Справа № 640/2254/21 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
06 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.02.2020 № 262740002567 щодо відмови в призначені йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення, а саме з 27.01.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27.01.2020 шляхом зарахування до пільгового стажу за списком № 1 періоди роботи позивача в Донецькій геолого-розвідній експедиції з 10.12.1985 по 06.01.1994.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте пенсійним фондом протиправно відмовлено у призначені пенсії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві від 04 лютого 2020 року № 262740002567 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення з відповідною заявою, а саме 27.01.2020, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи позивача в Донецькій геологорозвідувальній експедиції з 10.12.1985 по 06.01.1994.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що у позивача не досяг пенсійного віку, та право звернутися із заявою про призначення пенсії матиме після досягнення пенсійного віку, а саме з 16.07.2023, за наявності необхідного стажу.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою від 21.01.2020 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.1 частини другої ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, рішенням від 04.02.2020 та листом від 14.02.2020 №2600-0314-8/14799 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком.
В обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії зазначено, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, тому, позивач має право звернутися із заявою після досягнення пенсійного віку, а саме з 16.07.2023 та за наявності страхового стажу.
При цьому, загальний страховий стаж позивача складає 20 років 26 днів, а саме зараховано такі періоди роботи: з 01.09.1978 по 18.06.1982 - навчання у вищих/середніх навчальних закладах; з 28.12.1984 по 05.12.1985; з 21.10.1994 по 15.04.1998; з 28.12.1999 по 24.06.2000 - безробіття; з 01.04.2002 по 29.04.2002; з 03.05.2002 по 29.10.2002; з 01.08.2004 по 24.11.2008; з 17.12.2008 по 27.11.2009 - безробіття; з 06.04.2010 по 30.09.2015.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки записи у трудовій книжці та довідки, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача за Списком № 1, що надає право на включення цього періоду (8 років 26 днів) до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У силу вимог ст. 1 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 100 вказаного Закону особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах:
а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством;
б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до ст. 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому ст.ст. 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Так, у відповідності до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно з частиною другою статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Вказані норми викладено у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Тобто, статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
У подальшому, Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Так, вказаним Законом пункт «б» частини першої статті 13 Закону №1788-XII викладено в наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
З аналізу вищевикладених норм вбачається поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
При цьому, у пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).
Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII.
Відтак, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Водночас, статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV) встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина перша).
Вказані положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є чинними та неконституційними не визнавалися.
Відповідно до абзаців першого другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Таким чином, положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
З огляду на вказане, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ та пункт 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
Слід звернути увагу, що приписи пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі яких позивачу відмовлено у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт «а» частини першої статті 13), яку визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
За такого правового регулювання та встановлених обставин колегія суддів приходить до висновку, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому слід застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
З матеріалів справи вбачається, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 (27.01.2020) пенсіонер мав повних 56 років.
Відповідно до ст. 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, згідно з п. 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок № 383) для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку №637.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.
У той же час, пенсійним фондом не зараховано, ні до загального страхового стажу, ні до пільгового стажу за Списком №1 період роботи позивача з 10.12.1985 року по 06.01.1994 рік на посаді учнем, а потім помічником машиніста бурового станку підземного в Донецькій геологорозвідувальній експедиції.
У свою чергу, згідно записів у трудовій книжці містяться наступні записи щодо роботи у Донецькій геологорозвідувальній експедиції:
- з 10.12.1985 прийнятий учнем машиніста бурового станка підземного на Рутченковській дільниці з повним робочим днем на підземних роботах в шахті;
- з 15.02.1986 переведений помічником машиніста бурового станка підземного 3 розряду на цій же дільниці з повним робочим днем на підземних роботах в шахті;
- з 06.09.1986 переведений помічником машиніста бурового станка підземного 4 розрядку на цій же дільниці з повним робочим днем на підземних роботах в шахті;
- з 01.08.1987 перейменований помічником машиніста бурової установки 4 розряду з повним робочим днем в шахті;
- 06.01.1994 звільнений за власним бажанням.
Таким чином, відповідно до трудової книжки позивача його пільговий стаж за Списком №1 становить 8 років 26 днів.
До того ж, у матеріалах справи наявна довідка, видана Донецькою геологорозвідувальною експедицією від 22.01.2020 №301 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній видана ОСОБА_1 про те, що зазначена особа працювала повний робочий день в Донецькій геологорозвідувальній експедиції і за періоди:
- з 10.12.1985 по 14.02.1986 учнем машиніста бурового станка підземного з повним робочим днем в шахті, що передбачена Списком №1 розділом 1 підрозділом 1 Постанови Кабінету Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173; наказ №143/К від 11.12.1985;
- з 15.02.1986 по 31.07.1987 помічник машиніста бурового станка підземного з повним робочим днем в шахті, Список №1 розділ 1 пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173; наказ №22/К від 12.02.1986;
- з 01.08.1987 по 06.01.1994 помічник машиніста бурової установки підземної з повним робочим днем в шахті; Список №1 розділ 1 пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, наказ №238 від 14.07.1987, наказ про звільнення №3/К від 06.01.1994.
З огляду на вказане вбачається, що в матеріалах справи містяться довідки, в яких, зокрема, наявна інформація про характер роботи, період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професія; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків, куди включається цей період роботи.
Отже, спеціальний стаж за Списом №1 становить 8 років 26 днів, що дає право на зниження пенсійного віку на 8 років.
Разом з тим, відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначені пенсії взагалі вказаний період роботи не взяв до уваги, не обґрунтував причини не можливості його зарахування.
При цьому, записи у трудовій книжці та довідки, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача за Списком № 1, що надає право на включення цього періоду (8 років 26 днів) до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції про те, що відповідач прийняв необґрунтоване рішення про відмову у призначення пенсії на пільгових умовах, таким чином, останній діяв не у спосіб передбачений нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» та Закону України «Про пенсійне забезпечення», що свідчить про необхідність зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення з відповідною заявою, а саме 27.01.2020, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи позивача в Донецькій геологорозвідувальній експедиції з 10.12.1985 по 06.01.1994.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук