П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 вересня 2022 р.м. ОдесаСправа № 522/3543/22
Суддя в суді І інстанції Домусчі Л.В. Рішення суду І інстанції ухвалено у м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2022 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладання адміністративного стягнення № ПН МОД 007750 від 07 лютого 2022 року.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2022 року задоволено позовні вимоги.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин позивач нелегально прибув на території України та невідкладно не звернувся до міграційного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності оскаржуваною постановою за порушення правил перебування в Україні.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Білорусь, який нелегально прибув в Україну 16 грудня 2021року.
В свою чергу, 07 лютого 2022року ОСОБА_1 видано Головним управлінням ДМС України в Одеській області довідку про звернення за захистом в Україні № 013028, строком дії до 07 березня 2022 року.
При цьому, Головним управлінням ДМС України в Одеській області 07 лютого 2022 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії № ПР МОД 007684.
Протоколом від 07 лютого 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 проживав на території України без документів на право проживання з 16 грудня 2021 року.
За наслідком розгляду протоколу від 07 лютого 2022 року, Головним управлінням ДМС України в Одеській області винесено постанову про накладання адміністративного стягнення, згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП, у вигляді штрафу, у розмірі 1 700,00 грн.
Не погоджуючись з фактом притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком з'ясування обставин у даній адміністративній справі, судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як міграційним органом не доведено факту вчинення позивачем спірного правопорушення, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно п. 14 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
При цьому, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Згідно ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті,- тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності постанови Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про накладення адміністративного стягнення, якою позивача, як іноземця, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування в Україні.
В даному випадку, сторонами у справі не заперечується, що позивач, як іноземець, який з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, незаконно перетнув державний кордон України 16 грудня 2021 року.
Між тим, з аналізу вищевикладених положень законодавства вбачається, що особа, яка незаконно перетнула державний кордон України для отримання захисту в Україні, має право, без зволікань, звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В даному випадку, як зазначає позивач, до міграційного органу з відповідної заявою він звернувся 20 грудня 2021 року.
В свою чергу, міграційний орган зазначає, що позивач звернувся до міграційного органу із відповідної заявою лише 07 лютого 2022 року, що свідчить про порушення позивачем вимог ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Між тим, задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивач дійсно звернувся до міграційного органу 20 грудня 2021 року, а тому його безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності оскаржуваною постановою.
Вказаний висновок суду обґрунтовано тим, що на першому аркуші заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, датою заповнення такої заяви зазначено 20 грудня 2021 року.
В свою чергу, аналізуючи доводи апеляційної скарги міграційного органу, колегія суддів зазначає, що останні не містять спростувань вищевказаного висновку суду першої інстанції, а також будь-яких пояснень щодо зазначення в заяві позивача 20 грудня 2021 року у якості дати її заповнення.
Крім того, з аналізу вищевикладених положень законодавства вбачається, що іноземці не несуть відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вони перебувають на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Тобто, вирішуючи питання про притягнення іноземця до відповідальності за порушення правил перебування в Україні, міграційний орган, на переконання колегії суддів, має у кожному конкретному випадку встановити проміжок часу, який був необхідний для подання іноземцем заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а як наслідок встановити у діях або бездіяльності іноземця факт порушення міграційного законодавства України.
Проте, з тексту оскаржуваної постанови не вбачається про встановлення міграційним органом відповідних обставин, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови міграційним органом належним чином не встановлено об'єктивної сторони у складі вчиненого позивачем правопорушення.
Також, колегія суддів враховує те, що в тексті оскаржуваної постанови міграційним органом зазначено лише загальні посилання на порушення позивачем ст. 23 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
При цьому, ст. 23 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не встановлює жодних правил поведінки для іноземців, а є лише бланкетною нормою, яка передбачає існування інших норм, розміщених в інших нормативних актах, які поширюють свою дію на дану категорію осіб.
В свою чергу, ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» містить декілька частин, диспозиції яких встановлюють різні правила поведінки для осіб, які бажають звернутись до міграційного органу в Україні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В даному випадку, вказані вище обставини свідчать про дефектність оскаржуваної постанови, а як наслідок підтверджують висновок суду першої інстанції про її протиправність.
Враховуючи викладене, колегія судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Яковлєв О.В.
Судді Єщенко О.В. Крусян А.В.