Справа № 240/19554/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Р.М.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
29 вересня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
в серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати з 04.12.2020 року підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати відповідача здійснити з 04.12.2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема апелянт посилається на те, що позивач не надав жодного доказу про проживання на території радіоактивного забруднення, тому позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є непрацюючою особою, має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
З 01.01.2015 виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII було припинено, у зв'язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
17.07.2018 Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив його повідомити, чи відновлено виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ.\За результатами розгляду заяви, відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру не нараховується і не виплачується.
Вказане слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач з 04.12.2020 року має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону №796.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб'єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону, чинній до 01 січня 2015 року), передбачалось, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до частини 2, 3 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначено, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього Закону чи іншого нормативно-правового акта.
Відтак, незважаючи на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, статті 39 Закону №796-ХІІ, суд вважає, що з 17.07.2018 відновила дію редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинна до 01.01.2015.
Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 в редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016 врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Таким чином, у спірних правовідносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (стаття 3,8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Наведений підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Враховуючи, що Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що саме з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 зазначено, що за ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015.
Отже, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та ст. 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є непрацюючим пенсіонером, проживає на території гарантованого добровільного відселення, що підтверджується довідкою №16-1237 від 13.07.2021. (а.с.10).
Доводи відповідача в частині віднесення населеного пункту проживання позивача до зони посиленого радіоекологічного контролю, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як видно з матеріалів справи позивач проживає в селі Шоломки Овруцького району Житомирської області, що не заперечує і сам відповідач.
Згідно з п.3 Додатку №1 Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ РСР від 23.07.1991 №106, с.Шоломки, Овруцького району Житомирської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Тобто, доводи апелянта про віднесення населеного пункту проживання позивача до зони посиленого радіоекологічного контролю не знаходять свого підтвердження.
Таким чином, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені за результатами розгляду зразкової справи, суд пешої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач з 04.12.2020 року має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону №796, а бездіяльність відповідача, яка потягла не нарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення є протиправною, з огляду на що, позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.