Іменем України
04 жовтня 2022 року Справа № 360/1733/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Райзмана Олександра Яковича, що діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови у прийомі документів про перерахунок та поновлення виплати пенсії та невинесення у встановлений законом строк рішення про призначення (перерахунок) або про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області витребувати архівну пенсійну справу позивача з місця зберігання;
-здійснити на загальних підставах перерахунок пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, що знаходяться у пенсійній справі та поданих позивачем додаткових документів, із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення виплати пенсії, не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з проведенням на загальних підставах обмеження будь-яким часом, індексації та масових перерахунків пенсії у 2008, 2012, 2017 - 2021 роках, відповідно до пенсійної реформи України, з урахуванням наступних змін у пенсійному законодавстві;
-відновити та виплачувати позивачу пенсію за віком, починаючи з 07.10.2009, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, одним платежем, за період із 07.10.2009 на день фактичної виплати пенсії, на визначений позивачем банківський рахунок;
-виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за затримку виплати пенсії за період із 07.10.2009 по день фактичної виплати заборгованості з пенсії, одним платежем, на визначений позивачем банківський рахунок;
-встановити спосіб виконання судового рішення шляхом виплати пенсії на визначений позивачем банківський рахунок, згідно з заявою, поданою представником позивача за довіреністю;
-відповідно до п.1 ч.2 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у повному обсязі заявлених позовних вимог шляхом стягнення одним платежем усієї суми боргу, починаючи з 07.10.2009 у день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та не працює, з 22.04.1993 постійно мешкає в Ізраїлі, місце постійного проживання встановлено нотаріально.
З 08.04.1988 позивач перебувала на пенсійному обліку та отримувала пенсію за віком у Рубіжанському відділі соціального захисту населення Луганської області та сумарний трудовий стаж становить 40 років 18 днів.
Виплата пенсії припинено позивачу з 01.01.1994 внаслідок виїзду на постійне місце проживання за кордон.
Позивач 01.02.2022 звернулася через представника за довіреністю до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області через відділ обслуговування громадян №8 (сервісний центр) з особисто підписаною заявою за формою до "Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, згідно із Законом № 1058-IV" від 25.11.2005 №22-1 про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009, додавши необхідні документи.
У прийомі заяви та документів було відмовлено з посиланням на обов'язок особистого звернення заявника до органу ПФУ з такою заявою.
У зв'язку з цим заява позивача про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком з необхідними документами була 01.02.2022 направлена відповідачу рекомендованим листом з описом вкладення та отримано відповідачем 02.12.2021, що підтверджується відміткою працівника органу ПФУ на розписці-повідомленні.
Позивач зазначив, що подання особисто заяви про поновлення виплати пенсії до органу ПФУ, в силу її похилого віку, постійного проживання за межами України, пандемії коронавірусу - практично неможливо, однак відсутність у позивача можливості особисто з'явитися до органу ПФУ не може бути підставою для обмеження конституційного права позивача, як громадянина України, на пенсійне забезпечення на старості.
Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови у прийомі документів про перерахунок та поновлення виплати пенсії та невинесення у встановлений законом строк рішення про призначення (перерахунок) або про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву від 16.09.2022 №1200-0902-7/20197, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування відзиву зазначив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль 22.04.1993, прийнята на консульський облік та має ізраїльське громадянство, що підтверджується змістом позовної заяви та додатками до неї. Засвідчення справжності підпису ОСОБА_1 , нотаріально посвідчене та апостильоване 01.09.2021 реєстраційний номер 527/2021, особу позивача засвідчено на підставі посвідчення особи громадянина Ізраїлю номер НОМЕР_2 , виданого у м. Холоні 14.11.1994. Пенсія з 08.04.1988 призначалась та виплата її припинялась з 01.01.1994 Рубіжанським відділом соціального захисту населення Луганської області.
Відповідач також зазначив, що позивач відповідно до Центральної підсистеми Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України «Призначення та виплата пенсій» одержувачів пенсій Луганської області, як одержувач пенсії, станом на день подання відзиву на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області або його територіальних органах не перебуває (і ніколи не перебувала), пенсію не отримує.
03.02.2022 відповідачем за вхідним №638/К-1200-22 зареєстровано звернення позивача від 01.02.2022 через свого представника Кузнецова Юрія Станіславовича у якому, зокрема, позивач просила: прийняти заяву про перерахунок та поновлення пенсії з 2009 року, надавши копії документів, визначених в додатках, невідкладно вимагати архівну пенсійну справу з місця зберігання, у строк до 10 днів прийняти рішення про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком з 2009 року. Заяву від 01.02.2022 отримано відповідачем засобами поштового зв'язку через відділення АТ «Укрпошта».
Листом від 06.04.2022 №1200-0202-8/11621 відповідач повідомив уповноваженій особі позивача про відмову у поновленні виплати пенсії.
Лист Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.04.2022 № 1200-02202-8/11621 має суто роз'яснювальний характер та не тягне для позивача правових наслідків, оскільки не є актом індивідуальної дії.
Відповідач вважає, що факт звернення з заявою від 01.02.2022 представником позивача, що діяв від імені позивача на підставі копії апостильованої довіреності від 01.09.2021, виданої у місті Тель-Авів, Ізраїль. Повноваження представника підтверджено копією нотаріальної довіреності від 01.09.2021, виданої у місті Тель-Авів, Ізраїль, особу представника - Кузнецова Юрія Станіславовича паспортом громадянина України не ідентифіковано, оригіналу або нотаріально завіреної копії паспорту громадянина України на ОСОБА_4 разом із заявою про поновлення виплати пенсії від 01.02.2022 до відповідача не надавалось. При цьому, нормами Порядку № 22-1 встановлено, що право на подання заяв представником заявника підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю.
Крім того, відповідач зазначив, що усі документи щодо ОСОБА_5 , додані до заяви від 01.02.2022, подано у копіях, які нотаріально не посвідчені, що не відповідає приписам пункту 2.23 Порядку № 22-1.
При цьому у заяві від 01.02.2022 зазначено власну адресу проживання та місце реєстрації ОСОБА_6 : АДРЕСА_1 , тобто не у межах України.
Заяву від 01.02.2022 про подання заяви про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком подано не від імені представника позивача, а від імені позивача, підписано не представником позивача, а позивачем.
Отже, як вказує відповідач, під час звернення поштою до відповідача представником позивача за поновленням виплати пенсії позивачу, представник мав надати або оригінал нотаріальної довіреності або її нотаріально завірену копію, при цьому для ідентифікації особи представника мало бути надано або оригінал паспорту громадянина України - ОСОБА_4 або його нотаріально посвідчена копія, теж саме стосується усіх документів на ім'я позивача, доданих до заяви від 01.02.2022 (зазначених у розписці-повідомлені), чого у цьому випадку зроблено не було.
Відповідач розглянув заяву відповідно до норм Закону України «Про звернення громадян» та листом повідомив про результат розгляду заяви.
Оскільки пенсія позивачу призначалась та виплата її припинялась 01.01.1994 Рубіжанським відділом соціального захисту населення Луганської області, пенсійна справа позивача у володінні відповідача не перебувала та не перебуває, тому відповідач не може здійснити поновлення виплати пенсії за документами, що є в пенсійній справі, як то передбачено п. 2.8 Порядку № 22-1.
Підсумовуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 23.09.2022 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про витребування доказів у справі №360/1733/22 відмовлено.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1).
Указом Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IХ, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22 травня 2022 року №2263-ІХ затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в період з 08.10.1964 по 23.11.1993 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
З довідки від 20.12.1996 №777 вбачається, що пенсію позивачу призначено з 08.04.1988, загальний стаж складає 40 років 18 днів та виплату пенсії припинено з 01.01.1994, у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.
Починаючи з 22.04.1993 по теперішній час постійно мешкає в Ізраїлі.
01.02.2022 позивач через свого представника подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області заяву про перерахунок пенсії за віком, в якій просила винести рішення про перерахунок та поновлення пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни з індексацією та компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії.
До вищевказаної заяви позивач додала: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; реєстраційний номер облікової картки платника податків; трудову книжку; витяг з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців; нотаріально апостильовану довіреність на представника; довідка з місця проживання в України до виїзду на ПМЖ; довідка Рубіжанського УСЗН в Луганській області про перебування на пенсійному обліку та отримання пенсії; архівні довідки про заробітну плату; архівні довідки про трудовий стаж та перейменування підприємства; диплом про закінчення інституту; заяву про виплату пенсії на банківській рахунок; заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії; довідку Ощадбанку про реквізити рахунку та лист про подачу заяви про перерахунок і відновлення виплати пенсії за віком.
Вищевказаний пакет документів також наявний в матеріалах справи.
Відповідачем розглянуто заяву позивача та надано відповідь від 06.04.2022 №1200-0202-8/11621, в якій зазначив, що уповноваженому представнику Кузнєцової Рози надати інформацію з питання поновлення виплати пенсії, перерахунку пенсії та виплати пенсії на банківську установу немає можливості, оскільки відповідні заяви ОСОБА_1 відсутні у підсистемі “Звернення” та її пенсійна справа відсутня в підсистемі “Призначення та виплати пенсій”, а також в архівних даних паперових справ Пенсійного фонду України. Згідно з пунктом 4.1 розділу IV Порядку № 22-1 заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Пунктом 2.9 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (внутрішній паспорт громадянина України, місце його проживання (реєстрації) та вік). Вказану відповідь надано відповідно до Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян».
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012, згідно з яким "однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості".
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 1 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Водночас, згідно з пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 (далі - Порядок № 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:
1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;
2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;
3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Суд зауважує, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Отже, з 07.10.2009 з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №25-рп/2009, яким визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії за віком, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Крім цього, як зазначено у Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
В силу вимог статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Суд зазначає, що частиною першою статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику цього суду, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (7 жовтня 2009 року) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 12 травня 2015 року та 19 травня 2015 року (справи № 21-180а15, № 21-168а15) та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18), які відповідно до положень статті 242 КАС України враховуються судом при прийнятті рішення у справі.
Згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Під час ухвалення рішення в даній справі суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 20.05.2020 по справі №815/1226/18, в якій зокрема вказано на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
Спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України».
Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Оскільки позивач з 22.04.1993 виїхала на постійне місце проживання в Ізраїль, а пенсія їй в період проживання за кордоном не виплачується протиправно, враховуючи той факт, що на даний час позивач не втратила громадянство України, тому має право на поновлення виплати пенсії, починаючи з 07.10.2009.
Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку була допущена протиправна бездіяльність, оскільки за заявою представника позивача листом від 06.04.2022 №1200-0202-8/11621 відмовило позивачу в поновленні виплати пенсії з 07.10.2009 без прийняття рішення, як цього вимагає діюче законодавство.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо непоновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009; зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу, починаючи з 07.10.2009 із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення виплати пенсії, на визначений позивачем банківський рахунок.
Що стосується встановлення статусу позивача як непрацюючого пенсіонера та дитини війни, то суд не вбачає підстав для задоволення цих вимог, оскільки наразі вони є передчасними, так як відповідач це питання взагалі не досліджував, спір між сторонами з цього приводу відсутній.
Щодо позовних вимог про виплату пенсії з проведенням індексації, суд зазначає, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачка не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню також не підлягають.
Аналогічна правова позиція щодо індексації викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 20.05.2020 по справі №815/1226/18, які враховуються судом під час прийняття рішення у даній справі.
Щодо позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії (довічне грошове утримання), соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та пункту 5 указаного Порядку виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Позивач просить виплатити компенсацію на суми доходу, які ще не тільки не виплачені, але ще й навіть не нараховані, а тому це не відповідає вимогам закону.
Отже, вимога про виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів за затримку виплати пенсії за період із 07.10.2009 по день фактичної виплати заборгованості з пенсії, одним платежем, на визначений позивачем банківський рахунок є також передчасною, а тому не підлягає задоволенню.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №200/11292/19-а і від 5 березня 2020 року у справі № 140/1547/19.
Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 1).
Згідно пункту 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Оскільки вся сума заборгованості з виплати пенсії наразі невідома, суд не присуджує позивачу про стягнення певних конкретно визначених в грошовому розмірі платежів, а лише про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, тому відсутні підстави для застосування як пункту 1 частини першої, так і пункту 1 частини другої статті 371 КАС України, про яке просить позивач у позові.
Як наслідок, не підлягає задоволенню клопотання щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області у 14-денний строк надати до суду звіт про виконання судового рішення, зверненого до негайного виконання.
Доводи відповідача про те, що позивачем не дотримано встановлений порядок звернення до органу ПФУ із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії, подання незавірених копій документів замість їхніх оригіналів, є безпідставні та спростовуються матеріалами справи.
Так, відповідно до статей 44,49 Закону №1058-IV та Порядку №22-1 позивач 01.02.2022 встановленим порядком звернулася через представника за довіреністю до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області через Відділ обслуговування громадян №8 (сервісний центр) за адресою: 93010, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35-А, з особисто підписаною заявою за формою додаток 1 до Порядку №22-1 про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009, додавши необхідні документи - оригінали.
Представником позивача було пред'явлено оригінали його паспорта громадянина України та апостильованої нотаріальної довіреності на представника.
Працівником сервісного центру проведено ідентифікацію особи представника, що підтверджено відміткою працівника на розписці-повідомленні.
З цих підстав у листі відповідача від 06.04.2022 №1200-0202-8/11621 за результатом розгляду заяви позивача від 01.02.2022 про поновлення виплати пенсії зазначено, що ОСОБА_7 є уповноваженим представником позивача за довіреністю.
У прийомі заяви та документів представнику позивача було відмовлено, з посиланням на обов'язок особистого звернення заявника до органу ПФУ з такою заявою.
У зв'язку з цим заява позивача про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком з необхідними документами (оригіналами) була 01.02.2022 направлено відповідачу рекомендованим листом з описом вкладення та отримано відповідачем 02.12.2021.
Факт отримання відповідачем заяви про перерахунок та поновлення виплати пенсії з необхідними документами - оригіналами підтверджується відміткою працівника сервісного відділу на розписці-повідомленні.
Крім того, з листа відповідача від 06.04.2022 №1200-0202-8/11621 за наслідками розгляду заяви позивача від 01.02.2022 про поновлення виплати пенсії вбачається, що неподання із заявою про поновлення виплати пенсії оригіналів необхідних документів, не було підставою для відмови у задоволенні заяви позивача, а тому не може бути прийняте до уваги, оскільки оцінюватися судом можуть виключно мотиви, з яких виходи відповідач, розглядаючи заяву про поновлення виплати пенсії.
Жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем не виконано власноручно підписи на документах: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, нотаріальна довіреність на представника (у присутності нотаріуса), заява про поновлення виплати пенсії та виплату пенсії на банківський рахунок, - відповідач суду не надав.
Факт подачі позивачем документів поштою за допомогою свого представника на території України жодним чином не суперечить діючому законодавству України, а тому не може слугувати підставою для відмови позивачу у поновленні пенсії.
Крім того, як уже зазначено вище, нині немає чіткого механізму відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитися Пенсійним фондом із надмірним формалізмом, враховуючи, що непроведення виплати пенсії таким особам сталося з вини держави в особі її компетентних органів.
Очевидно, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу для виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб та не сприяє відновленню їхнього порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України за основу рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Посилання відповідача на відсутність архівної пенсійної справи позивача не може бути прийнято до уваги, оскільки відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством визначення права на пенсію.
Суд погоджується з аргументами позивача про те, що обов'язок пошуку архівної справи або її поновлення не може бути покладений на самого позивача, оскільки саме до компетенції Пенсійного фонду України та його територіальних органів належить питання призначення (перерахунку) та виплати пенсії.
При цьому суд не вбачає правової необхідності задовольняти позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області витребувати архівну пенсійну справу позивача з місця зберігання, оскільки відповідач при виконанні рішення суду в частині поновлення нарахування та виплати пенсії у відповідності до вимог чинного законодавства самостійно буде визначати чи достатньо йому наданих документів для відновлення та вживати певні дії для їх отримання у випадку недостатньості.
Суд не може своїм рішенням повністю прописувати алгоритм дій для відповідача. Для цього в Україні існують нормативно-правові акти, дотримання та виконання яких є конституційним обов'язком як суб'єктів владних повноважень, так і громадян України.
Що стосується доводів відповідача щодо пропуску строків звернення позивача до суду з цим позовом, то вони є неприйнятними з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо непоновлення нарахування та виплати пенсії за її заявою від 01.02.2022. При цьому про правові підстави непоновлення - відмови у поновленні - їй стало відомо з листа відповідача від 06.04.2022 №1200-0202-8/11621. З позовом до суду позивач звернулась 29.08.2022, тобто в межах шестимісячного строку з дня, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб'єкти владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду їх правомірність, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з обранням належного способу захисту порушених прав.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки ухвалою суду від 02.09.2022 позивача звільнено від сплати судового збору розмірі 992,40 грн на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 21782461, юридична адреса: вул. Шевченка, буд.9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо непоновлення ОСОБА_1 виплати пенсії з 07.10.2009.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення виплати пенсії, на визначений ОСОБА_1 у заяві від 01.02.2022 банківський рахунок.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 , відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова