справа№380/8148/22
29 вересня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 7 Прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління (військова частина 2144) Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до 7 Прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (далі - військова частина НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 16.05.2022 начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби Рава-Руська 7 Прикордонного загону молодшим лейтенантом Мельник І.Є. про відмову в перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.05.2022 року начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби Рава-Руська 7 Прикордонного загону молодшим лейтенантом Мельник І.Є. прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 з посиланням на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022». 23.05.2022 позивачем подано скаргу на це рішення Начальнику 7 Прикордонного Карпатського загону. Згідно відповіді першого заступника начальника 7 Прикордонного Карпатського загону від 28.05.2022 було проведено службову перевірку, відповідно до якої рішення від 16.05.2022, на думку автора, є законним, оскільки ОСОБА_1 не було надано на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, в умовах воєнного стану, а саме: документів, які підтверджують те, що позивач самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років, про що винесено відповідне рішення. Позивач зазначає, що є батьком неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_3 є її матір'ю, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 . Також позивач зазначив, що згідно рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.11.2021 у справі №751/7409/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. З цього часу батько ОСОБА_4 постійно проживає з донькою ОСОБА_5 та самостійно її виховує. Після початку бойових дій на території Чернігівської області позивач з донькою переїхали до м. Львова та отримали статус внутрішньо переміщених осіб. Також позивач зазначив, що 22.04.2022 між позивачем та його колишньою дружиною укладено договір щодо виховання та місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом, відповідно до якого донька - ОСОБА_2 постійно проживатиме з батьком. Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради припинила розгляд звернення ОСОБА_1 , оскільки з наданих документів слідує, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує доньку, проти чого мати не заперечує, а тому між батьками відсутній спір з цього приводу. Позивач вважає, що він вважається таким, що самостійно виховує доньку ОСОБА_2 , а тому згідно Правил перетину державного кордону громадянами України, позивач має право на виїзд за кордон для супроводу доньки.
Ухвалою судді від 13.06.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Відповідач позову не визнав. 07.07.2022 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №45958). Відповідач зазначає, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає категорію громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації і є військовозобов'язаними. Вище вказаним Законом визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, і яким у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи. Згідно з вимогами Закону України «Про прикордонний контроль» повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призивного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України (ст.ст. 3, 6). Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну:1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном. У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. В контексті обставин даної справи, відповідач зазначив, що факт розірвання шлюбу не звільняє іншого з батьків дитини від участі у її вихованні і не є безумовними доказами того, що позивач самостійно виховує свою неповнолітню дитину, а укладений договір підтверджує однакові батьківські права та обов'язки позивача та матері дітей - ОСОБА_3 щодо спільного виховання дітей. Відповідач зазначив, що посилання на лист Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 17.05.2022 №32-вих-3 (створений після прийняття рішення від 16.05.2022 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 ), підтверджує, що згідно з договору, позивач спільно з ОСОБА_3 виховує доньку ОСОБА_2 . Також відповідач зазначив, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі приймається з урахуванням приналежності до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації за наявності у неї підтвердних документів. За вказаних обставин можна стверджувати про недоведеність позивачем станом на час виникнення спірних відносин факту самостійного виховання ним дитини віком до 18 років, що давало би йому право в період дії правового режиму воєнного стану виїхати за межі країни.
12.07.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №9850ел.). Позивач зазначив, що обмеження щодо заборони виїзду за межі України на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Утім, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не встановлює переліку документів, якими можна було б підтвердити факт самостійного виховання чоловіком дитини віком до 18 років. Тому, такі документи, які мають надаватись на підтвердження зазначеної обставини залежать від конкретної ситуації.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.11.2021 у справі №751/7409/21 розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис №542.
22.04.2022 між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 укладено договір між батьками щодо виховання і визначення місця проживання дітей. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та за зареєстровано в реєстрі №640.
Згідно п.2.1 договору, батьки зобов'язуються, зокрема:
п.2.1.1. виховувати дітей в дусі поваги до прав та свободи інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток;
п.2.1.2 піклуватися про здоров'я дітей, виховувати дітей, забезпечити дітям достатній рівень освіти незалежно від стосунків батьків між собою, не перешкоджати спілкуванню дітей з іншим з батьків, братами, сестрами, бабою, дідом, іншими членами родини;
п.2.1.3. забезпечити здобуття дітьми повної загальної середньої освіти, забезпечити дітей здобуттям позашкільної освіти, враховуючи думку дітей, за бажанням дітей та спільним вибором дітей та батьків, забезпечити дітей також здобуттям спеціалізованої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, фаховою передвищою освітою, вищою освітою.
Також у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 , справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу. Зі змісту заяви, матір, ОСОБА_3 дає згоду на виїзд за кордон для здійснення тимчасових поїздок за межі України та в зворотньому напрямку неповнолітній донці - ОСОБА_2 у супроводі її батька - ОСОБА_1 .
Зі змісту акту обстеження умов проживання від 01.04.2022, складеного головним спеціалістом відділу «СуСД» Залізничного району, головним спеціалістом-юрисконсультом відділу «СуСД» Залізничного району, встановлено, що за цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (батько), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочка).
Згідно листа Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 17.05.2022 32-вих-3 судом встановлено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини розглядалося питання щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . А також встановлено, що Залізнична районна адміністрація, як орган опіки і піклування припинила розгляд звернення у зв'язку з відсутністю спору між батьками дитини.
16.05.2022 начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» (тип А) відділу прикордонної служби «Рава-Руська» 7 прикордонного Карпатського загону молодшим лейтенантом ОСОБА_6 прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_7 . Згідно даного рішення, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 громадянина України ОСОБА_8 тимчасово обмежено у праві виїзду з України в зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
23.05.2022 представником позивача подано до Державної прикордонної служби скаргу на рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби Рава-Руська 7 Прикордонного загону молодшого лейтенанта Мельник І.Є. від 16.05.2022. У зазначеній скарзі представник зазначив, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує доньку ОСОБА_2 , а тому згідно Правил перетину державного кордону громадянами України, ОСОБА_1 має право на виїзд за кордон для супроводу дитини. Представник позивача просив скасувати рішення від 16.05.2022 начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» (тип А) відділу прикордонної служби «Рава-Руська» 7 прикордонного Карпатського загону молодшим лейтенантом Мельник Іриною Євгенівною прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_7 .
7 прикордонним Карпатським загоном Державної прикордонної служби України листом від 28.05.2022 №23/Ц-163-149 повідомлено представника позивача, що 16.05.2022 начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» (тип А) відділу прикордонної служби «Рава-Руська» 7 прикордонного Карпатського загону молодшим лейтенантом Мельник Іриною Євгенівною прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_7 . Згідно даного рішення, відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану в Україні”, а також Закону України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 громадянина України ОСОБА_8 тимчасово обмежено у праві виїзду з України в зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII. При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, зокрема, Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
З вказаного можна зробити висновок про те, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Так, згідно п. 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 2-3 Правил №57 виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
У зв'язку з введенням в Україні правого режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента №64/2022 та на виконання вимог Закону №389-VIII Адміністрацією Державної прикордонної служби України листом від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22-Вих «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» органам Держприкордонслужби надано відповідні роз'яснення.
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 вказаного листа обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Підтверджуючими документами можуть бути: свідоцтво про народження дитини (дітей) + свідоцтво про смерть матері дитини / рішення суду про позбавлення матері батьківських прав / визнання безвісти відсутньою / рішення суду про розлучення з визначення місця проживання з батьком.
Згідно з п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі - Порядок №1455 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим, ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Особи, зазначені в абзацах четвертому - восьмому частини другої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 №1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Суд також враховує, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
Визначальним у даному випадку є те, чи вважається позивач особою, яка самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років і чи за наявності такого статусу мав позивач право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
Судом встановлено, що згідно рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 29.11.2021 у справі №751/7409/21 розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис №542.
22.04.2022 між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 укладено договір між батьками щодо виховання і визначення місця проживання дітей. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та за зареєстровано в реєстрі №640.
Зі змісту акту обстеження умов проживання від 01.04.2022, складеного головним спеціалістом відділу «СуСД» Залізничного району, головним спеціалістом-юрисконсультом відділу «СуСД» Залізничного району, встановлено, що за цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (батько), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочка).
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» конкретизує, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Однією з загальних засад регулювання сімейних відносин є рівність прав та обов'язків жінки і чоловіка (ч. 6 ст. 7 Сімейного кодексу України). Це принципове положення конкретизовано у статті 141 СК України щодо жінки та чоловіка як матері та батька дитини.
Відповідно до ст. ст. 141, 150, 153, 155 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 18 цієї ж Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством. Тому суд вважає можливим застосування аналогії поняття «одинокої матері».
Водночас, і чинне законодавство тлумачення поняття «одинока матір» не містить. Цю прогалину свого часу виправив Верховний Суд України, який у пункті 9 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказав, що одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої немає запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Також, як вже було зазначено вище, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Аналіз ч. 5 ст. 157 Сімейного кодексу України дозволяє виснувати, що тільки якщо за одним з батьків за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання щодо виховання дитини.
Суд зазначає, що укладення договору між батьками щодо виховання і визначення місця проживання дітей, а також акт обстеження умов проживання від 01.04.2022 не є безумовним доказом того, що позивач як батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину.
Статтею 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позивачем не надано доказів того, що його колишня дружина не бере участі у вихованні дочки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутнє.
Щодо того, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини розглядалося питання щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також те, що Залізнична районна адміністрація, як орган опіки і піклування припинила розгляд звернення у зв'язку з відсутністю спору між батьками дитини, суд не бере до уваги. Оскільки лист Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 32-вих-3 д датовано 17.05.2022, а оскаржуване рішення від 16.05.2022.
Отже, позивач не може вважатись таким, що виховує дочку самостійно.
Відтак, оскільки позивачем не надано документів, передбачених Порядком №57, то винесення спірного рішення від 16.05.2022 здійснено відповідачем на підставі та в межах повноважень, встановлених законом.
Звідси, суд вважає правомірним рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, прийняте начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “Рава-Руська” (тип А) капітаном ОСОБА_6 .
На переконання суду, у спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів законність оскаржуваних дій та рішення.
Натомість доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.
Додатково суд вважає за необхідне зазначити таке. Оскаржуване рішення про заборону виїзду є одноразовим і при пред'явленні позивачем документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину ОСОБА_1 кордону України за наявності на те законних підстав.
Відповідно до вимог ст. 139 КАС України судові витрати в цій справі стягувати не належить.
Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 72-77, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати в цій справі стягувати не належить
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 29.09.2022.
Суддя Потабенко В.А.