06 липня 2022 року Справа № 160/24732/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіТурлакової Н.В.
за участі секретаря судового засіданняРоманюк А.О.
за участі:
представника позивача представника відповідача Ніколенка М.Є. Булаха Є.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, щодо прийняття рішення від 18.08.2021 №1201/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області від 18.08.2021 №1201/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 01.12.2004 р. громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 18.08.2021 №1201/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.12.2004р. на підставі Закону України «Про імміграцію», ГУМВС України в Дніпропетровській області їй видано посвідку на постійне проживання Серія НОМЕР_1 від 01.12.2004 p., термін дії безстроковий. В березні 2021 року, позивач звернулася із заявою про обмін посвідки на постійне проживання по досягненню 45-річного віку та 04.03.2021р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення №12032300007029 від 04.03.2021р. про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання позивача на підставі підпункту 9 пункту 62 вказаного Порядку. Крім того, 18.08.2021р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення №24 від 18.08.2021р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Позивач зазначає, що відповідачем не з'ясовано реальні обставини, які дають можливість залишити за ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема: наявність у позивача малолітньої дитини (2009р.н.), яка народилась в Україні і яка знаходиться на її утриманні та потребує її допомоги, тривалість терміну перебування позивача та її сина на території України, більше 20-ти років, їх соціальні зв'язки, можливі негативні наслідки у разі розлучення дитини з матір'ю, право на набуття громадянства України, з метою дотримання положень статей 9, 26 Конституції України, норм Закону України «Про охорону дитинства» та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», які не допускають протиправного втручання в сімейне життя та розлучення дітей з батьками та відсутність вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію.
Відповідачем подано до суду відзив на позов в якому зазначено, що за наслідками проведеної перевірки чинності дозволу на імміграцію, наданого 01.12.2004 року Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області встановлено, що дозвіл на імміграцію громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 надано на підставі документів що втратили чинність, а отже, згідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», даний дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню. Позивач не перебувала у шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 понад два роки, як того вимагає п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію». 18.08.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, яким скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 видану 03.12.2004 р. ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області на підставі рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну від 01.12.2004 року. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 04.03.2021 р. номер НОМЕР_3 видане громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 . Отже, відповідач зазначає, що рішення від 18.08.2021 р. № 24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, відносно громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , прийняте Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій позивач просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2021р. прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2022р. клопотання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про перехід до розгляду справи в загальному позовному провадженні по адміністративній справі №160/24732/21 - задоволено та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначення підготовчого засідання.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити.
Заслухавши позивача та його представника, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам, що підтверджується національним паспортом серії № НОМЕР_4 від 11.01.2018р.
06 вересня 2002 pоку Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам та ОСОБА_2 про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис за № 488, згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_5 .
12 жовтня 2004 року громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області із заявою про надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року № 2491-III (в редакції від 07.06.2001), як дружині громадянина України, з яким вона перебуває у шлюбі понад два роки.
Для підтвердження свого перебування у шлюбі з громадянином України, ОСОБА_1 , надала свідоцтво про одруження серії НОМЕР_6 видане Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області 06.09.2002 р.
Згідно до наданого заявницею свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 від 06.09.2002 p., чоловіком громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначений громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , датою одруження вказано 06.09.2002 р.
Також, під час звернення з заявою про надання дозволу на імміграцію від 12.10.2004 року, ОСОБА_1 , надала паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 , виданий 12.11.1998 року Баглійським РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України у Дніпропетровській області на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , копія якого наявна в матеріалах справи.
За результатами розгляду заяви та поданих документів позивача, ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області складено Висновок щодо надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання в Україну від 01.12.2004 року, відповідно до якого громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 01.12.2004.
01 грудня 2004 року ОСОБА_1 отримала посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_1 від 01.12.2004 p., термін дії безстроковий, видану УМВС України в Дніпропетровській області.
24 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з питання обміну посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 01.12.2004 у зв'язку з досягненням 45-річного віку, про що сформовано відповідну заяву-анкету від 24.02.2021 № 257981000.
04 березня 2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення №12032300007029 від 04.03.2021 р. про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання позивача на підставі підпункту 9 пункту 62 вказаного Порядку.
Вказане рішення №12032300007029 від 04.03.2021 р. направлено на адресу позивача супровідним листом №1201.3.1-2013/12.2-21 від 04.03.2021р., яким також повідомлено, що: «станом на сьогоднішній день вирішується питання щодо скасування Вам дозволу на імміграцію в Україну, а також посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 01.12.2004, виданої УМВС України в Дніпропетровській області».
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області здійснено перевірку чинності дозволу на імміграцію, копія якого надана громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами якої складено Висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.08.2021р.
В ході перевірки чинності вищезазначеного дозволу на імміграцію, наданого громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до «Висновку щодо надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання в Україну» від 01.12.2004 року, складеного ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області встановлено що на момент звернення громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області із заявою від 12.10.2004 року про надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. З ст. 4 Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-111 (в редакції від 07.06.2001), як дружині громадянина України, з яким вона перебуває у шлюбі понад два роки, чоловік заявниці, а саме, громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був померлим.
У вказаному Висновку зазначено, що 25.06.2005 року ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області був складений висновок за результатами додаткової перевірки підстав щодо постійного проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , згідно якого було прийнято рішення щодо зміни підстав надання дозволу на імміграцію з пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» на пункт 6 частини другої статті 4 цього ж Закону (донька- громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає по посвідці на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_8 від 24.10.2003).
Пунктом 1 вказаного Висновку вирішено: скасувати рішення ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області від 01.12.2004 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 03.12.2004.
18.08.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, яким, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», скасовано дозвіл на імміграцію в Україну від 01.12.2004 року наданий ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також, згідно до вимог ст. 13 Закону України «Про імміграцію» (в чинній редакції від 18.07.2020), пп.1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 (в редакції від 28.12.2019), скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 видану 03.12.2004 р. ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області на підставі рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну від 01.12.2004 року.
Копію вказаного рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 18.08.2021 № 24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, надіслано громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 листом Головного управління ДМС у Дніпропетровській області від 18.08.2021 за вих.№1201.3.1-9252/12.3-21.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції).
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про імміграцію» (далі Закон - № 2491-ІІІ) та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі по тексту - Закон № 3773-VI).
Статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; - посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Положенням ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 5 Закону № 3773-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант -іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно ст. 4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону № 2491-ІІІ).
У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені ст. 9 Закону № 2491-ІІІ
Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні ненижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Згідно ч.ч.1-4 ст.13 Закону України «Про імміграцію», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про імміграцію», особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі -Порядок №1983).
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно п.12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам(відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках -територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
В силу п. 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону № 2491-III, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (п. 22 Порядку № 1983).
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (п. 23 Порядку № 1983).
Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.
Суд зазначає, що право бути почутим є основоположним принципом належного управління в демократичній державі. У тих випадках, коли існує прямий або несприятливий вплив на права чи інтереси будь-якої особи, її потрібно своєчасно та належно проінформувати про це, для того, щоб вона мала можливість підготувати відповідні звернення. Такі звернення можна підготувати письмо або висловити усно на слуханнях або зустрічах. У будь-якому разі такі звернення можуть містити документальні докази, висновки та/або заяви. Важливо, щоб особи мали достатньо часу для надсилання звернень до ухвалення рішення суб'єктом владних повноважень.
Дотримання суб'єктами владних повноважень права особи «бути почутою» є обов'язковим, що безпосередньо закріплено в п. 9 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
З аналізу викладених норм слідує, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для подання пояснень емігрантів, стосовно яких розглядається питання.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем всебічно не з'ясовано обставини, які дають можливість залишити за ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема: наявність у позивача дитини, яка народилась в Україні і яка знаходяться на її утриманні та потребує її допомоги, тривалість терміну перебування позивача та її сина на території України, більше 20-ти років, їх соціальні зв'язки, можливі негативні наслідки у разі розлучення дитини з матір'ю, право на набуття громадянства України, з метою дотримання положень статей 9, 26 Конституції України, норм Закону України «Про охорону дитинства» та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», які не допускають протиправного втручання в сімейне життя та розлучення дітей з батьками та відсутність вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію.
Не врахування наявності у позивача малолітнього сина ОСОБА_4 який є громадянином України, порушення законного права дитини на проживання разом з батьками є недотриманням Конвенції про права дитини. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, висновками Європейського суду з прав людини.
Отже, враховуючи існування загрози настання таких серйозних для позивача наслідків, як розлучення з малолітнім сином ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), який є громадянином України та перебуває на утриманні позивача, порушення законного права дитини на проживання разом з батьками, втручання в сімейне життя та соціальні зв'язки створеної сім'ї, забезпечення права ОСОБА_1 взяти участь при прийнятті цього рішення є обов'язковою передумовою його правомірності.
Крім того, ОСОБА_1 не запрошували для надання пояснень та відповідних документів до моменту прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.08.2021 р. № 1201/24, у зв'язку з чим було порушено її право «бути почутою».
Суд зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі «Курочкін проти України» (Kurochkinv. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», немає однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), Reports 1996-ІП, с. 1001- 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.
Слід зазначити, що в основу оспорюваного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.08.2021р. № 1201/24 покладено п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ, відповідно до якого дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що ОСОБА_1 не перебувала у шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 понад два роки, оскільки згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 від 06.09.2002p. датою одруження є 06.09.2002 р., а ІНФОРМАЦІЯ_6 чоловік позивача ОСОБА_2 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть НОМЕР_9 від 14.03.2006р., копія якого наявна в матеріалах справи.
Разом з тим, суд акцентує увагу, що за результатами розгляду заяви та поданих документів позивача 12.10.2004р., ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області складено Висновок щодо надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання в Україну від 01.12.2004 року, відповідно до якого громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 01.12.2004р., тобто будь-яких неточностей, невідповідностей, підроблень, тощо міграційною службою під час первісної видачі посвідки не встановлено.
Також, суд звертає увагу, що станом на 24.02.2021р., тобто на момент звернення позивача до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з питання обміну посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 01.12.2004р., та станом на момент прийняття рішення №12032300007029 від 04.03.2021 р. про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання, вказана посвідка була дійсною та не скасована.
Суд також зауважує, що позивач на підставі Висновку щодо надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання в Україну від 01.12.2004 року отримала посвідку на постійне проживання в Україні з терміном дії безстроково.
Наведене свідчить, що позивач користувалась протягом досить тривалого часу посвідкою на постійне проживання в Україні, а саме у період з 2004 року по 2021 рік, маючи обґрунтоване сподівання на належне виконання суб'єктом владних повноважень (міграційним органом) своїх повноважень під час її первісного оформлення.
Згідно п.10 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При прийнятті рішення у даній справі судом враховано, що приписами п.п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява №29979/04 проаналізовано поняття "належне урядування", згідно з яким, аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року по справі №820/2262/17, яка підтримана у поставної Верховного Суду від 09.07.2020 року по справі №823/407/18, зазначено, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим. Також, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої двоє неповнолітніх дітей.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивачки. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі №820/3098/17.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області від 18.08.2021 №1201/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , прийнято без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з порушенням права особи на участь у процесі прийняття рішення, а також з порушенням принципів своєчасності (тобто протягом розумного строку) та розсудливості, є протиправним та відповідно підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття рішення від 18.08.2021 №1201/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Таким чином, суд звертає увагу на те, що позивач фактично оскаржує не дії відповідача, а його рішення від 18.08.2021 №1201/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 протиправність прийняття якого судом встановлено вище, у зв'язку з чим, належним способом захисту буде саме визнання протиправним та скасування вказаного рішення.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 01.12.2004 р. громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 18.08.2021 №1201/24, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що зазначені позовні вимоги зобов'язального характеру є дискреційним повноваженням відповідача. Крім того, Адміністрація Державної прикордонної служби України не є учасником справи, а перелік дій, які зобов'язаний вчинити відповідач в разі скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну визначено законодавством України, у зв'язку з чим, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Що стосується клопотання позивача, заявленого в адміністративному позові, зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зауважує на таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду в частині задоволених позовних вимог у визначений чинним законодавством спосіб, при цьому, у позовних вимогах зобов'язального характеру відмовлено.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України одночасно з прийняттям рішення по суті адміністративного позову.
Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачену ним суму судового збору відповідно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 496,20 грн.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (національний паспорт № НОМЕР_4 від 11.01.2018р., зареєстрована: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_10 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.В.Липинського, 7, ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області від 18.08.2021 №1201/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.В.Липинського, 7, ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 (національний паспорт № НОМЕР_4 від 11.01.2018р., зареєстрована: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_10 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 496,20грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова