Справа № 755/11051/20
"29" вересня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шнайдер С.В. звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Згідно заявлених вимог, представник позивача просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на Ѕ частку причіпу Street Food ПТ-013, 2015 року виготовлення.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 24 жовтня 2014 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано 20 лютого 2018 року. Під час спільного проживання сторін на спільні кошти подружжя був придбаний причіп для продажу їжі Street Food ПТ-013, 2015 року виготовлення, який був зареєстрований за відповідачем. Представник позивача зазначає, що оскільки зазначене майно є спільною сумісною власністю сторін, позивач має право на Ѕ частину спірного майна, вартість якого становить 17 500,00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 20-21).
06 жовтня 2020 року позивачем отримано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами за зареєстрованим місцем проживання відповідачем отримано не було, конверт разом з копією ухвали суду про відкриття провадження та додатками повернувся до суду.
23 грудня 2020 року на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача повторно було направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами, однак конверт разом з копією ухвали суду про відкриття провадження та додатками повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень також подано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони з 24 жовтня 2014 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.7), який було розірвано 20 лютого 2018 року (а.с.8).
Як убачається з інформації, наданої на запит адвоката С.Шнайдера Регіональним сервісним центром МВС в м.Києві від 23 червня 2020 року №31/26-377аз та Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м.Києві (філія ГСЦ МВС) від 17 липня 2020 року №31/26-49аз, згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів, причіп STREET FOOD ПТ-013, 2015 року виготовлення, білого кольору був зареєстрований за ОСОБА_2 25 квітня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу №8041/2017/430989 від 25 квітня 2017 року, що був укладений у ТСЦ №8041 РСЦ МВС в м.Києві (а.с. 10, 11)
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21 грудня 2007 року №11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Предметом спору в даній справі є поділ спільного майна подружжя - причіпу STREET FOOD ПТ-013, 2015 року виготовлення, зареєстрований за відповідачем.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про поділ майна подружжя, - визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за позивачем права власності на 1/2 частину причепу STREET FOOD ПТ-013, 2015 року виготовлення, білого кольору, зареєстрованого за ОСОБА_2 25 квітня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу №8041/2017/430989 від 25 квітня 2017 року, що був укладений у ТСЦ №8041 РСЦ МВС в м.Києві.
При такому поділі транспортного засобу суд враховує роз'яснення, наведені Пленумом Верховного Суду України у пункті 25 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» про те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Так положеннями частин 2, 4, 5 статті 71 СК України визначено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
В даному випадку відсутня як обов'язкова згода одного з подружжя на отримання грошової компенсації так і попереднє внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн, який був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом.
В позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати та наводить орієнтовний розрахунок суми судових витрат, до якого входять витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч. 2 вказаної вище статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
12 червня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шнайдером С.В. укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання здійснювати захист, представництво клієнта та надавати інші види правової допомоги, на умовах і в порядку, визначених цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити гонорар за надання правової допомоги та фактичні витрати адвоката. Правова допомога надається клієнту по справі про поділ майна подружжя із ОСОБА_2 (а.с. 13-14)
На підставі даного договору, 31 липня 2020 року видано Ордер серії АС №100861 на надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Шнайдером С.В. в Дніпровському районному суді міста Києва (а.с.15).
За змістом п.4.3. вищевказаного договору сторони погодили, що розмір гонорару адвоката є фіксованим та складає 6000,00 грн за надання правової допомоги, визначеної п.1 даного договору. Додатково клієнт сплачує 500,00 грн за участь адвоката в 1 судовому засіданні. На момент укладання договору клієнтом оплачено 1 200,0 грн.
В матеріалах справи наявні: договір про надання правничої допомоги 12 червня 2020 року укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Шнайдером С.В. та ордер на надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання заяв по суті справи, інших заяв та клопотань, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною 4 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Разом з тим адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Адвокатом Шнайдером С.А. не надано детального розрахунку розміру витрат на професійну правничу, за які визначена вартість послуги в сумі 6 000,00 грн, виходячи з домовленості адвоката з позивачем.
Отже матеріали справи не містять ані детального опису виконаних адвокатом робіт, ані акту приймання-передачі наданих адвокатом послуг, ані доказу сплати позивачем кошів за надання правничої допомоги в розмірі 6000,00 грн.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вбачає підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката за рахунок відповідача у розмірі 1 200,00 грн, який сплачено позивачем на момент укладання договору пор надання правничої допомоги, що безпосередньо відображено у вказаному договорі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, статтями 368, 372 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279,354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу - причепу STREET FOOD ПТ-013,
2015 року виготовлення, білого кольору, який зареєстровано за ОСОБА_2 25 квітня 2017 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 200,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: