30 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 140/17038/21
адміністративне провадження № К/990/9546/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Сороки Ю.Ю. від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Глушка І.В., Довгої О.І., Запотічного І.І. від 28 березня 2022 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, в якому просив визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ, та зобов'язати нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми допомоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та наданням доказів поважності причин його пропуск.
3. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачу.
4. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 30 вересня відповідного року особа, якій виплачена грошова допомога до 5 травня в розмірі, з яким вона не погоджується, або взагалі не виплачена, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів; позивач пропустив строк звернення до суду із цим позовом та не навів суду об'єктивно непереборних обставин, які унеможливили вчинення нею процесуальних дій у визначений законом строк.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, справу передати на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
6. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції були винесені з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права та позбавляють скаржника гарантованого статтею 6 Конвенції про право на справедливий судовий розгляд та підлягають скасуванню. Судами не було надано оцінки клопотанню про поновлення строку звернення до суду та не досліджено докази на підтвердження поважності причин такого пропуску.
Вважає, що судами помилково застосовано висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №607/7919/17, від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, а також безпідставно не враховано правову позицію Верховного Суду, сформовану в постанові від 25 лютого 2021 року у справі №580/3469/19.
Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №607/7919/17, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
7. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2022 року Управлінням соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області не подано.
8. Згідно із статтею 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
9. Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
10. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
11. Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач, зокрема, просить зобов'язати нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми допомоги.
12. Суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).
13. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує дії Управління соціальної політики щодо виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
14. Частиною першою статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Таким чином, право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня мають ветерани війни до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги; саме до вказаної дати зацікавлена особа повинна звернутися до відповідного суб'єкта владних повноважень щодо виплати їй разової грошової допомоги.
15. Щодо застосування зазначеної норми Закону Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 607/7919/17 сформулював правову позицію про те, що «<…> 30 вересня 2016 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2016 року».
При цьому, Суд зауважує, що такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли особа, яка має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, не отримала до 30 вересня відповідного року таку допомоги або ж отримала її у меншому розмірі, та обраховувала строк звернення до суду з позовом щодо оскарження дій територіального управління соцзахисту після отримання листа-відповіді на запит.
16. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що 10 квітня 2020 року відповідачем було нараховано і виплачено йому щорічну разову грошову допомогу у розмірі 3160, 00 грн, 16 грудня 2021 року позивач через свого представника звернувся із письмовою заявою до відповідача про здійснення нарахування та доплати частини одноразової грошової допомоги за 2020 рік у розмірі 8306, 00 грн, однак 20 грудня 2021 року позивач отримав від відповідача відмову у виплаті, оформлену листом від 20 грудня 2021 року за вих.№Є-1879 та вже 23 грудня 2021 року звернувся до суду з позовом.
17. Відтак, отримавши у квітні 2020 року щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у сумі 3160,00 грн, позивач міг дізнатися про порушення своїх прав.
18. Враховуючи, що перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2020 року (дати закінчення встановленого законом кінцевого строку, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована), відтак строк звернення до суду закінчився 30 березня 2021 року, а позивач із зазначеним позовом звернувся до суду 23 грудня 2021 року, тобто з пропуском майже на 9 місяців встановленого строку звернення до суду.
При цьому, скаржник помилково вважає, що пропуск строку становить 2 місяці 23 дні (від 30 вересня по 23 грудня 2021 року).
19. Верховний Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 607/7919/17 та вважає безпідставними доводи скаржника щодо необхідності відступлення від вказаного висновку Верховного Суду, мотивовані тим, що такий висновок сформований рішенням колегії у складі трьох суддів, а не Великою Палатою Верховного Суду.
20. Крім того, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19 викладено висновок, щодо застосування строку звернення до суду у подібній категорії справ щодо обчислення, призначення, перерахунку соціальних виплат, передбаченого статтею 122 КАС України, а саме:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
21. Таким чином, застосовуючи запропонований Судовою палатою у справі №240/12017/19 правовий підхід до обчислення строків звернення до суду, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 20 грудня 2021 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується із початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти через півтора року після отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
22. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій вірно зазначено дату, з якої починається перебіг шестимісячного строку та про порушення даного строку позивачем.
23. Суд зауважує, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
24. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
25. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «<…> правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.».
26. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року про залишення позовної заяви без руху 14 січня 2022 року позивачем подана заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом. Заява обґрунтована тим, що позивач звернувся до Управління соціальної політики виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради із заявою про виплату (доплату) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, проте відповідь на своє звернення він отримав лише 23 грудня 2021 року. Окрім того, як на поважні причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом позивач покликається на встановлення карантинних обмежень у зв'язку із поширенням у 2020 році на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, а також його перебуванням на стаціонарному лікуванні з 07 грудня 2019 року по 17 грудня 2019 року в Комунальному підприємстві «Володимир-Волинське ТМО», з 22 грудня 2020 року по 30 грудня 2020 року у Військовій частині НОМЕР_1 , з 09 серпня 2021 року по 18 серпня 2021 року - в КП «Володимир-Волинське ТМО», з 21 вересня 2021 року по 24 вересня 2021 року - у Військовій частині НОМЕР_1 , 21 жовтня 2021 року проходженням обстеження у ТОВ «Євромедсервіс» у місті Вінниця, а тому вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними та просить суд поновити строк звернення до суду з даною позовною заявою.
27. В ухвалі про повернення позовної заяви від 19 січня 2022 року суд першої інстанції, зауваживши, що поважність причин пропуску строку підлягає оцінці у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин, дійшов висновку, що вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними.
28. Разом із тим, суди попередніх інстанції, всупереч власним тезам щодо характеристики обставин, які можуть свідчити про поважність причин пропуску строку, та критеріїв їхньої оцінки, не дали обґрунтованої оцінки жодному аргументу позивача щодо підстав для поновлення строку на звернення позовом до суду, зробивши одразу загальний висновок про неповажність зазначених нею причин пропуску такого строку.
29. Тим самим суди створили для позивача ситуацію правової невизначеності, оскільки відсутність вмотивованої оцінки суду доводів учасника справи унеможливлює розуміння останнім дефектів заявленого клопотання і способу їх усунення (чи є неповажними за оцінкою суду всі викладені учасником справи обставини, чи потрібно доповнити окремі з них або надати докази на їх підтвердження тощо).
30. Отже, Верховний Суд указує на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанції про неповажність причин пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження.
31. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
32. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.
33. За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
34. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2022 року прийняті з порушенням норм процесуального права, а тому підлягають скасуванню на підставі частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2022 року у справі №140/17038/21 - скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа