29 вересня 2022 року м. Житомир справа № 240/4117/22
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання дій неправомірними, скасування рішення,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати дії Новогуйвинської селищної ради щодо відмови в наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою неправомірними;
- скасувати Рішення №874 від 17.12.2021 19 сесії 8 скликання Новогуйвинської селищної ради щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Новогувийнської селищної ради Житомирського району Житомирської області;
- зобов'язати Новогуйвинську селищну раду надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Новогувийнської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Позовні вимоги мотивовані протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо прийняття рішення, яким залишено без задоволення його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
15.07.2022 до суду надійшов від відповідача відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Наголошує, що у позовній заяві міститься виклад обставин про інше рішення суб'єкта владних повноважень, яке відмінне від того, що зазначене у позовних вимогах, що призводить до невідповідності заявлених позивачем вимог до викладених ним обставин у позові. Вважає, що клопотання позивача вирішено відповідачем по суті , в межах, на підставі та у спосіб передбачений Земельним кодексом України та Законом України "Про органи місцевого самоврядування в Україні".
18.08.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується із твердженнями відповідача та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
31.08.2022 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких що за своєю правовою природою рішення Новогуйвинської селищної ради №884 від 17.12.2021 є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію фактом його виконання, а саме прийнятою відмовою позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розгляд справи судом відкладався у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач в листопаді 2021 року звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Новогувийнської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
До заяви позивачем додано:
- копію паспорта, ідентифікаційного номера;
- графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки;
- копія посвідчення УБД;
копія рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/9841/19;
- копію виконавчого листа №2294 2021р.;
- копії відповіді КЕЧ №133 від 07.08.2020 та ін.
За результатами розгляду заяви прийнято рішення №874 від 17.12.2021 19 сесії 8 скликання Новогуйвинської селищної ради щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, п.39 додатку до такого, відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, з підстав невідповідності місця розташування об'єктам вимогам законів (ч.7 ст.118 Земельного кодексу України).
Не погоджуючись із такими діями, за результатами яких прийнято оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України, зі змінами на момент виникнення спірних правовідносин) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.
Частиною 2 статті 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України, передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (ч.4 ст.116 ЗК України).
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.6 ст.118 ЗК України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Цей перелік підстав відмови є вичерпним.
Так, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).
Відповідно до положень частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Отже, Земельним кодексом України встановлюється, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід обов'язково додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування земельної ділянки.
Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З цих матеріалів можна виявити обставини, що можуть бути підставами відмови за ч.6 ст. 118 ЗК України.
За матеріалами справи відслідковується, що позивач, який був зацікавлений в одержанні у власність земельної ділянки звернувся до відповідача із відповідним клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, як того передбачають норми ЗК України, до поданої заяви позивачем додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки (інформація у відомостях наступна: в індексній кадастровій карті (ІКК) район: Житомирський, Класифікатор об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОТАТУУ): 1822055600, зона: 01, квартал: 000; район: область Житомирська, район Житомирський, КОАТУУ: 1822000000). Однак отримав відмову, викладену у рішенні відповідача мотивовану невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, так, за змістом вищевказаних положень Земельного кодексу України, однією із підстав відмови може бути саме така.
Втім, прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою має бути суб'єктом владних повноважень обґрунтованим та мотивованим, втім у даному випадку, матеріали справи не містять його обґрунтування. У прийнятому рішення зазначена лише підстава відмови, без деталізації її застосування.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об'єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим). Викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Отже, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі. Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
Відтак, графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру. Від перевірки цих підстав залежить рішення органу, що уповноважений розпоряджатись земельною ділянкою про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому, позивачем до поданої до суб'єкта владних повноважень заяви додано графічний матеріал, який роздрукований з Публічної карти України з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, що є належним документом із відображенням інформацією яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив'язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №822/1424/18.
Тобто, графічний матеріал, наданий позивачем при зверненні до відповідача, давав можливість останній ідентифікувати цільове призначення бажаної земельної ділянки.
Крім того, відповідачем не обґрунтовано підставу, яка слугувала відмові у задоволенні заяви позивача.
З наведеного слідує, що зазначена у спірному рішенні відмова відповідача є безпідставною, не мотивованою та не обґрунтованою.
Таким чином, наведена відповідачем визначена у статті 118 Земельного кодексу України підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (невідповідність місця розташування земельної ділянки об'єкта вимогам законів) у спірному рішенні не містить будь-яких обґрунтувань, що свідчить про безпідставну відмову відповідачем у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на неможливість визначення бажаного місця розташування земельної ділянки.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність. Однак, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є безумовним свідченням позитивного рішення про надання її у власність чи користування.
Так, згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Щоб бути ефективним у розумінні положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення.
У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Так, судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, селищна рада прийняла немотивоване рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, тобто здійснено розгляд заяви з порушенням вимог Земельного кодексу України, при розгляді заяви позивача не надана її оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, а тому вказана заява підлягає повторному розгляду, за результатами розгляду якої повинно бути прийнято позитивне рішення, або мотивована відмова.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.11.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва та за результатами розгляду якої прийняти відповідне мотивоване рішення.
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не спростував у ході розгляду справи, та не надав до суду належних і достатніх доказів, які спростовують твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Ухвалюючи дане судове рішення суд ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо встановлення судового контролю, суд вказує наступне.
ч. 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Водночас суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може умисно ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані суб'єктом владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Питання про розподіл судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області (вул. Дружби народів, 5, смт.Новогуйвинське, Житомирський район, Житомирська область,12441. ЄДРПОУ: 04348303) про визнання дій неправомірними, скасування рішення, задовольнити частково.
Визнати дії Новогуйвинської селищної ради щодо відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою неправомірними та скасувати п.39 додатку Рішення №874 від 17.12.2021 19 сесії 8 скликання Новогуйвинської селищної ради в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Новогувийнської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Зобов'язати Новогуйвинську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області із врахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 29 вересня 2022 р.