотириста сімдесят чотири тисячі триста тридцять гривень).
9.4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
10. Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що звільнення позивачки відбулось з порушенням вимог статей 40, 42, 43 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які повинні були застосовуватись до спірних правовідносин, а тому спірний наказ підлягає скасуванню в цій частині.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
11. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за вказаною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
13. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX у подібних правовідносинах.
14. Позивачка подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. На думку ОСОБА_1 , на момент прийняття наказу про звільнення та внесення змін до вказаного наказу відповідач повинен був керуватись нормами статті 49-2 КЗпП України.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII).
17. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
18. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
19. Приписами статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
19. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
20. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
21. Згідно із статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
23. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах цієї скарги.
24. Спірні правовідносини виникли 21 листопада 2020 року.
25. Предметом спору у справі є звільнення державного службовця із посади заступника начальника управління військово-промислової політики-начальника відділу управління оборонно-промислового комплексу департаменту стратегічного розвитку сектору оборони та безпеки. Підстава звільнення - пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, а саме - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців.
26. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про незаконність звільнення ОСОБА_2 . Колегія суддів Верховного Суду погоджується із вказаним висновком з огляду на наступне.
27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка працювала у Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки). Внаслідок прийняття наказу Мінекономіки від 05 листопада 2019 року №322 були внесені зміни до структури апарату вказаного міністерства, штатного розпису та скорочена посада позивачки.
28. Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що на час звільнення ОСОБА_1 такі нормативно-правові акти як Закон № 889-VIII та КЗпП України зазнали значних змін у зв'язку із набранням чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» та Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 25 вересня 2019 року. Зокрема, були внесенні зміни до Закону № 889-VIII, в тому числі до статей 22 та 87 (перша частина останньої була доповнена пунктом 1-1), які регулювали підстави та порядок припинення державної служби.
29. Водночас, у зв'язку із набранням чинності Законом № 113-IX з 25 вересня 2019 року змін зазнала стаття 40 КЗпП України, шляхом доповнення її частиною п'ятою, згідно з приписами якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
30. На переконання скаржника частина п'ята статті 40 КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) виключає державних службовців із під дії трудового законодавства, а тому правові підстави припинення державної служби регулюються виключно Закону №889-VIII, яким урегульовано статус державних службовців. Однак, таке твердження є безпідставним з огляду на наступне.
31. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX, який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.
32. Внаслідок цих законодавчих змін частиною першою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
33. Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
34. У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
35. Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон №113-IX, яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
36. З аналізу вищевказаних законодавчих змін вбачається, що аналіз статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) дає підстави для висновку про те, що відповідні питання стосовно особливостей вивільнення працівників у разі реорганізації, ліквідації державного органу нормами спеціального закону не врегульовано, що свідчить про необхідність застосування положень законодавства про працю.
37. Окрім того, виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
38. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №140/90/20.
39. Приписи частини четвертої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
40. Аргументованість застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, підтверджують наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ та від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
41. Норми, які змінилися внаслідок цих законодавчих змін не регулюють спірних правовідносин, оскільки вони набрали чинності у лютому 2020 року, а тому застосування цих норм не є предметом правового аналізу у цій справі.
42. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
43. Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.
44. Підстави припинення державної служби у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією державного органу за своєю правовою природою відповідають ознакам вивільнення працівників, що ґрунтується на загальних підставах звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
45. У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.
46. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов'язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
47. Отже, враховуючи відсутність на момент виникнення спірних правовідносин у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців у разі реорганізації, ліквідації державного органу, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин вищевказаних положень КЗпП України.
48. Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2021 року (справа №340/221/20) наголосив, що можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
49. Тобто роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
50. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
51. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
52. Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.
53. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка у будь-якій формі не зверталась до відповідача з приводу звільнення та припинення державної служби та не була попереджена про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби. Роботодавцем перед звільненням не запропоновано ОСОБА_1 жодної іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи, навіть нижчої посади (посади державної служби), в тому числі декретної у цьому або іншому державному органі. Також відповідачем жодним чином не було мотивовано та аргументовано звільнення позивача з державної служби та відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі. Перед звільненням позивачки відповідачем не з'ясовано питання наявності у неї переважного права на залишення на роботі (посаді), а також не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до Профспілкової організації Мінекономіки, Мінагрополітики стосовно планового звільнення працівників - членів профспілкової організації у зв'язку з реорганізацією.
54. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо порушення процедури звільнення ОСОБА_2 , наявності підстав для скасування наказу про звільнення у відповідній частині та поновлення прав особи.
55. Також Міністерством було подано клопотання про відкладення розгляду цієї справи внаслідок запровадження в Україні військового стану. Скаржник у клопотанні просив повернутися до розгляду цієї справи після припинення та скасування заходів військового стану.
56. Колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступне.
57. Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Законами України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ та від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено відповідні Укази Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 та від 17 травня 2022 року № 341/2022, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
58. Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (надалі також - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
59. Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 389-VIII у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
60. Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
61. Рада суддів України ухвалила рішення від 24 лютого 2022 року № 9, за яким звернула увагу всіх суддів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.
62. Враховуючи вищенаведене, підстави для задоволення клопотання скаржника відсутні.
63. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
64. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
VII СУДОВІ ВИТРАТИ
65. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
В задоволенні клопотання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про відкладення розгляду справи №640/4900/20 відмовити.
Касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі №640/4900/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст складено 06 жовтня 2022 року.
Судді О.В. Калашнікова
М.В. Білак
О.А. Губська