Справа № 761/41392/17
Провадження № 2/761/301/2022
29 вересня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
- визнати незаконними дії відповідача щодо визнання недійсними правочинів - перерахування ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» коштів 19.05.2016 на рахунок позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_1 з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-024-000230875 від 29.04.2016 на рахунок, що належить ОСОБА_1 »;
- визнати незаконними дії відповідача щодо невнесення позивача до реєстру вкладників неплатоспроможного ПАТ «Банк Михайлівський», за яким вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
- зобов'язати відповідача винести рішення про внесення змін до реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський» (реєстру акцептованих вимог кредиторів), включивши до нього позивача;
- стягнути з відповідача грошові кошти, які були внесені у ПАТ «Банк Михайлівський» 29.04.2016 у розмірі 150000,00 грн. на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 та відсотки у сумі 2102,43 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» і делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Оскільки позивачу не виплатили гарантовану суму відшкодування, він звернувся до Фонду із заявою про включення його до переліку вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», проте у виплаті позивачу визначеної ним суми коштів уповноважено особою Фонду було відмовлено, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2018 позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 04.07.2018 ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2018 скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.07.2018 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій незаконними, відшкодування коштів.
Постановою Київського апеляційного суду від 20.03.2019 ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13.07.2018 в частині відмови у відкритті провадження за позовними вимогами про стягнення коштів скасовано, справу в частині цих позовних вимог направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, а в решті ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13.07.2018, залишено без змін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31.03.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
21.07.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову, з огляду на те що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не здійснює самостійно виведення банку з ринку, а делегує частину своїх повноважень Уповноваженій особі на здійснення тимчасової адміністрації/ліквідації банку. У Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутні будь-які первинні документи по вкладникам і тому при складанні Загального реєстру використовується виключно інформація, що наявна в переданому уповноваженою особою Переліку вкладників. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є особою публічного права, то має діяти в межах повноважень, встановлених діючим законодавством, і за відсутності правових підстав не має права вчиняти будь-які дії, що не передбачені законом, або вчиняти їх безпідставно.
Дослідивши письмові докази, зібрані в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.
24.04.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено Договір №980-024-000002701 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», відповідно до умов якого Банк по ініціативі ОСОБА_1 відкриває йому на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 в ОСОБА_2 для зберігання грошей клієнта і здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього договору та розпоряджень клієнта, а останній зобов'язується оплачувати послуги Банку.
24.04.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено Договір №980-024-000230875 «Суперкапітал» (Новий), згідно умов якого ОСОБА_1 передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов'язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах , встановлених цим договором.
На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» і делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
09.12.2016 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ПАТ «Банк Михайлівський» про внесення інформації про нього до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та здійснити виплату відшкодування коштів в розмірі 150 000,00 грн.
Листами ПАТ «Банк Михайлівський» від 15.09.2016, позивача було повідомлено про те що, відповідно до рішення Правління НБУ від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку». Переказ коштів, здійснений ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 в сумі 150000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-024-000230875 від 29.04.2016 на рахунок, що належить ОСОБА_1 » та коштів в сумі 2102,43 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору №980-024-000230875 від 29.04.2016 на рахунок, що належить ОСОБА_1 » є нікчемним.
Згідно довідки ПАТ «Банк Михайлівський» від 15.09.2016, станом на 19.05.2016 залишок по балансовому рахунку НОМЕР_1 становить 0,00 грн.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет щодо інших норм законодавства під час ліквідації банків та стосовно питань регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
За приписами пункту 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, згідно з пунктами 1 та 2 частини п'ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Тобто передбачені частиною п'ятою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, однак лише у період тимчасової адміністрації.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 44 Закону, Фонд з дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п'яти років) забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів.
Фонд у разі відсутності майна (активів) або задоволення всіх вимог кредиторів у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду, затверджує ліквідаційний баланс і звіт про виконання ліквідаційної процедури (ч. 6 ст. 44 Закону).
Згідно ч. 7 ст. 44 Закону, у двомісячний строк з дня затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури Фонд подає документи для внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Фонд має право прийняти рішення про продовження строку подання документів для внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на час, необхідний для повного здійснення: заходів щодо стягнення шкоди (збитків), завданої рішеннями, діями або бездіяльністю осіб, зазначених у частині п'ятій статті 52 цього Закону; заходів щодо ініціювання процесів, позовів чи проваджень та одержання відшкодування (компенсації) шкоди (збитків), що була заподіяна банку внаслідок: прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації; реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону, Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Відповідно до ч.5 ст. 45 Закону, протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону, з дня початку процедури ліквідації банку:
1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які прострочили виконання зобов'язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком, а також про вимоги банку до таких боржників перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) Фонд здійснює заходи із виконання плану врегулювання, що передбачає виведення банку з ринку у спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 39 цього Закону, та відчужує майно (активи) та зобов'язання відповідно до статті 40 цього Закону на користь приймаючого банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Вчинення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна (активів) банку чи передачею його майна третім особам (крім приймаючого банку), допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається; 8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов'язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується. 9) заміна кредитора у зобов'язанні банку не змінює черговості задоволення акцептованих вимог кредиторів, визначених статтею 52 цього Закону.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону, під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
При цьому, згідно положень ч. 1 ст. 47 Закону, Уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 47 Закону, усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частинах п'ятій та десятій статті 52 цього Закону. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає межі повноважень кожної з них.
Згідно ч. 1 ст. 48 Закону, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; 5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх. Цей пункт не застосовується до правочинів, зобов'язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону; 7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; 8) здійснює повноваження, визначені частиною другою статті 37 та статтею 38 цього Закону; 9) здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; 10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком).
Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко визначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі (ч. 3 ст. 48 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону, Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (ч. 2 ст. 49 Закону).
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 49 Закону, реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.
Згідно ч. 8 ст. 49 Закону, вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
Положеннями статті 52 Закону визначена черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів
Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості, зокрема до четвертої черги віднесені грошові вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Початок процедури ліквідації банку як юридичної особи зумовив настання для позивача певних правових наслідків, зокрема необхідність застосування спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення у передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку та черговості.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 501/3097/16- ц (провадження № 61-38259св18) Верховний Суд дійшов висновку, що «після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов'язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною вказаним Законом, відповідати за зобов'язаннями за договорами банківського вкладу», що також не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 461/2248/17, від 01 серпня 2018 року в справі № 643/1259/17, від 18 березня 2019 року в справі № 758/3419/15-ц.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
З огляду на зазначене, оскільки ПАТ «Банк Михайлівський» перебуває у процедурі ліквідації, згідно рішення Правління НБУ від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку», було призначено Уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. з 05.09.2016, відповідні повноваження щодо включення вимог кредиторів до Реєстру акцептованих вимог кредиторів здійснює саме уповноважена особа. Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, мав би такий Реєстр затвердити.
Водночас позивачем не доведено тієї обставини, що ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» звертався до Уповноваженої особи щодо включення її вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів, як не доведено і того, що Уповноважена особа безпідставно відмовила останньому у вчиненні таких дій.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, що вчинені відповідачем дії про визнання недійсними правочинів - перерахування ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» коштів 19.05.2016 на рахунок позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_1 з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-024-000230875 від 29.04.2016 на рахунок, що належить ОСОБА_1 », невнесення позивача до реєстру вкладників неплатоспроможного ПАТ «Банк Михайлівський» є незаконними, не доведено, що саме внаслідок бездіяльності Фонду вимоги позивача не було включено до Реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, позивачі мають надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення їм моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювана та спричиненою шкодою.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Як передбачено ч. ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленні сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у х сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено тієї обставини, що у Фонду перед позивачем не виникли будь-які інші грошові зобов'язання, ніж ті, що існували у Банку перед ним, оскільки як вже зазначалось вище, судом встановлено, що рішення суду, яке набрало законної сили, визнано незаконними дії відповідача щодо визнання недійсними правочинів - перерахування ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» коштів 19.05.2016 на рахунок позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_1 з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-024-000230875 від 29.04.2016 на рахунок, що належить ОСОБА_1 », невнесення позивача до реєстру вкладників неплатоспроможного ПАТ «Банк Михайлівський», за яким вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язано Фонд прийняти рішення про внесення змін до реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський» (реєстру акцептованих вимог кредиторів), включивши до нього позивача, а відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача коштів, які були внесені у ПАТ «Банк Михайлівський» 29.04.2016 у розмірі 150000,00 грн. на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 та відсотки у сумі 2102,43 грн.
З огляду на викладене, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, якими регламентовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 353 ЦПК України, суд,
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 29.09.2022.
Суддя: