ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
27 вересня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/329/21(916/3073/21)
Південно-Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників справи:
арбітражна керуюча Бова Дар'я Володимирівна - особисто;
від фізичної особи ОСОБА_1 - адвокат Ставніченко М.В.
фізична особа ОСОБА_2 - особисто
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022
по справі №916/329/21(916/3073/21)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ"
до
1) фізичної особи ОСОБА_1
2) фізичної особи ОСОБА_2
про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння
В межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ"
Розпорядник майном Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" арбітражна керуюча Бова Д.В. звернулася до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2 про: визнання недійсними договору купівлі-продажу від 30.07.2020р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" та гр. ОСОБА_1 , що зареєстрований у реєстрі за №601; витребування у ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" зупиночного місця НОМЕР_3, розташованого за адресою АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог розпорядником майна зазначено, що під час проведення аналізу фінансово-господарського стану Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" було встановлено, що спірний договір було укладено у той період, коли заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" перед кредиторами становила більше 4 000 000 грн., а фінансовий стан підприємства свідчив про те, що воно не мало достатніх джерел для погашення вказаної заборгованості.
У позовній заяві Позивач також зазначила, що вважає вказаний договір купівлі-продажу безоплатним, оскільки майно передано у власність гр. ОСОБА_1 на умовах відстрочення платежу та докази його сплати відсутні. Безоплатне відчуження майна боржника за оскаржуваним договором призвело до зменшення майнових активів Боржника, за рахунок яких можливо було б задовольнити існуючі вимоги Кредиторів.
На думку розпорядника майном, наведені вище доводи вказують на те, що сторони при укладанні договору купівлі-продажу від 30.07.2020р. діяли недобросовісно, а істинною метою укладання даного договору було виведення активів Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ", з метою уникнення погашення вимог перед кредиторами за його рахунок.
Крім того, Позивач звертає увагу суду на той факт, що зупиночне спірне майно було передано ОСОБА_1 в іпотеку ОСОБА_3 задля забезпечення особистих зобов'язань ОСОБА_4 , який є засновником ТОВ "Белрум". Тобто покупець за договором від 30.07.2020 через декілька місяців стала майновим поручителем засновника продавця-боржника. Вказана діяльність викликає підозри в добросовісності сторін при укладенні ними правочину та наявності волі на настання правових наслідків для сторін, зокрема в бажанні покупця, ОСОБА_1 виконати своє зобов'язання по оплаті ціни продажу Боржнику з врахування того, що у товариства був змінений керівник та засновник.
Позивач зазначає, що вважає що оскаржуваний договір купівлі-продажу містить ознаки фраундаторного, та просить суд визнати його недійсним, а майно витребуванню на користь ТОВ "БЕЛРУМ", у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на час подання позову до суду та до даного часу відповідний об'єкти нерухомості знаходяться у власності ОСОБА_2 , та не заперечується сторонами у справі.
Будь-яких договірних відносин між Позивачем та Відповідачем ОСОБА_2 з приводу вищезазначеного об'єкту нерухомості не існувало та не існує. Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем зупиночного місця НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за відплатним договором.
З огляду на зазначене, господарський суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу та витребування майна є належним та ефективним способом захисту прав позивача.
З приводу посилання позивача на наявність ознак фраудаторного правочину, суд першої інстанції зазначив, оскільки звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "БЕЛРУМ" та докази підтвердження фінансового стану ТОВ "БЕЛРУМ" було надано позивачем з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України та не прийнято судом до розгляду, судом не було встановлено наявність або відсутність обставин, на які посилається Позивач.
Крім того, як відзначено судом першої інстанції, у додаткових поясненнях відповідач ОСОБА_1 зазначала, що у позивача, на час укладення договору купівлі-продажу від 30.07.2020р. у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" перебувало також інше нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Щодо доводів Позивача про наявність у справі про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ" доказів, необхідних для дослідження у даній справі, суд першої інстанції зазначив, що порядок подання доказів у справу позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, є загальним та регламентується ст.ст. 80, 164-168 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з цим рішенням, арбітражна керуюча Бова Д.В. звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022р. у справі №916/329/21 (916/3073/21) повністю та ухвалити в цій справі нове рішення про задоволення у повному обсязі позовних вимог.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання розпорядника майна про долучення доказів до матеріалів справи, у якому позивач просила залучити до матеріалів справи копії виписок з клієнт банку по рахункам ТОВ "БЕЛРУМ", копію заяви на проведення оцінки зупиночного місця , копію договору про оцінку вказаного майна від 01.10.2021 та висновок експерта №68/10-21 за результатами проведеної оцінки.
Так, за твердженням апелянта, в даному клопотанні позивач обґрунтувала пропущення строків на подання цього доказу. Так, неподання виписок разом з позовом було зумовлене відсутністю доступу розпорядника майна до банківських рахунків ТОВ «Белрум» під час подання позову. Проте, ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2021 у справі № 916/329/21 було витребувано виписку про рух коштів по рахунку ТОВ „БЕЛРУМ" та на виконання вказаної ухвали банківські установи надали виписки по банківських рахунках ТОВ «БЕЛРУМ». Вони містяться у матеріалах основної справи №916/329/21, тому ці виписки були наявними у суду, який розглядав дану справу.
За твердженням апелянта, подання виписок після звернення з позовом зумовлювалось закінченням процесу проходження ідентифікації в банку лише в ліквідаційній процедурі та отриманням доказів у належному форматі лише після отримання доступу до рахунків Боржника.
Що ж до доказів заниженої вартості спірного майна, арбітражний керуючий зауважила, що вони не були наявні на дату подання позову, з огляду на незакінчення процесу оцінки через відсутність фінансових ресурсів у позивача для оплати послуг експерта.
Таким чином, як вважає апелянт, у зв'язку з наведеними обставинами, об'єктивні обставини, а саме брак коштів, необхідних для отримання звіту про оцінку зупиночного місця перешкодили поданню позивачем цих доказів разом з позовною заявою. При цьому, розпорядником майна ТОВ «Белрум» було здійснено всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, оскільки були встановлені договірні відносини з суб'єктом оціночної діяльності.
З приводу клопотання про залучення до матеріалів справи копії звіту про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "БЕЛРУМ" від 06.09.2021р., докази звернення до органів Національної поліції та докази звернення до органів ДВС України щодо попереднього керівника Боржника ОСОБА_5 в частині невиконання нею вимог про передачу документації та іншого майна Банкрута, апелянт зазначає таке.
Позивач в клопотанні зауважила, що на момент звернення до суду цей звіт мав неповний характер, у зв'язку з чим задля встановлення всіх обставин, важливих для вирішення справи №916/329/21 (916/3073/21) та задля більш повного і точного аналізу фінансово-господарського стану ТОВ «Белрум» розпорядником майна, в т.ч. і після подання позовної заяви у цій справі, вживались додаткові заходи задля отримання документації у попереднього керівництва Боржника (звернення до органів Нацполіції та ДВС). Проте, незважаючи на всі викладені в клопотанні заходи отримати додаткову документацію та інформацію не вдалося. У зв'язку з необхідністю збору цієї додаткової інформації, звіт було подано Позивачем з пропуском встановленого законом строку.
Апелянт також вважає, що судом було безпідставно відхилено доводи розпорядника майна боржника про наявність у основній справі про банкрутство ТОВ «Белрум» доказів фінансового стану боржника. Таким чином, обставини, які суд визначив як такі, що не можуть бути встановлені, підтверджувались доказами, були наявними в матеріалах основної справи про банкрутство та були досліджені судом, а відтак вони протиправно не були взяті ним до уваги при вирішенні справи позовного провадження в рамках справи про банкрутство ТОВ «Белрум».
Окрім того апелянт зазначає, що до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення, у яких відповідач посилається на те, що на дату укладання оспорюваного правочину у ТОВ "БЕЛРУМ" було наявне інше майно, якого було достатньо для задоволення вимог кредиторів до якого додано витяг з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, відповідачем не подавалось жодних клопотання щодо долучення даного витягу, зокрема щодо поновлення строку для надання даного доказу. В той же час, судом було прийнято дані докази, та зокрема досліджено даний витяг, що в подальшому і стало підставою для відмови у задоволені позову.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №916/329/21(916/3073/21) за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Бови Дар'ї Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 та призначено справу до розгляду на 07.09.2022.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 в якому остання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а оскаржуване рішення ухвалене судом при повному з'ясуванні обставин справи, без будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права, а тому таке судове рішення є законним та обґрунтованим.
Так, відповідач зазначає, що звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ «Белрум» датований ще 06.09.2021 року та був наявний у позивача задовго до подання позовної заяви. Однак розпорядник майном ТОВ «Белрум» не подала зазначений доказ ні разом з позовною заявою, ні з будь-якою іншою заявою по суті, а також в жодному із таких документів (чи в будь- якому іншому документі, що подавався до суду) письмово не повідомила суд про те, що доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, не зазначила причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк та не підтвердила будь-якими доказами, що вона вчинила на той момент всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання такого доказу.
Таким чином, на думку позивача, оскільки звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ «Белрум» та докази підтвердження фінансового стану ТОВ «Белрум» було надано Позивачем з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України та не прийнято до розгляду, судом правомірно не було встановлено наявність або відсутність обставин, на які посилається Позивач, якими він підтверджував свої позовні вимоги.
Доводи апелянта про те, що вказані документи щодо фінансового стану містяться у матеріалах справи про банкрутство ТОВ «Берум», на переконання відповідача, не заслуговують на увагу та правомірно були відхилені судом, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. Отже, порядок подання доказів у справу позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, є загальним та регламентується ст.ст. 80, 164-168 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач також вважає, що твердження розпорядника майном ТОВ «Белрум» у тексті апеляційної скарги про те, що докази фактично були наявні в суду, оскільки вони є в матеріалах іншої справи, до якої Відповідач не має взагалі ніякого відношення, слід оцінювати критично та не брати до уваги, оскільки вони йдуть в розріз з такими принципами господарського судочинства як змагальність сторін та диспозитивність, а також суперечать ст. 74 ГПК України.
Щодо відмови у задоволенні клопотання Позивача про поновлення строку на подання доказів по справі, а саме до суду копії заяви на проведення оцінки майна, копії договору на проведення оцінки та звіту про оцінку зупиночного місця № 223, відповідач зазначає, що при поданні позовної заяви та усіх наступних процесуальних документів, Позивачем жодного разу не було зазначено, що 01.10.2021 року арбітражним керуючим Бовою Д.В. було укладено та підписано договір та заяву на проведення оцінки майна ТОВ «Белрум» (машиномісця № 223), копій вказаних документів Позивач суду не надавав (хоча, вони нібито вже були у нього в наявності), а також розпорядник майном ТОВ «Белрум» не вказувала, що виконання вказаного договору зупинено через брак грошових коштів.
До суду апеляційної інстанції також надійшли пояснення ОСОБА_2 в яких відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування власних заперечень ОСОБА_2 зазначає, що під час звернення із позовом до суду першої інстанції арбітражний керуючий зазначила про відсутність можливість надати їх оригінал чи/або засвідчену копію, а саме: договору купівлі-продажу № 601 від 30 липня 2020 року та договору купівлі- продажу № 70 від 15 червня 2021 року, щодо яких було подано клопотання про витребування доказів. Про наявність інших доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою позивачем не зазначено.
Відповідач також наголошує на тому, що нею у законний спосіб, на підставі Договору купівлі-продажу, набуто право власності на зупиночне місце № 223, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 17,5 кв.м. Продаж вчинено за 180 000,00 грн., які ОСОБА_2 (покупець) сплатила на користь ОСОБА_1 (продавець) у повному обсязі.
Відтак, ОСОБА_2 вважає, що є законним власником спірного майна та такий об'єкт нерухомого майна не може бути витребуваний у неї силу того, що вона є добросовісним набувачем такого майна, а вимоги розпорядника майна ТОВ «Белрум» про витребування такого майна суперечать статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У судовому засіданні від 07.09.2022 оголошено перерву до 27.09.2022.
Під час судового засідання під 27.09.2022 апелянт підтримала вимоги за апеляційною скаргою та наполягала на її задоволенні.
Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 30.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" та гр. ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №601.
Відповідно до п. 1 даного договору ТОВ "БЕЛРУМ" передає у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність зупиночне місце НОМЕР_3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 17,5 кв.м. і зобов'язається сплатити його вартість за ціною та на умовах встановлених цим договором.
Сторони погодили, що продаж здійснено за ціною 120 509 грн, які покупець ОСОБА_1 зобов'язується перерахувати протягом 12 місяців з дня підписання договору, тобто до 30.07.2021 на рахунок продавця, після чого сторони мають підписати договорі про повний розрахунок за продане майно (п.2 договору).
Зазначене зупиночне місце оцінене у 120 509 грн згідно з звітом про оцінку майна від 23.07.2020, що був виконаний суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКВОЛ» (п.3 договору).
Вподальшому, за договором купівлі-продажу від 15.06.2021 ОСОБА_1 продала, тобто передала у власність, а ОСОБА_2 купила, тобто прийняла у власність зупиночне місце НОМЕР_3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 17,5 кв.м. (п. 1 договору).
У відповідності до п. 2 договору продаж вчинено за ціною 180 000 грн, які покупець сплатив шляхом безготівкового розрахунку на рахунок продавця на день укладення цього договору.
Оціночна вартість нерухомого майна становить 174 708 грн згідно звіту про оцінку майна, виконаного фізичною особою-підприємцем Ковпаком Ігорем Петровичем 14.06.2021 (п.3 договору).
Звертаючись із позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 30.07.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" та гр. ОСОБА_1 та витребування у ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" зупиночного місця НОМЕР_3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 17,5 кв.м., арбітражний керуючий зазначила, що даний правочин укладено боржником у підозрілий період, майно було відчужено безоплатно, що зменшило майнові активи, з яких могли бути задоволенні вимоги кредиторів.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд не погодився із доводами позивача, визнав їх необґрунтованими та визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Так, згідно зі ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Так, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Колегія суддів зазначає, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься : момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. (п. 157 постанови ВС КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
Як вже було зазначено вище оспорюваний правочин укладено боржником 30.07.2020.
В той же час, ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.04.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ".
Відтак, спірний правочин купівлі-продажу укладено в межах підозрілого періоду.
Наявними матеріалами справи про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ", зокрема заявами ТОВ "Хот Сток" та ТОВ "Одесторг" з грошовими вимогами до боржника, підтверджується, що станом на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу боржник мав заборгованість перед вказаними товариствами, зокрема заборгованість перед ТОВ "Хот Сток" станом на 31.12.2019 складала 1 445 000,00 грн, ТОВ "Одесторг" станом на 31.12.2019 складала 660 000,00 грн.
Наведене також встановлено в ухвалі Господарського суду Одеської області від 12.04.2021, якою відкрито провадження у справі про банкрутство на визнано вимоги кредиторів до боржника.
Також, станом на час укладення спірного договору, на розгляду Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1470/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" про стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.09.2020 року у справі №916/1470/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" заборгованість за договором цільової поворотної фінансової допомоги №01/04/19-2-ФД від 01.04.2019 у розмірі у розмірі 1 550 000грн., пеню у розмірі 33 540, 98грн., штраф у розмірі 155 000 грн., інфляційні витрати у розмірі 11 986, 66 грн., 3% річних у розмірі 5 590, 16 грн., 26 341, 77 грн. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.
Вподальшому, на підставі зокрема й вищевказаного рішення, Господарським судом Одеської області у межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" ухвалою від 04.08.2021 визнано конкурсні грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю „БЕЛРУМ" у загальній сумі 1 940 644, 24 грн, із якої 1 747 563, 26 грн. підлягають задоволенню у четверту чергу задоволення вимог кредиторів, 188 540, 98 грн - у шосту чергу задоволення вимог кредиторів та 4 540, 00 грн (судовий збір) - у першу чергу задоволення вимог кредиторів.
Також, колегія суддів зазначає, що з метою належного виконання повноважень розпорядника майном для проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "Белрум" щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства залучено спеціаліста на договірних засадах (договір №0107Ан2021 від 23.07.2021 року) ОСОБА_6 (диплом спеціаліста НОМЕР_1 від 29.06.1996).
За загальними висновками Звіту про проведення аналізу фінансово- господарського стану суб'єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства ТОВ "БЕЛРУМ" від 06.09.2021, підприємство отримало збитки в 2020 році та мало тенденцію до зменшення прибутку та погіршення показників рентабельності протягом періоду аналізу; показники ліквідності мають відхилення від граничних значень та мають тенденцію до погіршення протягом 2018-2019 років; наявні значні суми непогашених зобов'язань, строк платежів за якими настав, наявність значної суми непогашених боргових зобов'язань, визнаних юридичною особою - боржником.
Вищевикладене, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що станом на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 30.07.2020 боржник вже мав стійку тенденцію неплатоспроможності, яка виявилась у відсутності прибутку та неможливості погашення існуючої заборгованості.
Судова колегія наголошує на тому, що у п. 2 оскаржуваного договору сторони погодили, що продаж здійснено за ціною 120 509 грн, які покупець ОСОБА_1 зобов'язується перерахувати протягом 12 місяців з дня підписання договору, тобто до 30.07.2021 на рахунок продавця, після чого сторони мають підписати договір про повний розрахунок за продане майно.
Однак, наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження, як здійснення ОСОБА_1 розрахунку за придбане майно, так й підписання сторонами договору про повний розрахунок за продане майно.
У наявних матеріалах справи містять надані на запит суду виписки по відкритих розрахункових рахунках ТОВ "БЕЛРУМ" у АТ "Піреус Банк" та АТ "Восток Банк" в яких відсутні відомості щодо надходження на рахунки товариства грошових коштів від ОСОБА_1 за спірним договором купівлі-продажу від 30.07.2020 за №601.
Відтак, у даному випадку, колегія суддів вважає, що оспорюваний договір купівлі-продажу містить всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки останній вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредиторами, за відсутності можливості погашення таких вимог.
До того ж, як вже було зазначено вище, оспорюваний правочин фактично був безоплатним, оскільки доказів на підтвердження його оплатності наявні матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується із твердженням позивача з приводу того, що на дату укладення спірного правочину боржник вже не міг самостійно погасити наявну заборгованість перед кредиторами, а передача майна покупцю за визначеною у договорі ціною, яку так й не було сплачено, була здійснена з наміром виведення активів боржника та не погашення заборгованості перед кредиторами.
Слід також відзначити, що майно, що було предметом спірного договору купівлі-продажу від 30.07.2020, вподальшому було передано ОСОБА_1 в іпотеку ОСОБА_3 задля забезпечення особистих зобов'язань ОСОБА_4 за іпотечним договором від 12.10.2020 за №2514. При цьому, слід відзначити, що ОСОБА_4 з 05.12.2016 по 09.02.2021 був засновником ТОВ "БЕЛРУМ". Отже, покупець за спірним договором через декілька місяців після його укладення стала майновим поручителем засновника боржника.
Наведене, на переконання колегії суддів також ставить під сумнів добросовісність сторін при укладенні ними правочину та наявності волі на настання правових наслідків для сторін, зокрема бажанні відповідача ОСОБА_1 виконати своє зобов'язання по оплаті ціни продажу боржнику.
Судова колегія також зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, боржник наголошував на тому, що нерухоме майно за оспорюваним правочином було відчужено за ціною, що є значно нижчою за ринкову.
Так, з наявних матеріалів справи вбачається, ТОВ "БЕЛРУМ" набуло право власності на спірне майно зупиночне місце НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15.08.2014 у відповідності до п. 3 якого оціночна вартість нерухомого майна згідно звіту №08/224 про оцінку від 07.08.2014 виданого ПП «Дельта-Консалтінг» складає 120 516 грн.
Згідно з п. 3 оспорюваного договору купівлі-продажу від 30.07.2020 зупиночне місце оцінене у 120 509 грн згідно з звітом про оцінку майна від 23.07.2020, що був виконаний суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКВОЛ».
Відтак, оціночна вартість нерухомого майна, а саме зупиночного місця НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 залишилась незмінною після спливу шести років.
Проте, у наявних матеріалах справи міститься здійснений на замовлення боржника висновок експерта №68/10-21 за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження складений експертно-технічним центром «Статус» 10.11.2021 за висновками якого ринкова вартість машиномісця НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 17,5 кв.м. станом на 30.07.2020 становить 411 800 грн.
При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення було безпідставно не прийнято даний доказ, із посиланням на несвоєчасне його подання боржником до суду, з огляду на таке.
Статтею 80 ГПК України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У відповідності до ст. 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За приписами ст. 44 КУзПБ визначено, що процедура розпорядження майном боржника вводиться строком до 170 календарних днів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.04.2021 було, серед іншого, введено процедуру розпорядження майном боржника та розпорядником майна боржника призначено арбітражну керуючу Бову Д.В.
За приписами ст. 30 КУзПБ витрати арбітражного керуючого, пов'язані з виконанням ним повноважень у справі, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, крім витрат на страхування його професійної відповідальності за заподіяння шкоди, а також витрат, пов'язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.
Так, 01.10.2021 між ТОВ «Експертно-технічний центр «Статус» та ТОВ „БЕЛРУМ" було укладеного договір предметом якого є виконання ТОВ «Експертно-технічний центр «Статус» оціночно-будівельної експертизи нерухомого майна зупиночного місця НОМЕР_3, розташованого за адресою АДРЕСА_1.
Вартість проведення експертизи визначено у розмірі 6000 грн (п. 2.1. договору).
Отже, проведення експертного дослідження потребувало сплати грошових коштів, тобто певних витрат за підсумками процедури розпорядження майном боржника.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.11.2021 затверджено звіт арбітражної керуючої Бови Д.В. про здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури розпорядження майном ТОВ „БЕЛРУМ" у сумі 59 991, 62 грн.
Відтак, наявні матеріли справи свідчать про те, що відповідний договір про проведення оцінки майна було укладено до звернення боржника із даним позовом до суду, однак, можливість здійснити розрахунок за таким договором з'явилась лише після прийняття судом першої інстанції відповідного рішення про затвердження звіту арбітражної керуючої Бови Д.В. про здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури розпорядження майном ТОВ „БЕЛРУМ".
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ТОВ „БЕЛРУМ" не було подано відповідні докази, зокрема висновок експерта за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження від 10.11.2021 за №68/10-21 з об'єктивних причин, а саме відсутності коштів для сплати коштів за проведення відповідного експертного дослідження, що стало перешкодою для подання такого доказу разом із позовною заявою.
А тому, на переконання судової колегії, місцевим господарським судом помилково не було взято до уваги під час прийняття оскаржуваного рішення наданий боржником доказ, а саме висновок експерта за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження від 10.11.2021 за №68/10-21.
При цьому, судова колегія зазначає, що під час судового засідання Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, судом апеляційної інстанції оглянуто оригінал вищевказаного висновку експерта за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження від 10.11.2021 за №68/10-21.
Колегія суддів також наголошує на тому, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/329/21(916/3265/21) за позовом ТОВ "БЕЛРУМ" до фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_7 про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 30.07.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" та гр. ОСОБА_1 та витребування у ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" машиномісця №219, розташованого за адресою АДРЕСА_1.
Під час розгляду даної справи встановлено, що відповідно до умов спірного договору, продаж машиномісця №219, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 20,0 кв.м. здійснено за ціною 419 531,00 грн.
Вищенаведене викликає у колегії суддів обґрунтовані сумніви щодо заниження сторонами оціночної вартості нерухомого майна, а саме зупиночного місця НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , під час укладення оспорюваного правочину, що не було враховано судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення.
Відтак, колегія суддів вважає, що місцевим господарським під час прийняття оскаржуваного рішення не було враховано вищенаведеного, що призвело до помилкових висновків з приводу необґрунтованості заявлених позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійним та відсутності підстав для їх задоволення.
Щодо вимог про витребування у ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" зупиночного місця НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно правового висновку, сформульованого у постанові Верховного суду України від 17.02.2016р. у справі №6-2407цс15, захист порушеного права особи, яка вважає себе власником майна, що неодноразово було відчужене, можливий шляхом пред'явлення вимоги про визнання недійсним першого правочину та пред'явлення віндикаційного позову до набувача майна за останнім договором з підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.
Відповідно правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (п.п.142-147) метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю);
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Отже, для застосування вимог ст.388 Цивільного кодексу України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.
Позов про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.
До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.
Віндикаційний позов може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на зупиночне місце НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване 15.06.2021 приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Левенець Тетяною Пилипівною за ОСОБА_2 .
Отже, станом на час подання позову до суду та до даного часу відповідний об'єкти нерухомості знаходяться у власності ОСОБА_2 , що підтверджується Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна та не заперечується сторонами у справі.
У своїй постанові від 20.02.2020 року по справі №922/719/16, Верховний Суд зазначив, що в разі, коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою ("кредитор" у розумінні статті 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до статті 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.
Відтак, з огляду на визнання судом апеляційної інстанції договору купівлі-продажу від 30.07.2020 за №601 недійсним, витребування майна на підставі приписів ст. 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права власності.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про витребування у ОСОБА_2 зупиночного місця НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Судова колегія вважає необґрунтованим та таким, що не узгоджується із приписами як ГПК України так й КУзПБ, висновок місцевого господарського суду з приводу того, що звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" та докази підтвердження фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" було надано позивачем з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Згідно з частиною першою, абзацом 1 частини другої, частиною третьою статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17).
Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію КУзПБ має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
З урахуванням вищенаведених правових висновків, колегія суддів зауважує про наявність сталої правової позиції Верховного Суду, зокрема і Великої Палати Верховного Суду, щодо визначення виключної підсудності господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник.
Колегія суддів відзначає, що відкриваючи провадження у даній справі за позовом боржника, Господарський суд Одеської області в ухвалі від 13.10.2021 у п. 3 визначив справу розглядати в межах справи №916/329/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" за правилами загального позовного провадження із присвоєнням справі №916/329/21(916/3073/21).
Як вбачається з матеріалів справи, із позовом про визнання договору недійсним та витребування майна боржник звернувся до суду у жовтні 2021.
При цьому, звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" та докази підтвердження фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" був наданий арбітражним керуючим Бовою Д.В. разом із поточним звітом про проведену роботу розпорядника майна у межах справи №916/329/21 - 23.09.2021.
Слід також відзначити, що у позовній заяві боржник, в обґрунтування своїх вимог посилався на вищевказаний звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" від 06.09.2021.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Разом з цим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012 (910/16312/20) акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи, оцінки доказів, а також доводів усіх учасників справи.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Розглядаючи позов в межах справи про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економі господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, що під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство), який не було враховано судом першої інстанції при розгляді спору та прийнятті рішення у справі, що розглядається.
Отже, станом на час відкриття судом першої інстанції провадження за позовом боржника про визнання правочину недійсним та витребування майна, докази, які не були прийнятті судом першої інстанції у зв'язку з їх несвоєчасним поданням до суду, вже містились у наявних матеріалах справи та повинні були бути враховані судом під час прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У відповідності до приписів ст. 129 ГПК України, враховуючи прийняття судом апеляційної інстанції рішення про задоволення апеляційної скарги, судові витрати понесені скаржником у суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідачів.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 по справі №916/329/21(916/3073/21) - скасувати.
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу №601 від 30.07.2020 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" та ОСОБА_1 .
Витребувати у ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" (67660, Одеська обл., Біляївський р-н., с. Холодна Балка, вул. Санаторна, буд. 2-К; код ЄДРПОУ 39204320) зупиночне місце НОМЕР_3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 17,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 420644751101.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" 2270 грн судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" 2270 грн судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" 3405 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" 3405 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 03.10.2022.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Поліщук Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.