29.09.22
22-ц/812/788/22
Провадження №22-ц/812/788/22
29 вересня 2022 року м. Миколаїв
Справа № 467/1466/16-ц
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В.
із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
Акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк»
до
ОСОБА_1
про стягнення кредитної заборгованості
та
за зустрічним позовом
ОСОБА_1
до
Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
про визнання недійсним кредитного договору
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Кологривою Т.М., 11 лютого 2022 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 14 лютого 2022 року,
У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позову АТ КБ «Приватбанк» зазначало, що 10 лютого 2011 року відповідачка підписала анкету - заяву, на підставі якої отримала кредит у розмірі 8 190 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При цьому, відповідач підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Крім цього, заявою відповідача підтверджується факт, що вона була повністю поінформована про умови кредитування, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Отже, банк свої зобов'язання за цим договором виконав у повному обсязі, так як надав відповідачці можливість користуватись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У свою чергу, відповідачка зобов'язалась слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту та повернути тіло кредиту, сплатити відсотки за користування ним, а так само сплатити комісії до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, у якому були здійснені трати.
Проте, свої зобов'язання відповідачка виконувала неналежно, не сплатила своєчасно кошти на погашення заборгованості за борговими зобов'язання, внаслідок чого станом на 15 червня 2016 року у неї виникла заборгованість перед банком на загальну суму 14 410 грн. 16 коп., із яких: 7 117 грн. 29 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 1 621 грн. 45 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом, 3 664 грн. 27 коп. - пеня за прострочене зобов'язання, 850 грн. - пеня за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн., 500 грн. - фіксована складова штрафу та 662 грн. 39 коп. - процентна складова штрафу, з них - 5 грн. 24 коп. внесено коштів на погашення заборгованості з 1 вересня 2015 року. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості.
ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до АТ КБ «Приватбанк», в обґрунтування якого посилалась на те, що вона не визнає укладення кредитного договору з банком. Зокрема, у заяві ОСОБА_1 не вказано, що вона просить надати кредит у розмірі 8 190 грн. та умови отримання кредиту. У розділах про видачу картки не зазначено яка саме картка цікавить ОСОБА_1 та умови її використання. При цьому, кредитного договору сторони не підписували, у той час як підписана ОСОБА_1 заява може підтверджувати виключно намір укласти договір і не підтверджує досягнення згоди щодо усіх істотних умов цього договору і не може замінити сам кредитний договір. Підписання заяви про приєднання до Умов та правила надання банківських послуг не може бути договором про приєднання. Тож, посилаючись на постанову ВП ВС від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, положення ст.ст. 233, 236 ЦК України, позивач стверджує, що вимоги банку про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 14 410 грн. 16 коп. є безпідставними у зв'язку з недійсністю правочину по договору позики. Нараховуючи відсотки, комісії та штрафні санкції, які споживач не може помітити одразу, банк вчиняє нечесну підприємницьку практику, зокрема, щодо подвійної суми відсоткових нарахувань (п.2.1.1.12.2.1). Агресивною практикою банку є також вимога щодо сплати клієнтом судового штрафу в разі виникнення прострочення платежу (п.2.1.1.7.6). Однак, ці умови є вкрай невигідними для позичальника та можуть призводити до суми щомісячних нарахувань зобов'язань у розмірі, який значно перевищує суму наданих банком коштів позичальнику, та є неспівмірними наданим коштам. А тому оспорюваний договір може бути визнано недійсним у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» та норм ЦК України, зокрема, статті 18 цього закону, яка визначає поняття несправедливих умов договору.
Крім цього, банк не надає документ, в якому було б вказано щодо яких саме істотних умов ОСОБА_1 досягла домовленості із ним щодо укладення договору кредитування та які саме умови їй повідомлені і підтверджені підписом. У той час, як заява ОСОБА_1 не містить ніяких істотних умов договору. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, умова договору щодо зміни розміру процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Однак, у позовній заяві банк стверджує протилежне і не зазначає у які періоди, яка процентна ставка була використана. 10 січня 2009 року, тобто на момент підписання ОСОБА_1 заяви, набули чинності зміни до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно яких установлено заборону банкам в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за кредитними договорами. Проте, позовна заява банку не містить чіткого періоду, за який нараховується заборгованість, та розміру відсоткової ставки, про яку домовились сторони.
Крім цього зазначала, що доказами не підтверджується те, що ОСОБА_1 отримала у банку 8 190 грн., а саме: платіжними документами про видачу та перерахування цих коштів клієнту. Картка АТ КБ «Приватбанк» була викрадена колишнім чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який знімав банківські кошти особисто, про вона повідомила Заводський РВ УМВС України.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір, укладений між АТ КБ «Приватбанк» і нею, застосувати наслідки недійсності правочину.
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8723 грн. 11 коп., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 6210 грн. 08 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1621 грн. 45 коп., штрафу у розмірі 500 грн. (фіксована частина) і штрафу у розмірі 391 грн. 58 коп.(процентна складова).
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила змінити рішення суду першої інстанції, відмовити у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк». В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Зазначала, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги виписку банку з особового рахунку ОСОБА_1 , яка не відповідає вимогам до бухгалтерських документів. Крім того, ні виписку, ні заяву ОСОБА_1 , ні довідку про умови кредитування банком не було додано до позовної заяви. За такого, посилалась на недопустимість зазначених доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги , просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні відповідачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили їх задовольнити.
Представник позивача у судове засідання не з'явився про день та час та місце розгляду справи був повідомлений належим чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ«Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н.
Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, з якими її ознайомлено, складають договір про надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг в «Приватбанк»», Тарифи банку підпису позичальника не містять.
Заява позичальника підписана відповідачем і відповідно до неї відповідач бажає отримати кредит по платіжній картці, найменування, строк дії картки та розмір кредитного ліміту не зазначені.
До позовної заяви, крім анкети-заяви, Банк додав Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку і витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
З повідомлення банку без дати видно, що згідно кредитного договору б/н відповідач отримала десять кредитних карток на власне ім'я, остання з яких з терміном дії до травня 2017 року.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ім'я відповідача 25 серпня 2011 року по картковому рахунку НОМЕР_1 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 300 грн., який в подальшому неодноразово змінювався, останній раз 21 серпня 2015 року кредитний ліміт було визначено у розмірі 6920 грн. Однак 13 вересня 2016 року було встановлено кредитний ліміт у розмірі 0 грн.
Згідно з розрахунком, наданим АТ КБ «Приватбанк» заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 15 червня 2016 року складає 14 410 грн. 16 коп., з яких: 7 117 грн. 29 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 1 621 грн. 45 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом, 3 664 грн. 27 коп. - пеня за прострочене зобов'язання, 850 грн. - пеня за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн., 500 грн. - фіксована складова штрафу та 662 грн. 39 коп. - процентна складова штрафу, з них - 5 грн. 24 коп. внесено коштів на погашення заборгованості з 1 вересня 2015 року.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Банком до суду Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи.
За таких обставин, наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. З огляду на їх мінливий характер, їх не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 3 липня 2019 року (справа № 342/180/17).
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Оскільки Умови та правила надання банківських, розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , то судом першої інстанції правильно встановлено, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 10 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.
Разом із тим, зі змісту власноручно підписаної відповідачем довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вбачається, що Банком та ОСОБА_1 були, зокрема, погоджені тип кредитної лінії укладеного ними кредитного договору - відновлювальна, базова відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць, а також визначена відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань у вигляді: пені (пені 1 (базова процентна ставка за договором/30 - нараховується за кожен день прострочки кредиту) + пеня 2 (1% заборгованості, але не менше 30 грн. на місяць, нараховується 1 раз на місць за наявності прострочення за кредитом або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн. та більше) та штрафу: 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитом з врахуванням суми нарахованих і прострочених процентів і комісій.
Такі обставини свідчать про прийняття позичальником запропонованих їй Банком умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору на узгоджених сторонами конкретних умовах кредитування.
Як вбачається з виписки з особового рахунку відповідача та наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , взяті на себе зобов'язання за кредитним договором вона виконувала неналежним чином, поповнюючи рахунок за кредитним договором несвоєчасно та погашаючи заборгованість не у повному розмірі, внаслідок чого станом на 15 червня 2016 року у позичальника заборгованість за тілом кредиту складає 6210 грн. 08 коп.
Відповідно до ст.ст. 526, 1054, 1048, 611 ЦК України існують підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за процентами за користування кредитними коштами та неустойки, розрахованих відповідно до узгодженого сторонами умов у власноручно підписаних відповідачем 10 лютого 2011 року анкети - заяви про надання банківських послуг та довідки про умови кредитування.
Право позикодавця на одержання від позичальника проценти від суми позики, розмір и порядок одержання яких встановлюється договором, передбачено частиною 1 статті 1048 ЦК.
Узгоджений сторонами розмір процентів складає - 2,5% щомісячно на залишок заборгованості.
За правилами статті 1050 ЦК якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК, а права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року № 14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року № 14-318цс18.
Отже, крім права на отримання суми кредиту (тіла), позивач набув право на отримання процентів в межах строку дії договору, укладеного між сторонами, який обмежується строком дії останньої картки відповідача - травень 2017 року.
Розмір процентів станом на 15 червня 2016 року складає 1621,45 грн.
Щодо вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення неустойки слід зазначити наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому не можливе їх одночасне застосування за одне й те саме порушення.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, та Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 2-2171/11.
Зі змісту підписаної відповідачем довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вбачається, що як пеня, так і штраф, які позивач просить стягнути з відповідача, нараховуються за порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.
Отже, враховуючи закріплену у Конституції України заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, суд першої інстанції вірно задовольнив вимоги Банку про стягнення штрафу в розмірі 891,58 грн. (500 грн. (фіксована частина) + 391,58 грн. (процентна складова)), відмовивши у задоволенні вимог про стягнення пені.
Враховуючи викладене , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 7823 грн. 11 коп. , з яких 6210 грн. 08 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 1621грн. 45 коп. - проценти, штрафи: 891,58 грн. (500 грн. (фіксована частина) + 391,58 грн. (процентна складова)).
Судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги виписку банку з особового рахунку ОСОБА_1 , яка не відповідає вимогам до бухгалтерських документів. Крім того, ні виписку, ні заяву ОСОБА_1 , ні довідку про умови кредитування банком не було додано до позовної заяви, а тому такі докази є недопустимими, колегія суддів вважає безпідставними.
Право сторони подавати докази, передбачено п.2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України.
Враховуючи конкретні обставини справи, а саме те, що додаткові докази позивачем були подані після скасування заочного рішення та подання відповідачем зустрічного позову та відзиву на позовну заяву, тобто як заперечення проти зустрічного позову, колегія суддів вважає, що подання їх на стадії розгляду справи та прийняття їх судом до розгляду не суперечить нормам процесуального законодавства.
До того ж, хоча приписами ЦПК не передбачено право подавати до суду заяви та процесуальні документи після завершення підготовчого провадження, але і не містить такої заборони.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
З огляду на викладене, посилання відповідачки та її представника на недопустимість таких доказів як виписки з особового рахунку, заяви ОСОБА_1 , та довідки про умови кредитування банком, є безпідставними.
Що стосується доводів відповідача про те, що виписка з особового рахунку не відповідає вимогам бухгалтерських документів, то слід зазначити наступне.
Викладене підтверджується випискою за рахунком. Використання спеціальних платіжних засобів - платіжних карт, регулюється, зокрема, Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління НБУ № 705 від 05.11.2014 р. Відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» суди та органи досудового слідства не можуть відмовити у прийнятті як доказу електронного документа та вимагати надання паперового документа. У постанові НБУ № 705 вказано: «Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань» (п. 4 Розділу 7), «Виписка про рух коштів за рахунком може надаватися власникові рахунку в банку, надсилатися поштою, електронною поштою, у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, і через банкомат тощо» (п. 8 Розділу 7). Таким чином, надані суду виписки є допустимим доказом про видачу та сплату коштів за Кредитним договором.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог сторонами не оскаржувалось, а тому апеляційним судом в цій частині не перевірялось.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: В.В. Коломієць
І.В.Лівінський
Повний текст постанови складено 3 жовтня 2022 року.