Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/7600/22
09 вересня 2022 року місто Київ
Слідчий суддя Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві клопотання представника ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42022102070000092 від 07.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110-2, ч. 5 ст. 191 КК України,
До Подільського районного суду м. Києва звернувся представник ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» - адвокат ОСОБА_3 з клопотанням про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42022102070000092 від 07.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110-2, ч. 5 ст. 191 КК України.
В обґрунтування клопотання зазначив, що ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» є сумлінним платником податків, відповідальним роботодавцем та має бездоганну репутацію надійного партнера у господарських відносинах. Основним видом діяльності ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» є роздрібна (та оптова) торгівля парфумерно-косметичними товарами та аксесуарами в спеціалізованих магазинах. Товариство є лідером парфумерно-косметичної галузі України, штат постійних співробітників якого налічує понад 1800 осіб, а загальна сума сплачених податків за 2021 рік становить майже 500 мільйонів гривень. При цьому, посилається на те, що ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» ніколи не здійснював свою господарську діяльність на території російської федерації, щиро і глибоко засуджує збройну агресію держави-окупанта, а починаючи з 24.02.2022 року перерахував на підтримку Збройних Сил України грошові кошти на загальну суму майже 45 мільйонів гривень. Водночас, після 24.02.2022 року товариство жодного разу не здійснило перерахування грошових коштів резидентам країни-агресора.
Подільська окружна прокуратура міста Києва здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42022102070000092 від 07.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110-2, ч. 5 ст. 191 КК України.
Протягом липня 2022 року товариство за відповідними платіжними дорученнями неодноразово перерахувало грошові кошти на рахунок в системі електронного адміністрування ПДВ (далі - СЕА ПДВ) рахунок № UA898999980385129000000036500, відкритий в органах Державної казначейської служби України.
Однак не дивлячись на це, в електронному кабінеті платника податків товариства, в інтегрованій картці платника, вказані платежі не відображено, а розмір заборгованості не зменшився.
З огляду на вищевказані обставини, ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» надіслав на адресу Державної казначейської служби України, а також на адресу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків відповідні звернення з проханням повідомити підстави того, чому казначейство не передало до ДПС інформацію щодо зарахування грошових коштів на вищенаведений рахунок товариства у СЕА ПДВ, а також повідомити, чому вказані платежі не відображено в інтегрованій картці платника податків.
У відповідь Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків повідомило за вих. №4699/6/31-00-04-02-03-06 від 08.08.2022 року, що загальна сума залишку на рахунку товариства у СЕА ПДВ не перерахована до державного бюджету в погашення податкового зобов'язання у зв'язку з блокуванням за кодом 99.
Аналогічно до вищенаведеного Державна казначейська служба України за вих. №11-06-06/10518 від 11.08.2022 року повідомила, що на виконання Порядку 569 інформацію про надходження вищевказаних коштів казначейством передано до ДПС у повному обсязі.
Водночас, у своїй відповіді казначейство повідомило, що на виконання постанови про арешт майна Подільської окружної прокуратури міста Києва від 11.04.2022 року у кримінальному провадженні № 42022102070000092 від 07.04.2022 року, застосовано технічну процедуру блокування по дебету з ознакою «99» (найвищий рівень блокування) рахунку № НОМЕР_1 ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» з 19.04.2022 року.
Як зазначає Держказначейство у своїй відповіді, листами від 19.04.2022 року №11-06-06/5050, від 22.04.2022 року №11-06-06/5196 та від 10.08.2022 року №11-06-06/10471 казначейство звертало увагу Подільської окружної прокуратури міста Києва на спеціальний статус рахунків в СЕА ПДВ та можливі негативні наслідки блокування таких рахунків, а саме на те, що подальше зупинення операцій по списанню коштів з рахунків платників, відкритих в СЕА ПДВ, призводитиме до виникнення у таких платників заборгованості зі сплати до бюджету податку на додану вартість та, відповідно, до ненадходження сум цього податку до бюджету.
Однак, за інформацією Держказначейства, станом на 11.08.2022 року відповідей про результати розгляду зазначених листів не надходило.
Таким чином, наразі відповідно до постанови керівника окружної прокуратури застосовано арешт майна, який призвів до технічної процедури блокування по дебету з ознакою «99» (найвищий рівень блокування) рахунку ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» у СЕА ПДВ № UA898999980385129000000036500.
Згідно з положеннями ст. 64-2 КПК України, у кримінальному провадженні товариство має статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Разом з тим, з огляду на обставини кримінального провадження, захисник вказує на те,
що зазначений вище арешт коштів на рахунку ПДВ, застосований вищенаведеною постановою прокурора, є необґрунтованим.
Крім того, ураховуючи дуже повільний перебіг досудового розслідування у кримінальному провадженні, виявлено, що наразі відпала потреба у в подальшому застосуванні такого заходу забезпечення, як арешт майна.
За змістом положень п. 2 ч. 1 ст. 615 КПК України у редакції, яка діяла станом на 11.04.2022 року, у разі введення в Україні воєнного стану керівник органу прокуратури, з урахуванням положень Глави 37 КПК України, уповноважений, у тому числі на виконання повноважень слідчого судді, які передбачені ст. 170, 173 КПК України, лише якщо відсутня об'єктивна можливість виконання слідчим суддею відповідних повноважень у встановлені законом строки і виключно за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором.
Водночас вбачається, що станом на 11.04.2022 року можливість виконання слідчим суддею відповідних повноважень у встановлені законом строки існувала.
Представник власника майна посилається на те, що: Голова Верховного Суду не змінював територіальну підсудність Подільського районного суду м. Києва; на дату винесення постанови прокурора бойові дії на території м. Києва не відбувались; постанова керівника органу прокуратури винесена за відсутності клопотання прокурора чи слідчого, погодженого з прокурором. Також, що на офіційному веб-сайті Подільського районного суду міста Києва жодного разу не публікувались оголошення про неможливість роботи. Разом з цим на веб-сайті суду розміщено окрему публікацію від 14.04.2022 року (четвер) (тобто на тому ж робочому тижні, коли винесено постанову керівника органу прокуратури), відповідно до змісту якої Подільський районний суд міста Києва працює в штатному режимі. Прийом процесуальних документів та іншої кореспонденції відбувається через підсистему «Електронний суд», засобами поштового зв'язку та електронної пошти, а також скриньки, розташованої в приміщенні районного суду.
З огляду на вищенаведене, представник власника майна вважає, що станом
на 11.04.2022 року не існувало жодної дійсної підстави чи умови, за яких керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва отримував можливість виконувати повноваження, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 615 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею протягом двох днів з дня надходження до суду.
Таким чином, ураховуючи вищевказані відомості, є очевидним, що у разі звернення прокурора на адресу слідчого судді з відповідним клопотанням про арешт майна у період з 11.04.2022 року до 14.04.2022 року та за наявності передбачених чинним законодавством підстав, слідчий суддя мав усі можливості здійснити розгляд і вирішення питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
За результатами аналізу наявних наразі матеріалів досудового розслідування убачається,
що відповідні процесуальні дії та рішення сторони обвинувачення вчинено (прийнято) з грубим порушенням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, а отримані за їх результатами документи (докази) є протиправними та не можуть братись до уваги при мотивуванні накладення арешту на майно. Як наслідок, ігнорування норм кримінального процесуального права призвело до винесення необґрунтованої постанови про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, а отже такий арешт є необґрунтованим.
Крім того, досудове розслідування у кримінальному провадженні, зокрема, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110-2 КК України, здійснюється не уповноваженим на це органом досудового розслідування.
Здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими. Аналогічний правовий висновок відображено у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 563/1118/16-к.
Усі зібрані у ході такої неналежної процедури докази є недопустимими та не можуть покладатись в основу жодного процесуального рішення сторони обвинувачення.
Аналіз матеріалів досудового розслідування, які наявні у кримінальному провадженні,
дає можливість дійти висновку щодо їх недопустимості та, як наслідок, неможливості використання при обґрунтуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
За таких обставин вбачається відсутність достатніх ознак вчинення будь-якого конкретного кримінального правопорушення відповідного ступеня тяжкості, що, згідно з положеннями ст. 132, 171, 173 КПК України, є необхідною умовою для застосування арешту майна.
Оскільки у кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, єдиною підставою для накладення арешту на майно визначено необхідність збереження речових доказів.
Водночас, у кримінальному провадженні відсутні відомості щодо того, що відповідні грошові кошти мають конкретні ознаки речових доказів, а без їх арешту неможливо буде досягти завдань кримінального провадження.
Фактично, прокурор не забезпечив визнання відповідних грошових коштів речовим доказом у порядку, передбаченому положеннями ст. 98, 110 КПК України, а саме шляхом винесення постанови про визнання речових доказів з вказівкою на те, за якими конкретними критеріями зі ст.98 КПК України такі грошові кошти мають ознаки відповідного джерела доказів у даному кримінальному провадженні.
Аналогічно безпосередньо матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні не містять жодного аргументу на те, щоб віднести до речових доказів грошові кошти на рахунку товариства у СЕА ПДВ.
Відтак, лише сама по собі вказівка на те, що певне майно є речовим доказом, за відсутності будь-яких інших доводів, виключає можливість визнання його речовим доказом і накладення арешту на майно.
Крім того, прокурор при винесенні постанови про арешт майна взагалі не взяв до уваги, що згідно з вимогами п. 200-1.4 та п. 200-1.5 ст. 200-1 Податкового кодексу України, кошти на відповідному рахунку у СЕА ПДВ призначаються для перерахування до державного бюджету, а застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, фактично лише позбавляє відповідної особи можливості забезпечити надходження коштів до бюджету.
Наразі загальна сума коштів, що знаходиться на відповідному рахунку товариства у СЕА ПДВ, перевищує 57 000 000,00 гривень, які не можуть бути перераховані до державного бюджету, виключно з огляду на існування та чинність арешту коштів на відповідному рахунку.
Отже прокурор, у порушення вимог ст. 171, 173 КПК України, не оцінив розумність і співмірність обмеження відповідних прав ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» завданням кримінального провадження, а також жодним чином не врахував наслідки арешту майна для його власника та інших осіб, зокрема, чи не призведе накладення арешту на відповідне майно до надмірного обмеження правомірної підприємницької (господарської) діяльності товариства, а також до не надходження коштів до державного бюджету.
Таким чином, у порушення вимог КПК України, у постанові прокурора від 11.04.2022 року, не наведено жодних встановлених прокурором обставин зі посиланням на досліджені докази, а також мотивів, з яких прокурор виходив, приймаючи рішення про накладення арешту на майно, та дійшов висновку про існування потреб досудового розслідування, які б виправдовували такий ступінь втручання в право власності особи, що наразі унеможливило здійснення товариством своєї правомірної господарської діяльності.
З огляду на вищенаведене, представник заявника вважає, що відповідний арешт майна підлягає скасуванню як необґрунтований та, як такий у застосуванні якого відпала потреба.
Також представник власника майна повідомляє те, що з моменту реєстрації кримінального провадження та за весь час досудового розслідування, фактично не проведено жодної іншої слідчої дії, за виключенням допиту як свідка працівника оперативного підрозділу СБУ, у тому числі не встановлено та не допитано будь-яких очевидців кримінальних правопорушень.
З огляду на наявну інформацію, у кримінальному провадженні, не встановлено жодної конкретної потерпілої особи, зокрема, у ході досудового правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Наведене свідчить, що подальше необґрунтоване застосування арешту майна є невиправдано обтяжливим для товариства, внаслідок чого арешт підлягає скасуванню.
Відповідно до положень п. 14 Постанови НБУ «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» № 18 встановлено загальну заборону (за виключенням окремих випадків) для уповноважених установ на здійснення транскордонних переказів валютних цінностей з України/переказ коштів на кореспондентські рахунки банків-нерезидентів у гривнях/іноземній валюті, відкриті в банках-резидентах, уключаючи перекази, що здійснюються за дорученням клієнтів.
Відтак, банки самостійно здійснюють «блокування» відповідних операцій, що робить так зване «виведення грошових коштів» за межі України фактично неможливим.
При цьому, жодних додаткових умов для застосування відповідної заборони, у тому числі наявність рішення щодо арешту майна у кримінальному провадженні, не встановлено.
Отже доводи сторони обвинувачення щодо необхідності убезпечення від можливого перерахування арештованих грошових коштів закордон є безпідставними, з огляду на об'єктивну неможливість здійснення відповідних операцій.
Таким чином, обмеження видаткових операцій та акумулювання активів на рахунках
вже вирішено та урегульовано Національним банком України і обмеження прокурором дозволених НБУ витрат лише призводить до завдання збитків державі.
Вирішення питання про арешт майна, за наслідками якого прийнято відповідну постанову, здійснювалось за відсутності повноважних представників товариства.
Однак, не дивлячись не це, ані товариству, ані його представникам копія постанови про арешт негайно після її прийняття не вручалась та не надсилалась.
У листі від 31.08.2022 року №11-06-06/11586 Державна казначейська служба України повторно повідомила, що не дивлячись на свої неодноразові звернення до Подільської окружної прокуратури міста Києва з листами про негативні наслідки дії постанови від 11.04.2022 року, станом на 31.08.2022 року, жодного відповіді про результати розгляду таких листів не отримала.
Представник володільця майна належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання, у якому просив розглядати справу без його участі, клопотання підтримав, просив задовольнити з підстав у ньому наведених.
Прокурор належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Неприбуття цих осіб у судове засідання, згідно з ч. 1 ст. 172 КПК України, не перешкоджає розгляду клопотання.
Дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту майна та наведені у ньому доводи, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слід задовольнити, з огляду на наступне.
З матеріалів клопотання вбачається, що постановою керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва від 11.04.2022 року ОСОБА_4 накладено арешт на майно, а саме грошові кошти ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА», що знаходяться на рахунку UA898999980385129000000036500 у СЕА ПДВ, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 42022102070000092 від 07.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110-2, ч. 5 ст. 191 КК України.
На підставі даного процесуального рішення прокурора про арешт майна, 19.04.2022 року казначейством застосовано технічну процедуру блокування цього рахунку по дебету з ознакою «99» (найвищий рівень блокування).
Слідчий суддя при розгляді даного клопотання виходить з принципу змагальності, відповідно до якого кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 2 ст. 173 ПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 5) розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Крім того, слід взяти до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, згідно з якою критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом.
Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) , «Кривенький проти України» від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52).
Слідчий суддя приходить до висновку, що заходи щодо обмеження права власності у даному кримінальному провадженні мають бути пропорційними до мети їх застосування.
Ураховуючи вищенаведене, виходячи із завдань кримінального провадження, беручи до уваги ознаки складів кримінальних правопорушень за фактами яких здійснюється досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, а також факт не доведення прокурором обґрунтованості застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, як і не надання доказів того, що потреба у вказаному арешті на цей час не відпала, слідчий суддя вважає, що арешт майна є необґрунтованим та таким, у застосуванні якого відпала потреба.
Як зазначає заявник, накладений арешт із забороною розпорядження та користування рахунком, фактично обмежує здійснення правомірної підприємницької діяльності та можливість ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» сплачувати ПДВ в дохід держави.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку, що застосований постановою керівника органу прокуратури від 11.04.2022 року арешт грошових коштів на відповідному рахунку товариства фактично може призвести до неможливості сплати податку до державного бюджету, що не є пропорційним заходом втручання в права особи.
Частиною 4 ст. 173 КПК України передбачено, що слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна, тобто такий, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Ураховуючи, що ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» несе законодавчо встановлені обов'язки щодо сплати податків та обов'язкових платежів до державного бюджету, то накладення арешту на відповідні грошові кошти, що знаходяться на рахунку товариства у органах Державного казначейства України (для сплати ПДВ), призводить до надмірного втручання у здійснення підприємницької діяльності, а також у права власника майна. Також, слідчий суддя ураховує, що такий захід забезпечення кримінального провадження призводить до не надходження грошових коштів до державного бюджету.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання представника товариства про скасування арешту майна засноване на законі та обґрунтоване, а отже клопотання слід задовольнити.
Керуючись ст. 170, 174 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання представника ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42022102070000092 від 07.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110-2, ч. 5 ст. 191 КК України - задовольнити.
Скасувати арешт майна, а саме грошових коштів на рахунку ТОВ «БРОКАРД-УКРАЇНА» у СЕА ПДВ № UA898999980385129000000036500, накладений постановою керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4 від 11.04.2022 року, у кримінальному провадженні № 42022102070000092 від 07.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110-2, ч. 5 ст. 191 КК України, щодо яких 19.04.2022 року застосовано технічну процедуру блокування по дебету з ознакою «99» (найвищий рівень блокування).
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Cлідчий суддя Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_1