03 жовтня 2022 року м. Житомир справа № 240/11895/22
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію по інвалідності з 24.12.2021.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернувся до відповідача і заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону №1058. Однак, відповідач листом від 30.03.2022 повідомив про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи - 6 років. Зазначає, що відповідачем протиправно не враховано період із 14.04.2005 по 25.12.2005 (проходження строкової служби) та із 26.12.2005 по 31.12.2006 та з 01.01.2008 по 26.12.2008 (служба у військовій частині НОМЕР_1 ) у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків в системі персоніфікованого обліку. Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає відмову протиправною, а свої права - порушеними. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 27.06.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язано відповідача надати до суду матеріали відмовної пенсійної справи.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 02.08.2022. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказує, що згідно ч. 1 ст. 32 Закону №1058, особи, яким встановлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ групи: від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років. Згідно поданих документів, страховий стаж позивача становить 5 років 8 місяців 14 днів, тому у призначенні пенсії відмовлено. Просить відмовити у задоволенні позову.
До відзиву додано копії з матеріалів відмовної пенсійної справи позивача.
Відповідь на відзив надійшла на електронну пошту суду 31.08.2022 та на поштову адресу суду 30.09.2022.
Пояснення відповідача надійшли до суду 01.09.2022.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 24.12.2021 має статус особи з інвалідністю другої групи. Причина інвалідності: травма, одержана в результаті нещасного випадку, ні, не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Вказана обставина підтверджується Випискою з акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААВ №719186 від 28.01.2022.
З матеріалів справи вбачається, що 04 лютого 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням від 21.02.2022 було відмовлено у призначення пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні вказано: вік - 35 років; страховий стаж - 5 років 8 місяців 14днів. Результат розгляду документів, доданих до заяви:
- за доданими документами до страхового стажу не зараховано період з 14.04.2005 по 25.12.2005 проходження строкової військової служби, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб;
- згідно довідки від 31.01.2022 №285 до перерахунку страхового стажу не взято період проходження подальшої служби у військовій частині НОМЕР_1 з 26.12.2005 по 31.12.2006 та з 01.01.2008 по 26.12.2008, оскільки дана довідка про грошове забезпечення не відповідає формі довідки, затвердженої постановою правління ПФУ №3-1 від 04.02.2021, а також за вказані періоди відсутня сплата внесків в системі персоніфікованого обліку.
Листом від 30.03.2022 відповідач повідомив позивача про прийняте рішення.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю ІII групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону (частина перша статті 33 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 34 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.
Частиною 1 ст. 32 Закону №1058-IV встановлено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років.
Судом встановлено, що позивач 04.02.2022, тобто при досягненні віку 35 років звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням від 21.02.2022 відмовлено у призначення пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 6 років, оскільки період військової служби позивача із 14.04.2005 по 31.12.2006 та з 01.01.2008 по 26.12.2008 не зарахований до його страхового стажу у зв'язку з відсутністю даних про страховий стаж та заробітну плату в реєстрі застрахованих осіб та у зв'язку з тим, що довідка про грошове забезпечення не відповідає формі довідки, затвердженої постановою правління ПФУ №3-1 від 04.02.2021
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч. 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", видами військової служби є, зокрема, строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.
Згідно записів у військовому квитку позивача та у трудовій книжці, копії яких містяться в матеріалах відмовної пенсійної справи, позивач із 14.04.2005 по 25.12.2005 проходив строкову службу в ЗСУ (Військова частина НОМЕР_1 ), а із 26.12.2005 по 26.12.2008 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .
Однак, вказаний період не було зараховано до страхового стажу у зв'язку з відсутністю даних про страховий стаж та заробітну плату в реєстрі застрахованих осіб за спірний період.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання Військовою частиною НОМЕР_1 обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час служби у вказаній військовій частині, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування періодів служби позивача у Військовій частині НОМЕР_1 із через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
В розрізі даної справи та за умови підтвердження стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 423/757/17.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, суд вважає протиправною відмову відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача періоди його служби в ЗСУ (строкової та за контрактом): з 14.04.2005 по 25.12.2005, із 26.12.2005 по 31.12.2006 та з 01.01.2008 по 26.12.2008, всього більше двох років, що у свою чергу призвело до протиправної відмови у призначенні позивачу пенсії по інвалідності.
Відповідачем визнається наявність у позивача стажу 5 років 8 місяців 14 днів.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Як вбачається із спірної відмови, позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності із єдиної підстави - наявний страховий стаж становить лише 5 років 8 місяців 14 днів, що є меншим ніж передбачено статтею 32 Закону №1058. З урахуванням висновків суду, висловлених в даному рішенні, щодо безпідставності не зарахування періоду роботи позивача 14.04.2005 по 25.12.2005,із 26.12.2005 по 31.12.2006 та з 01.01.2008 по 26.12.2008 до його страхового стажу та наявності у позивача достатнього страхового стажу для призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону №1058, на переконання суду, повноважень діяти на власний розсуд, за даних обставин у відповідача немає, у зв'язку із чим доводи відповідача щодо дискреційності повноважень у вказаній частині суд вважає необгрунтованими.
Відповідно до вимог п.2 ч. 1 ст. 45 Закону №1058, пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачу інвалідність встановлено з 24 грудня 2021 року, а за призначенням пенсії по інвалідності позивач звернувся 04.02.2022, тобто не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Отже, позивач має право на призначення пенсії по інвалідності із 24.12.2021.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевказаного, суд доходить висновку про те що дії відповідача щодо не врахування до страхового стажу спірних періодів та відмови у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону №1058 є протиправними з огляду на що позовні вимоги суд вважає обгрунтованими та такими, що належить задовольнити повністю.
Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною четвертою ст.134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6статті 134 КАС України).
Частиною 7статті 134 КАС України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положенням статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та адвокатським бюро "Соломонюк та Партнери" укладено Договір про надання правової допомоги №0205 від 02.05.2022, відповідно до якого сторони обумовили, що клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов"язання з надання юридичної допомоги.
Відповідно до ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серії АМ №1002687 від 24.06.2022, ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу(установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги №0205 від 02.05.2022 у Житомирському окружному адміністративному суді. Адвокат Соломонюк Святослав Анатолійович.
На підтвердження оплати послуг наданий розрахунок суми гонорару за надану (яка буде надана) правову допомогу №0205 від 02.05.2022. Вартість гонорару становить 5000,00 грн
Відповідач у відзиві вказує про надмірність вказаної суми коштів на правничу допомогу, заперечує щодо їх стягнення.
Вирішуючи дане питання, суд акцентує увагу на тому, що при вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказана позицій узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 520/8489/19.
Окрім того, відповідно до статті 12 КАС України дана категорія справи відноситься до незначної складності.
Беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг), суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними та завищеними, оскільки складання даної позовної заяви та підготовка додатків до неї не вимагало значних зусиль адвоката, оскільки дана адміністративна справа відноситься до справ незначної складності.
Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, заперечення відповідача щодо суми відшкодування гонорару адвоката, суд вважає, що заявлений до відшкодування їх розмір (5000 грн) є надмірним.
На думку суду, аналіз фактичних обставин справи, збір доказів та узгодження правової позиції не має безпосереднього впливу на результат та входить до процесу складення позовної заяви. Саме тому, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою і п'ятою статті 134 та частиною дев'ятою статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне зменшити витрати на правничу допомогу які підлягають стягненню з відповідача до 2000,00 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 16540,00 грн, суд зазначає наступне.
Так обгрунтовуючи моральну шкоду, позивач зазначає, що 04 лютого 2022 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності, а відповідь про відмову прийнята відповідачем 30.03.2022. Окрім того, позивач стверджує, що зазнав психологічних страждань та розчарувань, а пенсія, яку незаконно не виплачує відповідач, мала б бути єдиним доходом позивача. У зв'язку із зазначеним, позивач відчуває занепокоєння та стрес.
Щодо позовних вимог в цій частині, суд зазначає, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п.51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і судом не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є змістом моральної шкоди. Відповідних доказів позивач не надав. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Керуючись статями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341), - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби: з 14.04.2005 по 31.12.2006 та з 01.01.2008 по 26.12.2008.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби: з 14.04.2005 по 31.12.2006 та з 01.01.2008 по 26.12.2008.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 21 лютого 2022 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 24.12.2021 на підставі його заяви від 04.02.2022.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук