Житомирський апеляційний суд
Справа №296/1550/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст. 331 КПК України Доповідач ОСОБА_2
14 вересня 2022 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 29 серпня 2022 року про продовження відносно ОСОБА_7 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, а саме до 27.10.2022 року включно,
В провадженні Корольовського районного суду перебуває кримінальне провадження №12022060040000061 від 09.01.2022р. по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.2 ст.121 КК України.
В даному кримінальному провадженні строки тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 закінчуються 01 вересня 2022 року, однак судове провадження по даній справі не закінчено.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 29 серпня 2022 року задоволено клопотання прокурора та продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в СІЗО Житомир. УВП №8 відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 днів, а саме 27 жовтня 2022 року (включно).
В клопотанні сторони захисту про зміну запобіжного заходу відмовлено.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що не вбачає на час розгляду клопотання достатніх підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу, врахувавши при цьому ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, даних, що характеризують особу останнього, а наведені прокурором ризики, що були підставою для обрання ОСОБА_7 даного виду запобіжного заходу, є дійсними та триваючими, не зменшились, і вони виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 29 серпня 2022 року скасувати, постановити нову, якою обрати ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід.
Зазначає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який є занадто суворий та необґрунтований.
Вважає, що аргументів для продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором доведено не було, а суд прийняв рішення з істотним порушенням норм закону.
Посилається на те, що жодного з ризиків, перелічених в клопотанні прокурора, не доведено належними доказами, а суд першої інстанції прийняв до уваги лише припущення останнього і постановив ухвалу з істотним порушенням норм кримінального процесуального права, не прийнявши до уваги відсутність доказів існування таких ризиків.
Зазначає, що ОСОБА_7 тримається під вартою вже вісім місяців і всі ухвали (як слідчого судді так і суду першої інстанції) є однотипними. В обґрунтування всіх ухвал про продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_7 покладені лише перелік ризиків, зазначених в КПК України і відсутні будь-які посилання на те, чому відносно нього неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу суду без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи та пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши матеріали судового провадження та ухвалу суду в межах ст.404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В провадженні Корольовського районного суду перебуває кримінальне провадження №12022060040000061 від 09.01.2022р. по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.2 ст.121 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною 2 цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, 29.08.2022 року в судовому засіданні суду першої інстанції під час розгляду вказаного кримінального провадження, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу.
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
З журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні як прокурора так і сторони захисту доводи перевірялись судом при їх розгляді. При цьому був допитаний обвинувачений ОСОБА_7 , вислухана думка прокурора, захисника обвинуваченого, а також з'ясовані обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження запобіжного заходу.
Разом з тим, колегія суддів зважає і на те, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і тяжкість обвинувачення, оскільки «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до практики ЄСПЛ допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз, як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ від 02.10.2014 у справі «Воляник проти України»). Крім цього, у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України» зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Фактичні обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_9 умисний тяжкий злочин, передбачений ч.2 ст.121КК України, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі від 7 до 10 років, що свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого вказують на обґрунтованість продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд повно дослідив обставини кримінального провадження, дав належну оцінку наданим доказам та обґрунтував наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зазначивши, що ризики, які були підставою щодо обрання міри запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою та продовження даного заходу не змінились та не відпали.
Зокрема, обґрунтовано послався, на те, що обвинувачений не має місця реєстрації ні у м. Житомирі, ні у с. Двірець, офіційно не працює, не має міцних соціальних зв'язків, що свідчить про високу ймовірність переховувати, від суду. Зазначене в обвинувальному акті останнє місце проживання обвинуваченого без реєстрації є місцем події, що прямо вбачається з обвинувального акту.
Судом також враховано особу обвинуваченого ОСОБА_7 , його молодий вік та стан здоров'я, який стаціонарного лікування не потребує.
Колегія суддів визнає безпідставними посилання апелянта на відсутність в ухвалі суду посилання на докази існування ризиків та автоматичне продовження судом запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 , оскільки аналізуючи наведені прокурором ризики, які існували при обранні відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість запобіганню вказаним ризикам застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою.
Суд, розглядаючи заявлене клопотання, взяв до уваги, крім даних, передбачених ст.177 КПК України, характер вчинення можливого інкримінованого кримінального правопорушення, його тяжкість, наслідки вчинення протиправних діянь та дійшов до обґрунтованого висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам та є правові підстави для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а також необхідним і доцільним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд повно дослідив обставини кримінального провадження, які стосуються вирішення питання про запобіжний захід, дав належну оцінку наданим доказам та обґрунтував наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника щодо наявності дозволу на постійне проживання обвинуваченого в будинку, який належить ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та можливість застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, який забезпечить його процесуальну поведінку, та такими, що не спростовують висновків суду.
Апеляційний суд звертає увагу, що наявність дозволу на постійне проживання само по собі неможливо віднести до тих стримуючих чинників, які б були у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання.
Крім того, колегія суддів зважає і на те, що на даний час в Україні введено воєнний стан, що також є відповідним ризиком, який з врахуванням даних про особу обвинуваченого, характером злочину у якому він обвинувачується свідчить про правильність висновків суду, оскільки в зазначених умовах здійснення контролю за обвинуваченим правоохоронними органами, в разі застосування до нього інших більш м'яких запобіжних заходів, є неможливим.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, підстав для зміни запобіжного заходу апеляційний суд на даний час не вбачає, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.331,404, 407, 422-1 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 29 серпня 2022 року про продовження відносно ОСОБА_7 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, а саме до 27.10.2022 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: