Справа № 640/12852/22 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
06 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила:
1) визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Арійончик Катерини Володимирівни Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управлінню юстиції від 20.05.2020 року про стягнення виконавчого збору ВП № 62069086 з ОСОБА_1 ;
2) визнати протиправною та скасувати пункт 1 постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 20.09.2021 року ВП №62060986, головного державного виконавця Арійончик Катерини Володимирівни Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управлінню юстиції, яким встановлено: вивести в окреме виконавче провадження постанову про стягнення виконавчого збору;
3) визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Арійончик Катерини Володимирівни Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управлінню юстиції про відкриття виконавчого провадження від 21 вересня 2021 року ВП № 66889113, яка є похідною від постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62069086 від 20.05.2020 року;
4) визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Арійончик Катерина Володимирівна Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управлінню юстиції від 21.09.2021 року ВП № 66889113 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка є похідною від постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62069086 від 20.05.2020 року;
5) зобов'язати Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управлінню юстиції, виключити з Єдиного державного реєстру боржників відомості про ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні № 66889113.
Одночасно, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить: зупинити стягнення на підставі виконавчого документа від 21.09.2021 року ВП №66889113 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Вказана заява обґрунтована тим, що позивач є пенсіонером, відрахування у встановлених виконавцем розмірах суттєво впливає на його матеріальний стан, інших доходів крім пенсійних виплат позивач не має.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що примусове виконання постанови може призвести до стягнення з позивачки коштів та значно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення адміністративного позову.
На думку апелянта, вона є пенсіонером, та оскаржувані постанови значно впливають на матеріальний стан, оскільки пенсійні виплати є єдиним джерелом для її існування.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час розгляду судом заяви у оскаржуваних постановах відсутні ознаки можливої небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, тому у задоволенні заяви про забезпечення позову - слід відмовити.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Як свідчать матеріали справи, 20 травня 2020 року головним державним виконавцем Арійончик Катериною Володимирівною Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управлінню юстиції винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 62069086 з ОСОБА_1 .
У подальшому, головним державним виконавцем Арійончик Катерини Володимирівни Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби (м. Київ) Центрального міжрегіонального управлінню юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 21 вересня 2021 року ВП № 66889113, яка є похідною від постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62069086 від 20.05.2020.
Того ж дня, держжавним виконавцем у ВП № 66889113 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень.
Як наслідок, скаржник вказує, що стягнення коштів на підставі вищевказаних постанов призведе до ускладення виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.
Втім, колегія суддів зазначає, що вказані обставини мають перевірятись під час розгляду даної справи по суті.
У той же час, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Так, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 та від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Відтак, перевірка протиправності оскаржуваних постанов можлива лише на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності під час судового розгляду справи на підставі позову, про забезпечення якого просить позивач.
У разі вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 21.09.2021 ВП №66889113), судом буде фактично ухвалене рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Крім того, позивачем не наведено конкретних обставин, які, на його переконання, могли б свідчити про неможливість поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, без вжиття судом заходів забезпечення позову.
До того ж, заявником не було доведено суду існування обставин, які без вжиття судом відповідних заходів вказували б на неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача або необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення в майбутньому.
Наведені заявником доводи й аргументи підлягають судовому дослідженню під час розгляду справи по суті, а тому не є достатніми та переконливими для висновку про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам боржника та не можливості їх відновлення прийнятим судом рішенням та як наслідок необхідності застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 cерпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук