Справа № 504/4448/14-ц
Провадження № 2/504/26/22
26.09.2022смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді -Барвенко В.К.,
секретаря - Завади Ю.А., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи - Фонтанської сільської ради Одеського (Комінтернівського, Лиманського) району Одеської області про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним рішення, визнання незаконною державної реєстрації права власності, визнання незаконним технічного паспорту, поділ майна, що набуто подружжям за час шлюбу, визнання незаконним та скасування державної реєстрації права на ім'я ОСОБА_2 автомобіль марки JEEP PATRIOT, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , витребування технічного паспорту, визнання за ОСОБА_3 право власності на автомобіль JEEP PATRIOT, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , поділ майна, дачний будинок, стягнення судового збору та судових витрат, -
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , який неодноразово уточнювала, в останнє у серпні 2018 року (том 3, а.с 191), та в остаточній редакції позову просила суд:
встановити факт проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 15.11.2008 року;
визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області 25.03.2010 року за № 30 про видачу свідоцтва від 07.04.2010 року НОМЕР_2 про право приватної власності на нерухоме майно - дачний будинок АДРЕСА_1 ;
визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 07.04.2010 року про право приватної власності на нерухоме майно - дачний будинок АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним виготовлений на ім'я ОСОБА_2 технічний паспорт на дачний будинок АДРЕСА_1 ;
визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію на ім'я ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 ;
витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
виділити ОСОБА_1 майно:
меблі кухні, вартістю 5800 грн., водонагрівач вартістю 1300 грн., гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука) вартістю 6988 грн., люстру «Кемар» вартістю 1349 грн., бра «Кемар» вартістю 225 грн., люстру та бра «Блітц» вартістю 860 грн., витяжку «Піраміда» вартістю 240 грн., холодильник «VestFrost» вартістю 3509 грн., електроплиту «Elektrolux» вартістю 1500 грн., пральну машину «Арістон» вартістю 2300 грн., пилосос «Сатурн» вартістю 260 грн., стілець -драбину вартістю 220 грн.;
виділити ОСОБА_1 у особисту власність дачний будинок АДРЕСА_1 ;
виділити ОСОБА_1 у особисту власність автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 140050 грн.;
Виділити ОСОБА_2 наступне майно:
Крісло- ліжко, вартістю 1810 грн., стіл письмовий, вартістю 1150 грн., стіл офісний, вартістю 420 грн., холодильник «Беко», вартістю 2050 грн., витяжку, вартістю 1360 грн., телевізор «Самсунг», вартістю 6600 грн., стіл кухонний, вартістю 2020 грн., жалюзі (бамбук), вартістю 90 грн., штори в спальні (тюль), вартістю 600 грн., ліжко «Хвиля», вартістю 1480 грн., журнальний стіл, вартістю 170 грн., вітальню «Лєон», вартістю 2070 грн., шафу купе, вартістю 1870 грн., шафу вояж, вартістю 1313 грн., комод вояж, вартістю 300 грн., кухню, вартістю 2530 грн., куточок «Кембрідж» вартістю 12000 грн., крісла «Кембрідж», вартістю 4200 грн., матрац «Токіо Плюс», вартістю 1470 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5614,21 грн., витрати на правничу допомогу 13000 грн., витрати пов'язані із збором доказів 198,05 грн.
Доводи сторони позивача:
На обгрунтування доводів позову заявниця вказує, що з липня 2007 року вона перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, вела з ним спільне господарство, проживали разом із дітьми позивачки від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у новозбудованій квартирі належній ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
07.11.2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повінчались у церкві.
15.11.2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували у Другому Малиновському відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції шлюб.
В період фактичних шлюбних відносин та офіційного шлюбу було набуто наступне майно:
меблі кухні, вартістю 5800 грн., водонагрівач вартістю 1300 грн., гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука) вартістю 6988 грн., люстру «Кемар» вартістю 1349 грн., бра «Кемар» вартістю 225 грн., люстру та бра «Блітц» вартістю 860 грн., витяжку «Піраміда» вартістю 240 грн., Холодильник «VestFrost» вартістю 3509 грн., електроплиту «Elektrolux» вартістю 1500 грн., пральну машину «Арістон» вартістю 2300 грн., пилосос «Сатурн» вартістю 260 грн., Стілець -драбину вартістю 220 грн.; Крісло- ліжко, вартістю 1810 грн., стіл письмовий, вартістю 1150 грн., стіл офісний, вартістю 420 грн., холодильник «Беко», вартістю 2050 грн., витяжку, вартістю 1360 грн., телевізор «Самсунг», вартістю 6600 грн., стіл кухонний, вартістю 2020 грн., жалюзі (бамбук), вартістю 90 грн., штори в спальні (тюль), вартістю 600 грн., ліжко «Хвиля», вартістю 1480 грн., журнальний стіл, вартістю 170 грн., вітальню «Лєон», вартістю 2070 грн., шафу купе, вартістю 1870 грн., шафу вояж, вартістю 1313 грн., комод вояж, вартістю 300 грн., кухню, вартістю 2530 грн., куточок «Кембрідж» вартістю 12000 грн., крісла «Кембрідж», вартістю 4200 грн., матрац «Токіо Плюс», вартістю 1470 грн.
Також було придбано автомобіль марки JEEP Patriot, вартістю 140050 грн., і, як стверджує позивачка, за її особисті кошти.
Як стверджує позивачка у серпні- грудні 2009 року було забудовано дачний будинок в АДРЕСА_1 .
Крім того, позивачка стверджує, що спірний дачний будинок побудований за її особисті кошти, які вона мала від продажу належної їй квартири.
Позивачка вважала, що її частка у спільному майні подружжя має бути збільшена, оскільки з моменту спільного проживання відповідач не забезпечував і не дбав про сім'ю, всі зароблені позивачкою кошти витрачались на утримання, придбання майна родини.
Доводи сторони відповідача:
Відповідач ОСОБА_2 проти доводів позову заперечував.
У своїх запереченнях (т.1 а.с. 113-116) відповідач вказав, що спірний дачний будинок був побудований ще у 2007 році за його особисті кошти.
Зокрема, відповідач вказав, що 01.03.2007 року уклав угоду про тимчасове користування земельною ділянкою, на якій пізніше збудував дачний будинок.
Також у 2005 році до будинку було підведено електромережу.
Також технічним паспортом доведено, що спірний дачний будинок побудований саме у 2007 році.
Щодо спірного автомобілю відповідач вказує, що мав у власності автомобіль ДЕУ Нубіра 2003 р.в., який продав, і за виручені кошти придбав спірний автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 140050 грн.
Щодо розподілу решти набутого подружжям майна він не заперечував щодо його розподілу відповідно до закону.
Рух справи у суді першої інстанції:
Провадження у справі відкрито ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 23.01.2015 року.
Справу повторно розподілено судді Барвенку В.К через виключення судді Рідник І.Ю. зі складу суддів суду, та передано судді для подальшого розгляду 28.12.2017 року.
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 02.01.2018 року справу прийнято до свого провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.12.2019 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.
Позивачка подала письмову заяву про розгляд справи у свою відсутність.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи у свою відсутність.
Представник Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області подав заяву про розгляд справи у свою відсутність.
Отже, процесуальних перешкод для ухвалення остаточного судового рішення судом не встановлено.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши у попередніх судових засіданнях сторони та їх представників, суд дійшов до наступного висновку:
Судом встановлено, що 21.03.2007 року між Фонтанською сільською радою Комінтернівського району Одеської області «Орендодавець» та ОСОБА_2 «Орендар» укладено договір про тимчасове користування земельною ділянкою площею 0,0088 га, по АДРЕСА_1 , строком на 5 років.
У пункті 2.2. цього договору вказано, що на земельній ділянці знаходиться дачний будинок.
Умовами використання земельної ділянки відповідно до п. 5.1 цього договору визначені розміщення та обслуговування дачного будинку.
16.09.2008 року між ТОВ «Автомобільний Дім Одеса» «Продавець» та ОСОБА_2 «Покупець» укладено договір купівлі- продажу транспортного засобу JEEP Patriot, 2008 р.в., , вартістю 140050 грн.
Державна реєстрація права на автомобіль здійснена 22.01.2009 року, видані державні реєстраційні знаки НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
15.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено шлюб, який зареєстрований Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис про шлюб № 567.
Шлюб розірвано 12.03.2015 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси справа № 321/648/14.
Рішенням виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 30 від 25.03.2010 року вирішено оформити право приватної власності на дачний будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , та видати на його ім'я свідоцтво про право власності.
07.04.2010 року виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на дачний будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25796621 від 07.04.2010 року за ОСОБА_2 здійснено державну реєстрацію права власності на спірний дачний будинок.
Сторонами не заперечувалось, шо за час фактичних шлюбних відносин та офіційного шлюбу подружжям набуто наступне майно:
меблі кухні, вартістю 5800 грн., водонагрівач вартістю 1300 грн., гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука) вартістю 6988 грн., люстру «Кемар» вартістю 1349 грн., бра «Кемар» вартістю 225 грн., люстру та бра «Блітц» вартістю 860 грн., витяжку «Піраміда» вартістю 240 грн., Холодильник «VestFrost» вартістю 3509 грн., електроплиту «Elektrolux» вартістю 1500 грн., пральну машину «Арістон» вартістю 2300 грн., Пилосос «Сатурн» вартістю 260 грн., Стілець -драбину вартістю 220 грн.; Крісло- ліжко, вартістю 1810 грн., стіл письмовий, вартістю 1150 грн., стіл офісний, вартістю 420 грн., холодильник «Беко», вартістю 2050 грн., витяжку, вартістю 1360 грн., телевізор «Самсунг», вартістю 6600 грн., стіл кухонний, вартістю 2020 грн., жалюзі (бамбук), вартістю 90 грн., штори в спальні (тюль), вартістю 600 грн., ліжко «Хвиля», вартістю 1480 грн., журнальний стіл, вартістю 170 грн., вітальню «Лєон», вартістю 2070 грн., шафу купе, вартістю 1870 грн., шафу вояж, вартістю 1313 грн., комод вояж, вартістю 300 грн., кухню, вартістю 2530 грн., куточок «Кембрідж» вартістю 12000 грн., крісла «Кембрідж», вартістю 4200 грн., матрац «Токіо Плюс», вартістю 1470 грн.
Проте згоди щодо порядку та способу поділу майна сторонами не досягнуто.
Згоди щодо ціни набутого майна сторонами не досягнуто.
Доказів дійсної (ринкової) вартості цього майна суду не надано, відповідних клопотань про призначення експертизи з визначення вартості цього майна заявлено сторонами не було.
В судовому засіданні судом допитано в якості свідка ОСОБА_7 , який показав суду що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно почали сумісно проживати вести спільне господарство та мати спільний бюджет з літа 2007 року. Періодично вони проживали на дачі та у квартирі ОСОБА_2 у м. Одесі. У 2009 році активно почали будувати дачний будинок. ОСОБА_1 працювала менеджером у ТОВ «Автомобільний Дім Одеса» та подружжя на вигідних умовах купили автомобіль у 2009-2010 році, точну дату свідок не пам'ятає.
Свідок пояснив, що гроші на будівлю дачного будинку було взято від продажу квартири ОСОБА_1 у м. Здолбунів.
Вказані відомості свідку були відомі від ОСОБА_8 .
За яку саме ціну було продано квартиру свідок суду не пояснив, оскільки такі відомості йому не відомі.
За чиї гроші куплений автомобіль свідку невідомо.
Під час будівництва будинку подружжя жило у вагончику на дачній ділянці.
Аналогічні за змістом свідчення надав суду свідок ОСОБА_9 .
