30 вересня 2022 року
м. Київ
справа №140/16998/21
адміністративне провадження № К/990/12281/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Мачульського В.В. від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Запотічного І.І., Глушка І.В., Довгої О.І. від 04 травня 2022 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, в якому просив визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ, та зобов'язати нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми допомоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та наданням доказів поважності причин його пропуск.
3. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачу без розгляду.
4. Повертаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 30 вересня відповідного року особа, якій виплачена грошова допомога до 5 травня в розмірі, з яким вона не погоджується, або взагалі не виплачена, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів; позивач пропустив строк звернення до суду із цим позовом та не навів суду об'єктивно непереборних обставин, які унеможливили вчинення нею процесуальних дій у визначений законом строк.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, справу передати на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
6. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції були винесені з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права та позбавляють скаржника гарантованого статтею 6 Конвенції про право на справедливий судовий розгляд та підлягають скасуванню.
Вважає, що судами помилково застосовано висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №607/7919/17, від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, а також безпідставно не враховано правову позицію Верховного Суду, сформовану в постанові від 25 лютого 2021 року у справі №580/3469/19.
Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №607/7919/17, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, адже питання пропуску особою строку звернення до адміністративного суду при неповній сплаті управлінням праці та соціального захисту населення одноразової виплати до 05 травня жодного разу не було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду взагалі.
7. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2022 року Управлінням соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області не подано.
8. Згідно із статтею 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
9. Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
10. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
11. Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач, зокрема, просить зобов'язати нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми допомоги.
12. Суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).
13. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує дії Управління соціальної політики щодо виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
14. Частиною першою статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Таким чином, право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня мають ветерани війни до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги; саме до вказаної дати зацікавлена особа повинна звернутися до відповідного суб'єкта владних повноважень щодо виплати їй разової грошової допомоги.
15. Щодо застосування зазначеної норми Закону Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 607/7919/17 сформулював правову позицію про те, що «<…> 30 вересня 2016 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2016 року».
При цьому, Суд зауважує, що такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли особа, яка має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, не отримала до 30 вересня відповідного року таку допомоги або ж отримала її у меншому розмірі, та обраховувала строк звернення до суду з позовом щодо оскарження дій територіального управління соцзахисту після отримання листа-відповіді на запит.
16. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що 10 квітня 2020 року відповідачем було нараховано і виплачено йому щорічну разову грошову допомогу у розмірі 1390 грн, 16 грудня 2021 року позивач через свого представника звернувся із письмовою заявою до відповідача про здійснення нарахування та доплати частини одноразової грошової допомоги за 2020 рік у розмірі 6800 грн, однак 22 грудня 2021 року позивач отримав від відповідача відмову у виплаті, оформлену листом від 20 грудня 2021 року за вих.№Є-1878 та вже 23 грудня 2021 року звернувся до суду з позовом.
17. Відтак, отримавши у квітні 2020 року щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у сумі 1390,00 грн, позивач міг дізнатися про порушення своїх прав.
18. Враховуючи, що перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2020 року (дати закінчення встановленого законом кінцевого строку, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована), строк звернення до суду закінчився 30 березня 2021 року, а позивач із зазначеним позовом звернувся до суду 23 грудня 2021 року, тобто з пропуском майже на 9 місяців встановленого строку звернення до суду.
При цьому, скаржник помилково вважає, що пропуск строку становить 2 місяці 23 дні (від 30 вересня по 23 грудня 2021 року).
19. Верховний Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 607/7919/17 та вважає безпідставними доводи скаржника щодо необхідності відступлення від вказаного висновку Верховного Суду, мотивовані тим, що такий висновок сформований рішенням колегії у складі трьох суддів, а не Великою Палатою Верховного Суду.
20. Крім того, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19 викладено висновок, щодо застосування строку звернення до суду у подібній категорії справ щодо обчислення, призначення, перерахунку соціальних виплат, передбаченого статтею 122 КАС України, а саме:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
21. Таким чином, застосовуючи запропонований Судовою палатою у справі №240/12017/19 правовий підхід до обчислення строків звернення до суду, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 20 грудня 2021 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується із початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти через півтора року після отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
22. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій вірно зазначено дату, з якої починається перебіг шестимісячного строку та про порушення даного строку позивачем.
23. Суд зауважує, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
24. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
25. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «<…> правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.».
26. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, як на підставу поновлення строку звернення до суду посилається на введення карантинних обмежень на території України, а тому вказує, що не міг вчасно дізнатися про порушення свого права.
27. З приводу цих доводів суди першої та апеляційної інстанції дійшли слушного висновку про їх безпідставність.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки Закон України №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02 квітня 2020 року. Підпунктом 2 пункту 9 вказаного закону розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України був доповнений пунктом 3, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтею 295 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року (із змінами та доповненнями) на всій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року.
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким, серед іншого, внесені зміни до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України та визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
28. Тобто, позивач має право на поновлення строку звернення до суду, з огляду на встановлення Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), але за умови надання доказів неможливості своєчасного звернення до суду з огляду на обмеження, впроваджені таким карантином.
29. Водночас, заявником до суду не надано жодних доказів на користь того, що порушення строку звернення до суду сталось через запровадження карантинних обмежень, також заявник не навів доводів, через які саме обмеження він був позбавлений можливості направити до суду позовну заяву.
30. Суд звертає увагу, в позовній заяві позивач вказує, що «<…> після спілкування із іншими учасниками бойових дій мені стало відомо про те, що розмір виплаченої мені одноразової матеріальної щорічної грошової допомоги не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року та є значно меншим ніж встановлено - 5 (п 'ять) мінімальних пенсій, то 16 грудня 2021 року я уклав договір про надання професійної правничої допомоги із адвокатом Машевською Л.А. <…>».
Відтак, зазначене нівелює доводи позивача щодо порушення строку звернення до суду через карантинні обмеження з огляду на те, що такий намір у позивача виник лише в грудні 2021 року.
31. Разом з тим, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що доводи позивача про працевлаштування в Польській компанії та постійне перебування за межами України є необґрунтованими з огляду на те, що позивач не зазначив жодних причин, які перешкоджали йому звернутися до суду з позовною заявою у періоди перебування на території України між візитами до Республіки Польща.
32. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»).
При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (справ «Пономарьов проти України»), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним (справа «Мельник проти України»).
3332. Так, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
33. До того ж, Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
34. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 25 лютого 2021 року у справі №580/3469/19, Суд вважає неприйнятними, оскільки такі висновки сформовані щодо інших правовідносин та стосуються строку, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску.
35. Суд відхиляє доводи скаржника про безпідставне застосування судами правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/186/16-а, оскільки, як вбачається з рішень судів першої та апеляційної інстанцій, суди не посилалися на вказану правову позицію.
36. Крім того, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, скаржник не зазначив, який саме висновок щодо питання застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах необхідно сформулювати, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання позиції Верховним Судом може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес.
До того ж, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України до спорів, які виникли у зв'язку з невиплатою/виплатою у меншому розмірі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, зокрема в постановах від 22 липня 2021 року у справі № 420/718/21, від 16 лютого 2022 року у справі № 260/1754/21, від 16 лютого 2022 року у справі № 560/4128/20.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
37. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, прийняли рішення у відповідності до норм процесуального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, висновки судів щодо встановлених обставин є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2022 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа