Копія
29 вересня 2022 року Справа № 160/9181/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу,-
01.07.2022 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24 березня 2022 року № 398 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 (0046486) на посаді інспектора ізолятора тимчасового тримання №2 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 25 березня 2022 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.03.2022 року по день поновлення на службі.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- позивач проходив службу в поліції;
- 24.02.2022 року через військову агресію РФ про України Президентом України запроваджено на всій території України воєнний стан;
- враховуючи існуючу загрозу життю малолітньої дитини та позивачу останній вирішив відвезти малолітню дитину в безпечне місце, а саме: до Німеччини;
- через необхідність вивезення дитини за кордон позивач звернувся до співробітників підрозділу кадрового забезпечення відповідача з проханням відрядити позивача на нетривалий час або надати відпуску без збереження заробітної плати, щоб відвести дитини за кордон;
- однак відповідач відмовився надати позивачу відпустку та запропонував написати заяву на звільнення;
- враховуючи наявність об'єктивних обставин, що становлять загрозу життю та здоров'ю позивача та її дитині позивач вивіз дитину за кордон та сама покинула територію України;
- позивач звільнятися з лав національної поліції не бажала та мав намір проходити службу ;
- оскільки стан дитини погіршувався та позивач вимушений був написати два рапорти за звільнення за власним бажанням та подав їх на розгляд до керівництва відповідача;
- 24.05.2022 року позивач подав рапорт про відкладення рапорту від 23.03.2022 року про звільнення, який не розглянуто відповідачем;
- рапорт позивача про звільнення написано ним під тиском, оскільки позивач перебував в стані сильного душевного хвилювання через побоювання стосовно здоров'я та життя власної дитини;
- отже на момент складання рапортів на звільнення позивач не мав дійсної волі звільнитися зі служби в поліції;
- через протиправність звільнення зі служби позивач просить стягнути середній заробіток на час вимушеного прогулу та поновити позивача на посаді.
Ухвалою суду від 04.07.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву у якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач подав самостійно два рапорти про звільнення зі служби за власним бажанням саме з 24.03.2022 року через виїзд за кордон до Німеччини. Позивач погодив рапорт позивача та видав наказ про звільнення позивача зі служби 24.03.2022 року. На позивача жодного тиску та примусу не чинилось з боку відповідача. Підстав для скасування наказу про звільнення немає. Сторони дійшли згоди про звільнення позивача зі служби саме з 24.03.2022 року.
27.09.2022 року позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, у якому просить суд задовольнити позовні вимоги та наголошує на тому, що у день звільнення зі служби не отримував від відповідача ані наказу про звільнення, ані трудової книжки; наказ про звільнення адвокат позивача отримав лише 01.06.2022 року на адвокатський запит.
Суд, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Позивач з 07.11.2015 року проходила службу у відповідача згідно наказу відповідача від 07.11.2015 року № 1 о/с.
23.03.2022 року позивач подала рапорт до відповідача про звільнення за власним бажанням з 24.03.2022 року через виїзд до Німеччини; претензій до працівників підрозділів кадрового забезпечення з питань звільнення не має.
Рапорт позивача зареєстровано у відповідача 23.03.2022 року, що видно із штампу відповідача на рапорті позивача.
На вказаному вище рапорті позивача начальник відповідача зробив напис «не заперечую».
Після цього позивач 23.03.2022 року повторно подав рапорт, у якому вказав що наполягає на звільненні з 24.03.2022 року за власним бажанням.
24.03.2022 року наказом відповідача № 398 о/с позивач був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 24.03.2022 року.
24.05.2022 року позивач направив засобами поштового зв'язку до відповідача рапорт про відкликання раніше поданого рапорту про звільнення з Національної поліції.
Отже, предметом позову є правомірність звільнення позивача з Національної поліції.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
За приписами статті 59 Закону № 580-VIII:
- служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша);
- рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України (частина третя);
- видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта);
- порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України (частина п'ята).
Згідно пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Відповідно до частини другої статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби (частина третя статті 77 Закону № 580-VIII).
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затверджене постановою Кабінету Міністрів України 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Згідно із пунктом 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):
ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;
и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
«Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції», затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.11.2016 № 1235 (далі - Порядок № 1235) розроблено відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими.
Згідно із пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.
Розділом ІІ «Підстави для видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235 встановлено, що підставою для видання наказів по особовому складу є, зокрема, такі зміни в службовій діяльності, як звільнення зі служби в поліції.
Відповідно до розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235:
- підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу (пункт 2);
- перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235 (далі - Перелік).
Одним із документів з питань проходження служби відповідно до Переліку є рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі. Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить із того, що Закон України «Про Національну поліцію» не визначає умов щодо строків розгляду рапорту про звільнення за власним бажанням, як і строків реалізації такого рапорту шляхом видання наказу про звільнення.
Пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення № 114 при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача зі служби в поліції.
Положенням № 144 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи:
- підпункт «ж» пункту 64 - особи звільняються зі служби: за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
- підпункт «з» особи звільняються зі служби: у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;
- підпункт «и» пункту 64 - особи звільняються зі служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
- пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Таким чином, особливостями звільнення зі служби з поліції, у разі звільнення з ініціативи особи, є:
- у разі звільнення за власним бажанням - заявник має повідомити про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
- у разі звільнення у зв'язку із переходом до служби у інший правоохоронних орган - заявником має бути визначено про бажання звільнитись у зв'язку із таким переходом;
- у разі звільнення у випадках, визначених «Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 - заявником має визначатись обставина, передбачена Переліком (у спорі що розглядається такі обставини судом не встановлені);
- у разі звільнення за особистим проханням - заявник має попередити прямого начальника про звільнення не пізніш ніж за три місяці до дня звільнення. Верховний Суд у постанові від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 висловив правову позицію, що приписи пункту 68 Положення № 114 застосовуються як норми спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.
У вказаній справі суд касаційної інстанції зазначив, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17.
Особливістю розглянутого правового регулювання є те, що змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 815/1490/16, від 22.11.2019 у справі № 813/740/17.
Верховний Суд України у постановах від 05.12.2011 у справі № 21-236а11, від 29.05.2012 у справі № 21-122а12, від 10.07.2012 у справі № 21-136а12, усуваючи розбіжності у судовій практиці щодо застосування пункту 68 Положення № 114, дійшов висновку, що до закінчення тримісячного строку попередження відповідні особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.
Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку тощо. Враховуючи те, що позивач у двох рапортах до відповідача наполягав на звільненні саме з 24.03.2022 року та приймаючи до уваги резолюцію керівництва відповідача на рапортах позивача «не заперечую», а також зазначення у оскаржуваному наказі про звільнення дати звільнення саме 24.03.2022 року, то суд доходить до висновку, що сторони (позивач та відповідач) домовились про звільнення позивача зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку.
Вказані дії позивача та відповідача повністю відповідають правовим позиціях Верховного Суду, що вказані вище.
За вказаних обставин відповідач правомірно задовольнив рапорти позивача про звільнення зі служби, оскільки згідно статті 43 Конституції України примусова праця заборонена.
Подання в подальшому позивачем нового рапорту від 24.05.2022 року про відкликання рапорту про звільнення від 23.03.2022 року не створює жодних правових наслідків, оскільки відносини публічної служби припинено 24.03.2022 року за згодою сторін, а особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу строку у який сторони домовились про звільнення, тобто до 24.03.2022 року.
Вказані дії позивача та відповідача стосовно можливості відкликати раніше поданий рапорт про звільнення повністю відповідають правовим позиціях Верховного Суду, що вказані вище.
У відповідності до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Судом під час розгляду справи не встановлено будь-якого примусу з боку відповідача на позивача з приводу подання рапорту про звільнення.
Позивач не надав суду належним та допустимих доказів примусу з боку відповідача під час написання рапортів на звільнення.
Позивач також не надав суду доказів звернення до відповідача з рапортами про відрядження або про відпустку, а також доказів відмови відповідача у задоволенні вказаних вище заяв позивача та доказів наполягання відповідача саме на звільненні позивача.
За вказаних обставин твердження позивача про примус є лише нічим не підтвердженими доводами позивача.
Сам факт запровадження на всій території України з 24.02.2022 року воєнного стану не є підставою для висновку про те, що позивач перебував під емоційним тиском, враховуючи те, що позивач є працівником поліції, а служба в поліції є державною службою тобто особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Крім того, згідно вимог ч.1 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
За вказаних обставин судом відхиляються доводи позивача про те, що його рапорти про звільнення за власним бажанням написані під тиском відповідача або під емоційним тиском через воєнним стан.
На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24 березня 2022 року № 398 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Оскільки всі інші заявлені позивачем позовні вимоги є похідними, то суд також відмовляє у їх задоволенні.
Щодо строку звернення з позовом до суду.
Предметом позову є відносини публічної служби - звільнення з публічної служби.
А тому строк звернення з позовом до суду становить один місяць згідно вимог ч.5 ст. 122 КАС України, який обчислюється з моменту коли позивач довідався про порушення своїх прав та законних інтересів або повинен був довідатися про порушення своїх прав та законних інтересів.
Згідно пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору у справах про звільнення з публічної служби у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідачем не надано суду доказів вручення позивачу копії оскаржуваного наказу або трудової книжки у день звільнення позивача.
Позивач у позовній заяві вказує на отримання оскаржуваного наказу лише 01.06.2022 року на підставі адвокатського запиту.
Позов до суду подано позивачем 28.06.2022 року, що видно з накладної відділення поштового зв'язку на поштовому конверті.
Позивач подав позов до суду у межах місячного строку з моменту отримання копії оскаржуваного наказу.
Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів вручення позивачу копії оскаржуваного наказу або трудової книжки раніше дати 01.06.2022 року, то суд вважає, що позивач не пропустив строк для оскарження спірного наказу відповідача.
Судові витрати в т.ч. і витрати на правничу допомогу згідно вимог ст. 139 КАС України покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-А, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя С.В. Златін
Рішення не набрало законної сили
Суддя С.В. Златін