29 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 160/7772/20
адміністративне провадження № К/9901/41046/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
за участю:
представника позивача - Козирь Ю.І.,
представника відповідача - Єгорова А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 (суддя Ільков В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 (головуючий суддя Чабаненко С.В., судді: Чумак С.Ю., Юрко І.В.) у справі №160/7772/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп» Ніко Тьюб» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп» Ніко Тьюб» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду із позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.04.2020 №0002255014 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ), задекларованого на рахунок платника банку у розмірі 16196400 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 8098200 грн, №0002315014 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 113198663 грн, №0002295014 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 73614 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки перевірки, на підставі яких було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, є безпідставними та такими, що не відповідають законодавству. Позивач вважає, що ним правомірно віднесено всі суми до складу витрат та до складу податкового кредиту по операціям з контрагентами, які підтверджені належним чином оформленими первинними документами, податковими накладними, що зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Посилається на те, що операції по придбанню товару у контрагентів позивача, а також отримання послуг є реальними і необхідними для здійснення господарської діяльності. Під час перевірки контролюючому органу було надані всі первинні документи, і за висновками акту перевірки не заперечується наявність придбаних товарів та отриманих послуг, але зазначено припущення про отримання їх від невстановлених осіб.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.04.2020 №0002255014, №0002315014 та №0002295014.
Судові рішення першої та апеляційної інстанцій вмотивовані тим, що господарські правовідносини між позивачем та його контрагентами у періоді, що перевірявся, підтверджуються відповідними належними та достатніми первинними документами, мають реальний характер, позивачем у бухгалтерському та податковому обліках було відображено придбанні у вказаних контрагентів товари, які використані позивачем у власній господарській діяльності.
Не погодившись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на не дослідження судами зібраних у справі доказів та застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі №820/7636/15, від 09.10.2019 у справі №808/9397/13-а. Посилається на неврахування судовими інстанціями, що позивачем було фактично отримано товарно-матеріальні цінності та послуги безкоштовно від невстановлених осіб, оскільки у контрагентів позивача не було достатньо трудових та матеріальних ресурсів для поставки товару або надання послуг. Вважає, що судами не було застосовано положення підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та було порушено приписи пункту 44.1 статті 44 ПК України. Вказує на ненадання у повному обсязі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів під час проведення перевірки, та не врахування наявності кримінальних проваджень, порушених за ознаками фіктивності щодо контрагентів.
У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства за період діяльності з 01.01.2015 по 30.09.2019 з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2019, за наслідками якої складено акт від 11.03.2020 №25/28-10-50-14-12-35537363 (далі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято спірні податкові повідомлення-від 15.04.2020 №0002255014, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 16381515 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 8190757,50 грн; №0002295014, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 73614 грн; №0002315014, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 113466661 грн.
Актом перевірки встановлені порушення:
пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 ПК України, пункту 5 П(С)БО 11 Зобов'язання, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, пунктів 5, 7 П(С)БО 15 Дохід, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/84153, пунктів 7, 10 П(С)БО 18 Дохід, статей 1, 3, 8, 9, 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV), пункту 1, 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186, пунктів 3.10, 3.20 Методичних рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом Мінфіну від 28.03.2013 №433, в результаті чого, встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за три квартали 2019 року на суму 112811743 грн, в тому числі, за рахунок встановлених порушень за 2015 - 2018 роки (за минулі періоди на підставі підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 ПК України), та встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1656048 грн;
пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, абзацу «б» пункту 200.4 ПК України, в результаті чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування у сумі 16625706 грн та завищення суми від'ємного значення за вересень 2019 року у розмірі 73614 грн;
Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток, зменшення суми від'ємного значення оподаткування ПДВ, зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій, контролюючий орган виходив з безтоварності господарських операцій, що вчинені позивачем із його контрагентами, зокрема, ПП «Пром-Партнер», ТОВ «Українська монтажна компанія», ПП «Л.Д. Сервіс», ТОВ «ТД Станкопром», ТОВ «Інтеза», ТОВ «Техінком-Т», ТОВ «Харківпроменерго», ТОВ НВП «Укрбудшлях-Д», ТОВ «Архітектура-Екологія», ТОВ «ВО Підйомспецтехніка», ТОВ «Дніпротехуніверсал», ТОВ «НВП "Електроапаратура», ТОВ «Євростройторг», ТОВ «Дніпро Електросервіс», ТОВ «Промресурс-Дніпро», ТОВ «Енергомаш-Сервіс», ТОВ «Електрохата», ТОВ «Шляхінвест», ТОВ «Компанія «Беркана», ПП «Світло-Енерго», ПП «Нікобудсервіс», ТОВ «Європейська Індустріальна спілка», ТОВ «Італ-Дніпро», ТОВ «Морфо-Реал» (Елізіум_Груп), ТОВ «НТЦ «Варіатор», ТОВ «Хімтрейд Плюс», ТОВ «Енергомаш», ТОВ «НВП «Укрінтех», ОСОБА_1 , ТОВ «Промгранд», ПП «Неоліт», ТОВ «Леко Трейд», ТОВ «Уітака».
На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з наведеними контрагентами Товариством надано до перевірки договори, специфікації, рахунки-фактури, видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, відповідні супровідні документи на товар: паспорти, сертифікати якості та висновки держаної санітарно-епідеміологічної експертизи.
На підтвердження факту оплати отриманого позивачем товару надані платіжні доручення.
На підтвердження використання товару у виробничій діяльності позивача надано данні програмного забезпечення ІТ-Підприємство, яке використовується Товариством для обліку, в тому числі і внутрішніх операцій.
Податковий орган дійшов висновку, що у зв'язку з ненаданням під час перевірки у повному обсязі первинних документів, що фіксують факти здійснення всіх господарських операцій, перевіркою неможливо підтвердити факт здійснення господарських операцій позивачем саме з зазначеними контрагентами, а відтак висновується, що позивачем отримано товари та послуги безоплатно у невстановлених осіб.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що Підприємство в періоді, що перевірявся мало господарські взаємовідносини із наведеними вище контрагентами з приводу придбання товарно-матеріальних цінностей, надання послуг, виконання підрядних робіт, що відповідає основній діяльності позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
За змістом підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За змістом частини другої статті 9 Закону №996-ХІV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат.
Водночас, судами правильно взято до уваги, що в обґрунтування висновків про не правильне формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.
Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.
Суди, приймаючи оскаржувані рішення виходили з того, що факт придбання товарів підтверджуються висновками акту перевірки та відповідними первинними документами, господарські операції відповідають основній діяльності позивача і належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними; відсутністю будь-яких судових рішень за кримінальними провадженнями відносно посадових осіб контрагентів позивача, з якими здійснювалися господарські операції; використанням позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, встановлення подальшої реалізації позивачем товару.
Колегія суддів також враховує, що судами встановлено факт оприбуткування товару та використання його у межах господарської діяльності. Вказаний факт також не заперечується відповідачем, про що зазначено в акті перевірки та в касаційній скарзі.
Приймаючи до уваги встановлення судами руху активів та підтвердження отриманих позивачем товарів та послуг від зазначених вище контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на безтоварність господарських операцій та неправомірність формування податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і докази податкового органу про непідтвердження господарських операцій, ретельно досліджено судами попередніх інстанцій та надано їм відповідну оцінку.
Щодо посилань скаржника на наявність кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва відносно суб'єктів господарської діяльності за першим та другим ланцюгами постачання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
У справі, що переглядається, суди правильно врахували встановлені судами обставини щодо відсутності будь-яких судових рішень у кримінальних провадженнях відносно контрагентів позивача за ознаками фіктивного підприємництва та відсутність встановлених обставин щодо нереальності господарських відносин за наведеними вище договорами у межах кримінальних проваджень, на які посилається податковий орган.
Судами попередніх інстанцій не установлено, що матеріали кримінальних проваджень, на які посилається податковий орган свідчать про наявність висновку щодо протиправної діяльності позивача, а відтак відсутні будь-які юридичні наслідки для нього, що не дає підстав вважати, що ці матеріали кримінального провадження стосуються прав, свобод чи інтересів позивача.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №996-ХІV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склади та підписали ці документи.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону №996-ХІV знайшов принцип індивідуальної відповідальності платника податків.
Водночас у справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття судових рішень судами попередніх інстанцій. Не довів податковий орган і не надав доказів і підтвердження того, що наявні в контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської операції, обумовленої укладеними договорами.
Відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі №820/7636/15, від 09.10.2019 у справі №808/9397/13-а, оскільки за результатами касаційного перегляду справ, на які посилається відповідач у відповідній частині встановлені інші обставини у справі. Відповідні висновки сформовані за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у справі в підтвердження складу податкових правопорушень.
При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів у цих справах.
Однак, у справах, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, встановлені інші обставини, ніж у даній справі.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 у справі №160/7772/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва