Копія
< (ВСТУПНА ТА РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА) >
22 липня 2010 р. Справа № 2а-3252/10/1870
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
суддів - Соп'яненка О.В., Прилипчука О.А.
за участю секретаря судового засідання - Дикач О.О.
представника відповідача - Кузминського О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, департамента Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови про закінчення виконавчого провадження незаконною ,-
Позивач, ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.), звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, відділу примусового виконання рішень ДДВС МЮ України), департамента Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Департамент ДВС МЮ України), в якому просив визнати незаконною постанову державного виконавця Черноволова В'ячеслаава Андрійовича відділу примусового виконання рішень ДДВС МЮ України про закінчення виконавчого провадження № 6567407 щодо зобов'язання Міністерства праці і соціальної політики України перевести 1175,00 грн. Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення для виплати ОСОБА_5.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що державним виконавцем, при здійсненні виконавчого провадження № 6567407 з приводу примусового виконання виконавчого листа №2а-253/2007, всупереч вимог Закону України “Про виконавче провадження”, жодних дій, направлених на примусове виконання рішення Конотопського міськрайонного суду, здійснено не було, постанова про закінчення виконавчого провадження, була винесена з порушенням Закону України “Про виконавче провадження” та є незаконною.
Позивач у позовній заяві просив суд розглядати справу за його відсутності на підставі існуючих документів в справі.
У судовому засіданні, представник відповідачів позовні вимоги не визнав, дії державного виконавця, вчинені при винесенні постанови про закінчення виконавчого проввадження, вважав такими, що відповідають приписам Закону України “Про виконавче провадження”, вимоги позивача вважав необґрунтованими. Крім того, представник відповідачів наполягав на пропущенні строку звернення з позовом до суду, просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши повноважного представника відповідачів, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 07.03.2008 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДДВС МЮ України було відкрито виконавче провадження № 6567407 з приводу примусового виконання виконавчого листа № 2а-253/2007 (а.с. 31), виданого 30.01.2008 Конотопським міськрайонним судом Сумської області про зобов'язання Міністерства праці і соціальної політики України перевести 1175,00 грн. Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення для виплати ОСОБА_5 (а.с. 36).
12.06.2009 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДДВС МЮ України, з посиланням на п. 11 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон), була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження (а.с. 37), яку державний виконавець мотивував тим, що Міністерство праці та соціальної політики України з поважних причин не в змозі виконати рішення суду у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом, а у державного виконавця відсутні правові підстави для застосування санкцій передбачених ст. 87 Закону.
Згідно ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу”примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Стаття 5 Закону України “Про виконавче провадження”визначає обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Державним виконавцем підрозділу ВДВС, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відповіді наданої Міністерством праці та соціальної політики України за № 6702/0/14-08/06 від 07.07.2008 (а.с. 32-33) на запит відповідача було з'ясовано, що у разі внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України" в частині збільшення бюджетних призначень за КПКВ 2501150 "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" питання щодо виділення додаткових коштів для виплати щорічної допомоги учасникам війни за рішеннями судів буде вирішене шляхом збільшення кошторисних призначень для розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, у тому числі і Конотопському міському управління праці та соціального захисту населення. На підставі цього відповідачем було зроблено висновок про те, що Міністерство праці та соціальної політики України з поважних причин не в змозі виконати рішення суду у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. На підставі цього відповідач, посилаючись на п. 11 ч. 1 ст. 37 зазначеного Закону, закінчив виконавче провадження (а.с. 37). Крім того, відповідач надав суду відповідь Міністерства праці та соціальної політики України від 26.03.2009 № 3367/0/14-09/06 (а.с. 34), в якій пояснюються причини невиконання зовсім інших виконавчих проваджень.
Однак, з позицією відповідача, щодо законності постанови про закінчення виконавчого провадження, суд не погоджується та вважає її необґрунтованою.
Стаття 7 Закону України “Про виконавче провадження” визначає, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Пункт 11 частини 1 статті 37 вказаного Закону, якою керувався відповідач під час винесення оскаржуваної постанови, визначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 76 Закону, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Тобто, як вбачається з доказів, наданих відповідачем в обґрунтування своєї позиції, заходи, спрямовані ним на виконання рішення суду, не стосувались виконання саме даного виконавчого листа №2а-253/2007, відповідь, надана відповідачу Міністерством праці та соціальної політики України не стосувалась безпосередньо виконання вказаного виконавчого листа. Таким чином, в судовому засіданні не знайшов підтвердження той факт, що відповідачем вживались достатні заходи щодо виконання рішення Конопського міськрайонного суду Сумської області, а тому висновки його про те, що Міністерство праці та соціальної політики України з поважних причин не взмозі виконати рішення суду у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно ч.2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі по тексту -Конвенція), є частиною національного законодавства. Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
В рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. Таким чином, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005р.), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної грошової допомоги засновані на принципі юридичної визначеності. Даний принцип, як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office, рішення від 04.12.1974р.) означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це виплата щорічної грошової допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, закриваючи виконавче провадження з причин відсутності грошових коштів у боржника, що є державним органом, державний виконавець порушив права стягувача, передбачені п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виходячи з викладеного суд вважає, що спірна постанова не може бути такою, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому є незаконною.
Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 181 КАС України позовну заяву з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований або до суду у 10-денний строк.
З матеріалів справи, вбачається, що оскаржувана постанова була надіслана позивачу 01.10.2009 супровідним листом від 01.10.2009 за № С-8913-25 (а.с. 38), однак, з позовом до суду ОСОБА_5 звернулась лише в березні 2010 року, тобто майже через півроку з дня коли вона могла дізнатися про порушення її прав. Крім того, ОСОБА_5 не обгрунтувала та не надала суду ніяких доказів поважності пропущення строків звернення до суду.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленим цим Кодексом.
Враховуючи, що позивачем ОСОБА_5 було порушено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, причин поважності даного строку в судовому засіданні не було встановлено, на пропущенні строку наполягає представник відповідачів, суд, керуючись ч. 1 ст. 100 КАС України, вбачає необхідним у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання незаконною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Сумській області про закінчення виконавчого провадження від 12.06.2009 № 6567407 відмовити.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, < додаткові норми > суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, департамента Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови про закінчення виконавчого провадження № 6567407 незаконною - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі та подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено 27 липня 2010 року.
Головуючий суддя (підпис) В.О. Павлічек
суддя (підпис) О.В. Соп'яненко
суддя (підпис) О.А. Прилипчук
< Список > < Дата >
З оригіналом згідно
Суддя В.О. Павлічек