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 13.01.2022 року доручено Здолбунівському районному суду Рівненської області організувати проведення судового засідання в режимі відеоконференції із Комінтернівським районним судом Одеської області за участі свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Проте позивач ОСОБА_1 не забезпечила явку даних свідків у судове засідання, і подала заяву про розгляд справи у свою відсутність.
ОСОБА_1 на стадії судового розгляду подала суду нотаріально засвідченні письмові пояснення ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Суд, з урахуванням конкретних обставин справи, зважаючи на оголошення у державі воєнного стану, вважав за можливе приєднати до справи вказані письмові докази.
Всі вказані особи вказують на те, що квартира яка була продана на ОСОБА_14 продана за 20000 доларів США.
Оцінюючи даний пояснення свідків у сукупності із наявними у справі доказами, суд критично ставиться до даних пояснень, щодо суми продажу квартири, оскільки зі змісту пункту 5 договору купівлі- продажу від 28.07.2009 року житлової квартири АДРЕСА_3 , продаж квартири вчинено за 11700 гривень які продавці (в тому числі і ОСОБА_1 , яка володіла цією квартирою спільно із ОСОБА_4 ) отримали від покупця до підписання цього договору (т.1 а.с. 260).
Отже, ОСОБА_1 від продажу цієї квартири не могла володіти сумою більшою за 5850 гривень.
Таким чином, суд критично ставиться як до доводів ОСОБА_1 так і письмових пояснень ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про продаж ОСОБА_1 квартири за 20000 доларів США.
Згідно технічного паспорту на спірний дачний будинок інвентаризаційна вартість становить 355402 грн станом на 16.02.2010 року.
Інших відомостей про загальну вартість витрачених на будівництво спірного дачного будинку матеріали справи не містять, клопотань про призначення експертизи не заявлено.
Доводи ОСОБА_1 про те, що всю свою заробітну плату вона витрачала на будівництво спірного дачного будинку не приймаються судом як доказ її особистої власності, оскільки заробітна плата кожного із подружжя є спільним сумісним майном подружжя.
Не доведено ОСОБА_1 і того факту, що саме грошові кошти від продажу належної квартири стали єдиним джерелом забудови спірного дачного будинку, та що саме ці кошти були витрачені на його забудову.
Наявна у справі інвентарна вартість спірного дачного будинку істотно перевищує кошти наявні у ОСОБА_1 від продажу квартири.
Відсутність у відповідача офіційного місця роботи не може бути самостійною підставою для визначення особистої власності на спірний дачний будинок за позивачем, і цей факт не впливає на режим спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином у суду є всі підстави вважати, що жодна із сторін не довела суду того факту, що спірний дачний будинок побудований за її особисті кошти.
Оцінюючи доводи спору сторін щодо часу забудови спірного дачного будинку суд виходить з наступного:
Дійсно у технічному паспорті рік забудови дачного будинку вказаний як 2007.
Водночас матеріали справи містять фотодокументи, на яких придбаний автомобіль JEEP Patriot, НОМЕР_1 , знаходиться біля котловану будівництва спірного дачного будинку.
Суд нагадує, що номерні знаки на автомобіль були видані лише 22 січня 2009 року, тобто тоді, коли дачний будинок перебував на стадії активної забудови з котловану (матеріали фотофіксації т.2 а.с. 23-28).
Таким чином, доводи ОСОБА_2 про те, що він побудував спірний дачний будинок за особисті кошти у 2007 році, ще до спільного проживання із ОСОБА_1 , суперечать зібраним у справі доказам.
Сам факт зазначення у технічному паспорті на дачний будинок року забудови як 2007 не є визначальним, і не впливає на вказані висновки суду.
Не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_1 про те, що спірний автомобіль придбаний за її особисті кошти.
Жодного належного доказу цього факту суду не надано.
Той факт, що вона як працівник ТОВ «Автомобільний дім Одеса» отримала знижку на автомобіль не може свідчити про її особисту власність.
Щодо факту проживання однією сім'єю
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки - складають сім'ю.
Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
Для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.
В процесі розгляду справи судом були допитані свідки.
Так, свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 пояснили суду, що сторони проживали у фактичних шлюбних відносинах з літа 2007 року.
Також в матеріалах справи містяться фотокартки, з яких вбачається, що сторони спільно будували спірний дачний будинок, а у листопаді 2007 року уклали церковний шлюб.
Враховуючи вищевказане наявні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 15.11.2008 року (день укладення (реєстрації) шлюбу).
Щодо незаконності технічного паспорту на ім'я ОСОБА_2 .
Вирішуючи спірні правовідносин в цій частині позову суд виходить з того, що Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (далі - Інструкція), затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (у редакції на час виникнення правовідносин), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року № 582/5773, визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів; установлення вартості об'єктів.
У відповідності до пункту 1.2. Розділу 1 цієї Інструкції технічна інвентаризація проводиться у таких випадках:
- перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, у тому числі після проведення реконструкції та капітального ремонту;
- перед проведенням державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва;
- перед проведенням державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об'єднання об'єкта нерухомого майна або виділення частки з об'єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об'єднання або виділення частки завершений будівництвом об'єкт приймався в експлуатацію. В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника.
Переліку підстав для відмови в проведенні інвентаризаційних робіт Інструкція не містить.
Пунктом 1.4 Інструкції встановлено, що на підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи та технічні паспорти, які скріплюються підписом керівника та печаткою суб'єкта господарювання, а також підписом виконавця робіт із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката та його печаткою.
У пункті 1.5 Інструкції передбачено, що інвентаризаційна справа формується і ведеться на кожен об'єкт нерухомого майна на весь час його існування та зберігається в органі державної реєстрації прав за місцезнаходженням такого об'єкта.
Пунктом 3.1 Інструкції регламентовано, що технічній інвентаризації підлягають об'єкти (згідно з розділом 2) всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди, а також вбудовані та окремо розташовані захисні споруди.
Роботи з інвентаризації всіх об'єктів повинні здійснюватися на замовлення та за обов'язковою участю замовника (замовників), у присутності якого (яких) проводиться обстеження, що фіксується в абрисі чи ескізі, з обов'язковим підписанням ним (ними) цих документів. При проведенні технічної інвентаризації визначення вартості об'єктів виконується за бажанням замовника.
На кожний об'єкт (у тому числі на захисні споруди) заводиться окрема інвентаризаційна справа і запроваджується літерування та нумерація будинків, допоміжних будівель та споруд.
Пунктом 3.2 Інструкції передбачено, що обміру підлягають будинки, квартири (кімнати, жилі блоки, секції в гуртожитках), господарські будівлі та споруди, передбачені в розділі 2. Будівлі тимчасового характеру (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою, тощо) обміряються та включаються до матеріалів інвентаризації. Це будівлі - збірно-розбірні, без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання (без утеплення основних огороджувальних конструкцій).
Відповідно до пункту 11 Інструкції, у разі виявлення змін щодо складу, технічного стану, власників будинків тощо, суб'єкти господарювання вносять до інвентаризаційних документів відповідні виправлення та доповнення.
З контексту наведених положень Інструкції вбачається, що технічна інвентаризація - це комплекс робіт з обстеження, обміру будівлі, приміщення з метою визначення їх стану, та внесення отриманих даних в спеціальну форму. В результаті інвентаризації видається технічний паспорт, що являється інформаційно-довідковим документом, який містить інформацію про фактичний стан об'єкта нерухомого майна (зокрема, його технічні показники). Він виготовляється як на всю будівлю, так і на окремі приміщення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено мотивів та не надано належних доказів, які б свідчили, що виготовлення спірного технічного паспорта на дачний будинок порушує її права та інтереси.
Визнання незаконним та скасування рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про видачу свідоцтва на право власності на дачний будинок, скасування реєстрації права власності за ОСОБА_2 , визнання автомобіля особистим майном ОСОБА_1 , витребування свідоцтва про реєєстрацію транспортного засобу.
Оспорюючи вказане рішення органу місцевого самоврядування позивачка виходила з мотивів, що вказаний дачний будинок побудований за її власні кошти.
Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Тобто, застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.
У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Не належить до спільної сумісної власності майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 6 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Оскільки судом не встановлено, що спірний дачний будинок побудований, а спірний автомобіль придбаний саме за власні кошти позивачки, суд вважає, що спірний дачний будинок, спірний автомобіль не можна розглядати як особисту приватну власність ОСОБА_1 , відповідно до ст. 57 СК України, відтак це майно має розглядатись як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13.
Ті самі висновки суду стосуються і доводів ОСОБА_2 про те, що вказаний спірний дачний будинок і спірний автомобіль є його особистою власністю.
Суд критично ставиться до доводів ОСОБА_2 про те, що спірний автомобіль був придбаний за його особисті кошти від продажу автомобіля ДЕУ 2003 р.в., оскільки даний автомобіль належав ОСОБА_15 , а доводи ОСОБА_2 про обставини перебування вказаного автомобіля у заставі внаслідок кредиту ОСОБА_15 не вказують на обставини набуття ОСОБА_2 власності на вказаний автомобіль.
Більш того, автомобіль ДЕУ 2003 р.в. держзнак НОМЕР_4 , 2003 р.в., пізніше держзнак НОМЕР_5 не належав ніколи ОСОБА_2 , що встановлено зі змісту відповіді РСЦ в Одеській області від 29.08.2016 року № 31/15-142аз.
Не надано доказів того, що існувала домовленість (договір) між ОСОБА_15 та ОСОБА_2 про передачу прав останньому після виплати кредиту ОСОБА_15 .
Отже ці доводи ОСОБА_2 є власним розуміння положень діючого законодавства.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що дачний будинок, автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.
Вимога про витребування у відповідача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не підлягає задоволенню з вищевикладених підстав.
Суд не вважає доцільним оцінювати підстави набуття цього самого майна під час фактичних шлюбних відносин, оскільки у справі відсутні достовірні докази початку забудови дачного будинку у період з липня 2007 року по 15.11.2008 року (день укладення шлюбу), навпаки, початок забудови дачного будинку припадає на період офіційного шлюбу, а спірний автомобіль також придбаний у період офіційного шлюбу.
Не впливає на визнання дачного будинку спільною сумісною власністю подружжя і доводи ОСОБА_1 про те, що вона фактично витрачала на утримання спірного дачного будинку більшість власних коштів отриманих як заробітну плату та аліменти, оскільки отримана заробітна плата кожним із подружжям є спільною сумісною власністю подружжя, а аліменти мають витрачатись на утримання дітей ОСОБА_2 , і доказів нецільового використання аліментів у даній справі не встановлено.
Не впливає на визнання дачного будинку спільною сумісною власністю подружжя і титульне володіння земельною ділянкою саме ОСОБА_2 , оскільки суд виходить із принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди.
Сам факт реєстрації права власності на спірний дачний будинок за ОСОБА_2 не впливає на правовий режим спільної сумісної власності подружжя, який встановлений судом у цій справі за встановлених правовідносин та обставин справи.
Вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , є похідною від можливості задоволення вимоги про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
Отже суд не знайшов правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на дачний будинок, та скасування державної реєстрації права власності.
Позовних вимог про поділ нерухомого майна в натурі чи присудження грошової компенсації іншому подружжю не висувалось, суд не має право виходити за межі предмету та правової підстави позову.
Відповідно до вимог статей 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а їх частки у спільному майні - рівними, незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку, якщо інше не визначено домовленістю між ними чи шлюбним договором.
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).
Згідно із частиною п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
Отже, процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.
Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, і, зокрема, відноситься до категорії неподільних речей, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Суд вважає доцільним визнати спірний дачний будинок, спірний автомобіль спільною власністю подружжя, визначити ідеальні частки по одній другій без реального поділу, і залишити вказане майно у спільній частковій власності, припинивши право спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки сторони не дійшли згоди щодо реального розподілу іншого (побутового) майна набутого за час фактичних шлюбних відносин та офіційного шлюбу, його вартості (дійсної, ринкової), то суд також вважає доцільним визнати це майно спільною сумісною власністю, та визначити ідеальні частки по одній другій без реального поділу, залишивши вказане майно у спільній частковій власності, припинивши право спільної сумісної власності.
У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч.ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України).
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, то підстав для скасування заходів забезпечення позову не вбачається.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що «на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги адвокат Богомаз А. П. надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 червня 2020 року № 3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 02 червня 2020 року на суму 3 000,00 грн. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу».
Заявниця просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 13000 грн.
До матеріалів справи додані наступні докази щодо правничої допомоги:
Угода № 2 від 12.02.2018 року між адвокатом Дерментлі Р.С. та Сімченко С.М. (т.3 а.с. 152), додаткова угода про надання правничої допомоги від 12.02.2018 року (т.3 а.с. 153), в які прописаний гонорар адвоката в сумі 8250 грн. частковими сплатами: 950 грн у 2015 році, 1900 грн. у 2016 році, 4400 грн. у 2017 році, 1000 грн. у 2018 році; розрахунок витрат на правничу допомогу (т.3 а.с. 154 плюс зворот).
21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду висловив наступну правову позицію з приводу відсутності у справі як доказу платіжного документу яким би було підтверджено фактичну оплату послуг адвоката (правничої допомоги): «Відмовляючи позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що матеріали справи не містять доказів фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 9500,00 грн., оскільки до матеріалів справи не надано жодного документу, який підтверджує їх перерахування на користь особи, яка надавала правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 813/481/18 зроблено такий висновок: "Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов'язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті."
Судова колегія зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду».
Суд у справі, яка розглядається, враховує, що відповідно до п.1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Тобто процесуальний закон не визначає обов'язковість надання доказів про фактичну сплату гонорару адвоката, і допускає сплату таких витрат пізніше.
Отже, факт оплати таких послуг не є обов'язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи.
Аналогічний підхід застосовує і ЄСПЛ.
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: «115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними».
У цій справі клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу було викладено в уточненні позовної заяв у травні 2018 року (т.3 а.с. 149-151), докази (крім доказів оплати послуг адвоката) для вирішення цього клопотання були додані до заяви.
У цій справі було надано докази щодо обсягу наданих послуг (детальний розрахунок).
Суд приймає до уваги той факт, що дійсно з 2018 року майже у всіх судових засіданнях інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Дерментлі Р.С.
Проте, суд, безумовно, враховує, що вартість адвокатських послуг з правничої допомоги у представлених доказах становить 8250 грн., а не 13000 грн., як просить стягнути заявниця.
Стороною відповідача не було заявлено клопотань про зменшення витрат на оплату витрат на правничу допомогу.
Враховуючи складність справи, тривалість її перебування у суді першої інстанції, обсяг роботи адвоката, кількість складених і поданих до суду процесуальних документів, заяв, клопотань, суд знаходить справедливою суму гонорару адвоката 8250 грн., і підстав для її зменшення не вбачає.
Отже вимога про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката підлягає частковому задоволенню в сумі 8250 грн.
Що стосується витрат про сплату судового збору в сумі 5614,21 грн.
При поданні позову заявниця сплатила судовий збір: 3441 грн. (квитанція від 12.11.2014 року № 99-1141С/1).
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 29.12.2014 року позовна заява була залишена без розгляду, заявниці надано строк на доплату судового збору у сумі 213 грн. (загальна сума судового збору виходячи з ціни позову (581692 грн.) вирахована у розмірі 3654 грн.)
Заявниця доплатила 220 грн. судового збору згідно квитанції від 20.01.2014 року № 81-1141К/1.
Не зважаючи на збільшення позовних вимог заявниця судовий збір за позовні вимоги більше не доплачувала.
Ціна позову розраховувалась з вартості спірного дачного будинку 355402 грн., та вартості автомобіля та іншого спірного рухомого майна- 226290 грн.
Вимоги про встановлення юридичного факту сплачені судовим збором в сумі 551,20 грн. згідно квитанції від 16.03.2016 року № 71-1141G/1.
Суд вважає доцільним повернути з бюджету 7 (сім) гривень надлишок сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 .
Остаточні позовні вимоги містили як первісні вимоги майнового характеру, так і нові, п'ять вимог немайнового характеру, кожна з яких підлягає сплаті судовим збором.
Дві нові вимоги немайнового характеру висунуті в уточненнях до позову у 2016 році і підлягали оплаті кожна у розмірі 551,20 грн., тобто загальна суму становить1653,60 грн.
Три нові позовні вимоги немайнового характеру висунуті в остаточних уточненнях до позову у 2018 році і підлягали оплаті кожна 704,80 грн., тобто 2114,40 грн.
Таким чином загальна сума нових позовних вимог немайнового характеру становить 3768 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.ч. 1,2 ЦПК України).
З відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути 1827 грн. судового збору за вимоги майнового характеру, решта судового збору за вимоги майнового характеру відносить на рахунок позивача.
З відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути 551,20 грн. за вимогу про встановлення юридичного факту.
Загальна сума стягнення судового збору за позовні вимоги з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 становить 2378,20 грн.
Оскільки ОСОБА_1 не сплачувала судовий збір на користь держави за нові вимоги немайнового характеру в загальній сумі 2114,40 грн., то судовий збір слід стягнути з неї на користь держави оскільки у задоволенні всіх цих вимог судом відмовлено.
За витребування доказів заявниця сплатила судовий збір 122 грн. згідно квитанції від 17.12.2014 року № 90-1141Н/1, 121,80 грн. згідно квитанції від 27.04.2015 року № 82-1141R/1.
Заявниця просить стягнути з відповідача судовий збір за збір доказів з відповідача, однак у сумі 198,05 грн.
Суд не має права вийти за межі вимог позову, і вважає можливим стягнути 198,05 грн. судового збору за збір доказів з відповідача.
Щодо стягнення інших судових витрат вимоги у позові не ставились.
Заявниця подала докази зміни прізвища з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_17 » (т.4 а.с. 103,105).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 73, 137, 141, 258-260, 353 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Встановити юридичний факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з липня 2007 року по 15.11.2008 року.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наступне майно:
Дачний будинок АДРЕСА_1 ; автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 .
Поділити спільне майно що є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шляхом визнання за кожним з них права власності по одній другій у дачному будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право спільної сумісної власності.
Поділити автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 , що є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шляхом визнання за кожним з них права власності по одній другій, припинивши право спільної сумісної власності.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 меблі кухні, водонагрівач, гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука), люстру «Кемар», бра «Кемар», люстру та бра «Блітц», витяжку «Піраміда», Холодильник «VestFrost», електроплиту «Elektrolux», пральну машину «Арістон», пилосос «Сатурн», стілець -драбину, крісло- ліжко, стіл письмовий, стіл офісний, холодильник «Беко», витяжку, телевізор «Самсунг», стіл кухонний, жалюзі (бамбук), штори в спальні (тюль), ліжко «Хвиля», журнальний стіл, вітальню «Лєон», шафу купе, шафу вояж, комод вояж, кухню, куточок «Кембрідж», крісла «Кембрідж», матрац «Токіо Плюс», поділивши це майно по одній другій частці кожному (без реального поділу), припинивши право спільної сумісної власності.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , витрати на правничу допомогу в сумі 8250 грн.
В решті вимог стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити за недоведеністю.
Повернути з державного бюджету на користь ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_7 надлишок судового збору в сумі 7 (сім) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_7 на користь держави судовий збір в сумі 2114,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 судовий збір за позовні вимоги майнового характеру та за вимогу про встановлення юридичного факту в сумі 2378,20 грн.
Решту судового збору за позовні вимоги віднести на рахунок ОСОБА_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 судовий збір за збір доказів в сумі 198,05 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.К. Барвенко