06 жовтня 2022 року Чернігів Справа № 620/1945/22
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховану суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та оплату відпусток за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідачів щодо не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпусток, за період з січня по грудень 2021 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого складав 2270,00 грн.
Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, подав відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову та зазначив, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, застосуванню підлягає норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», якою визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня становить 2102 грн, вказана стаття є діючою та не визнана у законному порядку неконституційною. Таким чином у відповідача не було жодних правових підстав для обрахунку розміру суддівської винагороди без врахування положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Відповідачем, Державною судовою адміністрацією України, у встановлений судом строк відзив на позов подано не було.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 10.07.2013 працює на посаді судді Щорського районного суду Чернігівської області (а.с. 17).
Згідно розрахункових листів позивача за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та оплату відпусток, позивачу нараховано та виплачено відповідачем, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2102,00 грн. (а.с. 14-16).
Відтак спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпусток, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2102,00 грн.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. (частини п'ята статті 135 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень;
працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.
З матеріалів справи вбачається, що суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення та оплату відпусток, за січень-грудень 2021 року, позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII.
При цьому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Згідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
При цьому статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01.01.2021 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Судом встановлено, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень-грудень 2021 року), а також в Законі № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.012021 (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні-грудні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.
Водночас, у розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин першої-четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19).
Статтею 154 Закону № 1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Крім того, відповідно до пункту 5 Положення № 141/0/15-19 основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в даному випадку Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Так, відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (частина друга статті 23 Бюджетного кодексу України).
Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована відповідачем у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).
Отже за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділене Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, суд дійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та оплату відпусток, у відповідності до вимог частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Як наслідок, слід визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпусток, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн.; зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та оплату відпусток, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 складає 2270,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII та з урахуванням положень частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України слідує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Відповідач 1 - територіальний орган Державної судової адміністрації України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Тому невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з діяльністю відповідача - Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
З урахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Тобто, Державна судова адміністрація України повинна здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплат судді ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпусток, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 160/10554/20.
З огляду на викладене та з урахуванням вимог частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпусток, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 у сумі 2270,00 грн, за період, з 01.01.2021 по 31.12.2021.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, буд. 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпусток, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та оплату відпусток, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 складає 2270,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та оплати відпусток, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 у сумі 2270,00 грн, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06.10.2022.
Суддя В.О. Непочатих