Номер провадження 2/754/2011/22
Справа №754/7050/20
Іменем України
21 вересня 2022 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.08.2006 року між АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та відповідачем було укладено кредитний договір № 014-1344-КП, відповідно п.1.1 якого банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 46 785,00 євро, що підтверджується заявою на видачу готівки № 04-3 від 18.08.2006 року. Згідно договору про внесення змін № 1 від 01.12.2014 року до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 014-1344-КП, змінено валюту залишку заборгованості за договором кредиту та переведено суму кредиту 21 045,00 євро разом з нарахованими процентами 47,35 євро - в гривню.
Як зазначає позивач, в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 20.05.2020 року він має заборгованість, а саме:
-сума заборгованості за кредитом - 79 753,61 грн.;
-сума заборгованості за відсотками - 11 865,83 грн.;
-розмір інфляційних витрат за кредитом - 823,88 грн.;
-розмір інфляційних витрат за відсотками - 263,05 грн.
Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач просить задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва Скрипки О.І. від 16.06.2020 року провадження у цивільній справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
25.06.2020 року та 01.07.2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач не визнає позовні вимоги, посилаючись на порушення норм ЦПК України.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 08.09.2020 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді передано на розгляд іншому судді в порядку ст.33 ЦПК України.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Таран Н.Г. від 10.09.2020 року відмовлено відповідачу у відводі головуючого.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 11.09.2020 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 23.09.2020 року зауваження ОСОБА_1 з приводу неповноти або неправильності протоколу судового засідання та технічного запису повернуто заявнику.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 17.11.2020 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді передано на розгляд іншому судді в порядку ст.33 ЦПК України.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Клочко І.В. відмовлено відповідачу у відводі головуючого.
26.11.2020 року до суду надійшла позовна заява про стягнення заборгованості в новій редакції з уточненнями без зміни розміру позовних вимог.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 01.07.2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід секретаря судового засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 01.07.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду.
29.09.2021 року до суду надійшла позовна заява (в новій редакції) про стягнення заборгованості (заява про збільшення позовних вимог).
01.10.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (в новій редакції) про стягнення заборгованості (заява про збільшення позовних вимог), в якому відповідач просить залишити дану позовну заяву з підстав недотримання позивачем норм ЦПК України без розгляду.
18.10.2021 року та 19.10.2021 року до суду надійшли відзиви відповідача на позовну заяву (в новій редакції) про стягнення заборгованості (заява про збільшення позовних вимог) аналогічного змісту.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 01.02.2022 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 26.04.2022 року задоволено заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 13.06.2022 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.
21.09.2022 року до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_2 на відзив відповідача на позовну заяву (в новій редакції) про стягнення заборгованості (заява про збільшення позовних вимог).
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 21.09.2022 року позовну заяву АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 (в новій редакції) про стягнення заборгованості (заява про збільшення позовних вимог) залишено без розгляду.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву, в якій просить розглядати справу в його відсутність.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судові засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вказану норму ЦПК України, обізнаність відповідача про розгляд даної справи в суді, тривалість розгляду справи та достатність часу та можливості для реалізації ним своїх процесуальних прав, а також враховуючи наявність відзивів на позовну заяву, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з таких підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 18.08.2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та відповідачем був укладений договір кредиту № 014-1344-КП, за умовами якого позивач надав відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти у розмірі 46 785,00 євро зі сплатою 11,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 17 серпня 2021 року.
Відповідно до п. 1.1.1 кредитного договору, позичальник зобов'язався щомісячно погашати кредит до 25 числа.
Вказані кредитні кошти отримані відповідачем відповідно до заяви про видачу готівки № 04-3 від 18.08.2006 року.
01.12.2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем було укладено договір про внесення змін № 1, відповідно до п.1 якого в зв'язку зі зміною валюти залишку заборгованості за договором кредиту сторони домовились змінити валюту кредиту та перевести суму кредиту 21 045,00 євро разом із нарахованим процентами в сумі 47,35 євро в гривню.
Відповідно до п.1.7 договору про внесення змін № 1, сторони домовились викласти договір кредиту (разом із всіма додатками до нього) в новій редакції, що міститься в додатку № 1 до цього договору про внесення змін та є його невід'ємною частиною.
Згідно п.5.2.3.1, 5.2.3.2, 5.2.3.3 кредитного договору в новій редакції, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів, сплати комісії та можливих неустойок у разі затримання позичальником сплати кредиту (частини кредиту) та/або процентів щонайменше на три календарні місяці; перевищення сумою простроченої заборгованості суми кредиту більш як на 10 процентів; або несплати позичальником в терміни, встановлені цим договором більше однієї виплати по кредиту, яка перевищує 5 процентів загальної суми кредиту.
Відповідно до п.5.3.8 кредитного договору в новій редакції, позичальник зобов'язаний забезпечувати своєчасне та в повному обсязі погашення кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом та можливих неустойок в порядку, визначеному в цьому договорі, шляхом забезпечення наявності на своєму (їх) поточному (их) рахунку (ах), відкритих у кредитора, коштів в сумі, достатній для здійснення кредитором договірного списання.
Рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати визначеної у передавальному акті, а саме з 15.10.2019 року.
Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року затверджено передавальний акт.
Таким чином, 15.10.2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини четвертої статті 1 Закону України «Про спрощення процедури реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1, 5.3 Постанови правління НБУ від 27 червня 2008 року № 189 «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішення його власників», було затверджено передавальний акт, у відповідності до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов'язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов'язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.
З представленого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач належним чином прийняті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача та яка станом на 20.05.2020 року становить 92 706,37 грн., що складається з: сума заборгованості за кредитом - 79 753,61 грн.; сума заборгованості за відсотками - 11 865,83 грн.; розмір інфляційних витрат за кредитом - 823,88 грн., розмір інфляційних витрат за відсотками - 263,05 грн.
Позивач просив задовольнити його вимоги, посилаючись на не виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на недотримання процесуальних норм при зверненні до суду з позовом, а також відсутність доказів на підтвердження позовних вимог.
Суд вважає, що доводи позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та відхиляє твердження відповідача, виходячи з наступного.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеними позивач, суд виходить із такого.
Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження факту отримання відповідачем кредиту, а також наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості, довідку про здійснені платежі за кредитним договором (станом на 20.05.2020 року), виписки по кредитному договору за період з 01.12.2014 року по сплаті тіла кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11 березня 2015 року № 6-16цс15.
Єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (втратила чинність на підставі Постанови Національного банку № 75 від 04 липня 2018 року), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Підпунктом 14 частини третьої Розділу 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.
Пункт 50 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.
Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (пункт 51 Розділу 3 Положення).
Пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського облік, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (пункт 53).
В свою чергу, пункт 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 аналогічно встановлює, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 у справі № 456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до ч.1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору, сторони погодили кінцевий термін погашення кредиту - до 17 серпня 2012 року. Також, умовами договору сторонами визначено періодичні платежі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, за змістом частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статі 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Згідно зі статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України, передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що виникнення у відповідача заборгованості по боргових зобов'язаннях та їх розмір станом на 20.05.2020 року підтверджуються вищевказаними розрахунком заборгованості, довідкою про здійснені платежі за кредитним договором (станом на 20.05.2020 року), виписками по кредитному договору за період з 01.12.2014 року по сплаті тіла кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом. Вищенаведені докази суд вважає належними та допустимими, а тому приймає їх до уваги.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем. Тобто фактично у своїх відзивах відповідач не висловлював заперечень проти отримання кредитних коштів, а також жодним чином не довів відсутності у нього заборгованості чи іншого її розміру. Також, відповідачем не надано доказів того, що банком неправильно зроблено розрахунок заборгованості. Крім того, відповідачем не спростовано факту користування кредитними коштами. Натомість, з наданої позивачем виписки з рахунку відповідача вбачається, що відповідач здійснював часткове виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, чим визнав наявність зобов'язань за вищевказаними умовами.
На підставі викладеного, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти у добровільному порядку кредитору в повному обсязі не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку як з повернення отриманих кредитних коштів, так і з повернення відсотків. Крім того, виходячи з норм ст.625 ЦК України, є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат.
Доводи відповідача, викладені у відзивах, суд вважає необґрунтованими, недоведеними та такими, що ґрунтуються на його власних тлумаченнях норм процесуального права, а тому відхиляє з вищенаведених підстав та мотивів.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином обґрунтовано та доведено позовні вимоги, в зв'язку з чим вони підлягають задоволенню в повному обсязі. Доводи відповідача на висновки суду не впливають та підстав для відмови в задоволенні позову повністю або частково не дають.
На підставі ст.141 ЦПК України, оскільки судом задоволено позов, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати в розмірі 2102,00 грн.
Керуючись статтями 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 247, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, статтями 11, 207, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 625, 626, 629, 1046-1056 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором у сумі 92706 грн. 37 коп., а саме: суми заборгованості за кредитом - 79753 грн. 61 коп., суми заборгованості за відсотками - 11865 грн. 83 коп., розміру інфляційних витрат за кредитом - 823 грн. 88 коп., розміру інфляційних витрат за відсотками - 263 грн. 05 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 29 вересня 2022 року.
Суддя: