Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 342/681/20
провадження № 61-289св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Івано-Франківської обласної прокуратури, Міністерства юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року у складі судді Федів Л. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Горейко М. Д., Пнівчук О. В.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Прокуратури Івано-Франківської області, Міністерства юстиції України про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконним переслідуванням, незаконним засудженням.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 травня 2014 року ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12014090150000097 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 320 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв'язку з тим, що 26 квітня 2014 року вона, працюючи провізором аптеки «Фармако», яка знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 47, м. Городенка, реалізувала три упаковки лікарського засобу «Солпадеїн» по 12 таблеток в кожній в загальній кількості 36 таблеток без рецепту. Вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року ОСОБА_1 засуджено за частиною першою статті 320 КК України та призначено покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді штрафу у розмірі 850,00 грн. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2015 року вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року скасовано. Кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 320 КК України закрито, у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2016 року ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2015 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 11 квітня 2016 року Апеляційним судом Івано-Франківської області вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року залишено без змін. 14 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2016 року скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 320 КК України, та призначено їй покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді штрафу у розмірі 850,00 грн. На підставі частини п'ятої статті 74, пункту 2 частини першої статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного судом покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року вирок Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 320 КК України, скасовано та закрито провадження за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу цього кримінального правопорушення. Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року залишено без змін. Таким чином, судом підтверджено закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 з реабілітуючих підстав. З огляду на викладене позивач вважала, що має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зокрема, вважала, що має право на відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України витрат, понесених за надання правничої (правової) допомоги у вказаному кримінальному провадженні у відповідності до пункту 4 статті 3 вказаного Закону, які не були їй відшкодовані. А саме: з моменту скасування судом касаційної інстанції ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2015 року до прийняття остаточного рішення Верховним Судом 27 травня 2020 року. Крім того, позивач зазначала, що оскільки мала вимушені зміни в житті, адже змушена була захищатися від незаконного необґрунтованого обвинувачення, до неї змінилося ставлення з боку оточуючих осіб, членів сім'ї, що негативно позначилося на її майновому становищі та психоемоційному стані, їй також завдано моральну шкоду, яку оцінює в 500 000,00 грн. Також зазначала, що кримінальне провадження тривало невиправдано довго, поза межами розумного стоку, а тому вважає, що має право на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої порушенням розумних строків розгляду справи, в сумі 67 500,00 грн.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь: 850,00 грн штрафу, сплаченого нею в дохід держави; 368,94 грн витрат за проведення експертизи; 145 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги; 67 500,00 грн на сатисфакцію за порушення розумних строків розгляду справи судом; 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2020 року замінено первісного відповідача - Прокуратуру Івано-Франківської області на її правонаступника - Івано-Франківську обласну прокуратуру.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 306 000,00 грн, а також 144 000,00 грн витрат на правову допомогу. В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до вимог статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у випадку закриття провадження за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, остання має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди, і таке відшкодування проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції встановив, що позивач протягом 51 місяця перебувала під слідством та судом, впродовж яких вона була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності, тому з врахуванням меж заявлених позовних вимог, глибини, тривалості та обсягу моральних страждань, яких зазнала позивач, характеру її немайнових втрат, порушення нормальних життєвих зв'язків, дійшов висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди буде 306 000,00 грн.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Держава Україна набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції. А тому позивач правильно визначив відповідачами у цій справі Міністерство юстиції України, яке діє в судах від імені держави, та Івано-Франківську обласну прокуратуру як орган, який здійснює нагляд за додержанням законів України органами, які проводять досудове слідство.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 145 000,00 грн, понесених у межах кримінального провадження, підлягають задоволенню частково, оскільки позивачем долучено до матеріалів справи документи на підтвердження понесення таких витрат на суму 144 000,00 грн, а відповідачами не надано суду доказів з метою доведення надмірності таких витрат та не надано доказів на їх спростування.
Не погоджуючись з вказаним рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу та в частині вирішення питання щодо належності відповідача - Міністерства юстиції України, Івано-Франківська обласна прокуратура та Міністерство юстиції України подали апеляційні скарги.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційні скарги Івано-Франківської обласної прокуратури та Міністерства юстиції України задоволено частково. Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року змінено в частині розміру стягнутих витрат на правову допомогу зі 144 000,00 грн до 78 000,00 грн, в іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутих витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходив зі того, що стороною позивача не доведено понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу на загальну суму 66 000,00 грн із заявлених.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо належності відповідача - Міністерства юстиції України, апеляційний суд виходив зі того, що Держава Україна набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, а тому позивачем правильно визначено відповідачами у даній справі Міністерство юстиції України, яке діє в судах від імені держави.
Також апеляційний суд зазначив про те, що суд не поклав на Міністерство юстиції України цивільно-правову відповідальність за шкоду, спричинену позивачу правоохоронним органом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У грудні 2021 року засобами поштового зв'язку Міністерство юстиції України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати в частині задоволення позову до Міністерства юстиції України і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову до цього відповідача.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- дійшли помилкового висновку про те, що Міністерство юстиції України є належним представником Держави Україна у цій справі;
- не врахували, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, не є органом дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, а відтак, не є тим органом, до якого можуть бути застосовані положення статті 1176 ЦК України, як підстави стягнення відшкодування моральної шкоди;
- не звернули увагу на те, що Міністерство юстиції України не порушило права та інтереси позивача;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц.
Крім того, у касаційній скарзі заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1176 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема щодо залучення Міністерства юстиції України співвідповідачем у зазначених справах.
Також у касаційній скарзі заявник просить провести розгляд справи за участі представника Міністерства юстиції України.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла заява Міністерства юстиції України про зупинення виконання рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у справі, яка обґрунтована тим, що згідно з інформацією Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області ОСОБА_1 звернулась із заявою про виконання судового рішення, на підтвердження чого надає копію зазначеного листа.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу Міністерства юстиції України не надходило.
Межі касаційного перегляду
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року не переглядалось апеляційним судом в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 . До держави України в особі Івано-Франківської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням, то таке судове рішення в цій частині Верховним Судом не перевіряється.
Крім того, оскільки касаційна скарга Міністерства юстиції України не містить доводів щодо оскарження рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в частині розгляду позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то такі судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у вказаній частині також не перевіряється.
Отже, рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року переглядаються Верховним Судом лише в частині розгляду позовних вимогОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 січня 2022 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства юстиції України з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Городенківського районного суду Івано-Франківської області матеріали справи № 342/681/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про зупинення виконання рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року.
У квітні 2022 року матеріали справи № 342/681/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про розгляд справи за участі сторін. Справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 травня 2014 року слідчим слідчого відділу Городенківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області повідомлено ОСОБА_1 , що вона підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 320 КК України, що підтверджується копією повідомлення про підозру від 15 травня 2014 року, погодженого Прокуратурою Городенківського району.
Вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року у справі № 342/766/14-к ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 320 КК України, і засуджено до покарання у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн із застосуванням частини другої статті 69 КК України без призначення їй додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2015 року вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року у справі № 342/766/14-к скасовано. Кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 320 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року у справі № 342/540/15-ц (провадження №2/353/252/15), яка набрала законної сили 29 вересня 2015 року, заяву ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у частині повернення сум, сплачених за надання правової допомоги, та в частині витрат, понесених заявником унаслідок здійснення завідомо незаконного кримінального переслідування заявника (з урахуванням інфляції), задоволено частково. Визначено розмір майнової шкоди, спричиненої ОСОБА_1 , - 11 500,00 грн. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 11500,00 грн на відшкодування майнової шкоди. В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2015 року у справі № 342/742/15-ц (провадження №2/342/467/2015), яке набрало законної сили 22 січня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду упродовж квітня 2014 - 2015 років (12 місяців) - задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн завданої моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2016 року у справі № 342/766/14-к ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2015 року скасовано з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
11 квітня 2016 року Апеляційним судом Івано-Франківської області вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року у справі № 342/766/14-к залишено без змін.
14 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 342/766/14-к вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2016 року скасовано, призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2019 року у справі № 342/766/14-к ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 320 КК України, та призначено їй покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді штрафу у розмірі 850,00 грн. На підставі частини п'ятої статті 74, пункту 2 частини першої статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного судом покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудні 2019 року у справі № 342/766/14-к вирок Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 320 КК України, скасовано та закрито провадження за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу цього кримінального правопорушення. Постановлено процесуальні витрати за проведення експертиз здійснити за рахунок Державного бюджету України.
Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 342/766/14-к ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року залишено без змін.
Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що вищевказаними судовими рішеннями підтверджено закриття кримінального провадження щодо неї з реабілітуючих підстав, а саме згідно з пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України, а тому вона має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позивач визначала відповідачем у цій справі Державу Україна в особі Прокуратури Івано-Франківської області (правонаступником якої є Івано-Франківська обласна прокуратура) та Міністерства юстиції України.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, зокрема виходив з того, що Держава Україна набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, а тому позивач правильно визначив співвідповідачем у цій справі Міністерство юстиції України, яке діє в судах від імені держави.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб, органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, або суду.
Відповідно до частини сьомої статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Порядок відшкодування моральної шкоди передбачений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Так, пункт перший частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Аналіз положень статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» свідчить про те, що шкода, завдана особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).
Предметом цієї справи є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконним кримінальним переслідуванням.
Державним органом, який здійснює нагляд за додержанням законів України органами, які проводять досудове слідство, є прокуратура, тому належним представником Держави України як відповідача у цій справі є саме Івано-Франківська обласна прокуратура.
Натомість, у цій справі позовні вимоги заявлені також до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України.
Відповідно до частини першої статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади діє на підставі Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2020 року № 380), (далі - Положення).
Відповідно до підпунктів 57, 58, 60 пункту 3 цього Положення Міністерство юстиції України має повноваження здійснювати представництво держави Україна під час урегулювання спорів, розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України; в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітує перед Комітетом міністрів Ради Європи про стан виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України; у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини, зокрема через територіальні органи Мін'юсту.
Також згідно з підпунктом 4 пункту 3 вказаного Положення Міністерство юстиції України бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін'юсту, однак Верховний Суд вважає, що таке представництво можливе виключно у випадках, передбачених законом.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як спеціальний закон, що регулює спірні правовідносини, не визначає Міністерство юстиції України суб'єкта відповідальності чи суб'єкта застосування у спорах про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Крім того, Міністерство юстиції України не є органом дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Тому у розумінні положень статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» Міністерство юстиції України не є органом державної влади, дії якого призвели або могли призвести до завдання позивачу майнової та моральної шкоди, незаконним кримінальним переслідуванням.
Отже, у цій справі позивач заявив позов до неналежного співвідповідача - представника Держави України Міністерства юстиції України.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Суд першої інстанції указаного не врахував, не взяв до уваги висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, належним чином не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, та дійшов помилкового висновку про задоволення позову щодо Держави України в особі Міністерства юстиції України. Водночас апеляційний суд в силу своїх повноважень на зазначені порушення закону уваги також не звернув.
Аргументи касаційної скарги про відсутність правового висновкуВерховного Суду щодо питання застосування статті 1176 ЦК України у подібних правовідносинах, є безпідставними, оскільки існує стала судова практика щодо питань застосування статті 1176 ЦК України у справах провідшкодування шкоди, заподіяної незаконним переслідуванням, незаконним засудженням. Зокрема свої висновки у подібних правовідносинах виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З огляду на викладене, враховуючи, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги Міністерства юстиції України, скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини шоста статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, відмову у задоволенні позовних вимог до держави України в особі Міністерства юстиції України, а також те, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати, що підлягали сплаті за подання апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 10 710,00 грн (4 590,00 грн + 6 120,00 грн) підлягають компенсації Міністерству юстиції України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в частині розгляду позовних вимогОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням, відмовити.
Компенсувати Міністерству юстиції України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 10 710,00 грн на відшкодування судових витрат, що підлягали сплаті за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко