21.09.2022м. СумиСправа № 920/22/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/22/22
за позовом: Керівника Охтирської окружної прокуратури (вул. Сумська, 12, м. Охтирка, Сумська область, 42700) в інтересах держави
в особі позивачів:
1. Національної академії аграрних наук України (вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 9, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 00024360),
2. Головного управління Держгеокадастру в Сумській області (вул. Петропавлівська, 108, м. Суми, 40021)
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрогрупа Деметра” (вул. Велика Пермська, 8ж, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 39046346);
2. Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України” (вул. Іванівська, 1, с. Іванівка, Охтирський район, Сумська область, 42839)
про визнання договору недійсним та зобов'язання звільнити земельні ділянки
За участю представників сторін:
прокурор - Тихонова О.М.;
від позивача 1 - не прибув;
від позивача 2 - не прибув;
від відповідача 1 - Тимченко С.Л.,
від відповідача 2 - Усик М.Г.,
за участю секретаря судового засідання Гордієнко Ж.М.
Суть спору: Прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся з позовною заявою до суду, в якій просить суд визнати недійсним договір №11/01 від 11.01.2021 про виконання сільськогосподарських робіт, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрогрупа Деметра” та Державним підприємством “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України”. Також просить стягнути з відповідачів на користь Сумської обласної прокуратури судовий збір.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 10.01.2022 призначено підготовче засідання на 08.02.2022, 11:20.
19.01.2022 Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області надано до суду пояснення по справі (ел. пошта).
01.02.2022 відповідачем 1 - ТОВ “Агрогрупа Деметра” надано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просить відмовити в задоволенні позову.
01.02.2022 представником відповідача 2 - Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України” надано до суду клопотання від 28.01.2022 (вх. № 363 від 01.02.2022) про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.
02.02.2022 позивачем 1 - Національною академією аграрних наук України подано до суду письмові пояснення.
В судовому засіданні 08.02.2022 судом постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву до 03.03.2022, 11:20.
09.02.2022 відповідачем 2 надано до суду відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 02.05.2022 призначено підготовче засідання у даній справі на 31.05.2022, 12:50.
24.05.2022 Охтирською окружною прокуратурою надано до суду Заяву про збільшення позовних вимог від 18.05.2022 № 52/1-907вих22 (вх. № 859 від 24.05.2022). відповідно до поданої заяви прокурор просить також Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрогрупа Деметра” звільнити земельні ділянки загальною площею 4921 га.
Протокольною ухвалою суду від 31.05.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 14.06.2022, 11:00.
14.06.2022 прокуратурою надано клопотання про витребування доказів від 30.05.2022 № 52/1-1052вих22.
01.06.2022 прокуратурою надано відповідь на відзив ТОВ “Агрогрупа Деметра” від 27.05.2022 № 52/1-1042вих-22. Відповідно до змісту якої прокурор просить поновити строк на подання відповіді на відзив відповідачів у справі та задовольнити позов у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 14.06.2022 задоволено клопотання від 28.01.2022 (вх. № 363 від 01.02.2022) Державного підприємства “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України” про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву; задоволено клопотання прокуратури від 27.05.2022 № 52/1-1042вих-22 про поновлення строку на подання відповіді на відзив відповідачів у справі; задоволено усне клопотання представника відповідача 1 від 14.06.2022 на поновлення строку на подання заперечення на відповідь на відзив; продовжено Державному підприємству “Дослідне господарство “Правдинське” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України” строк для надання відзиву на позовну заяву; продовжено Охтирській окружній прокуратурі строк на подання відповіді на відзив; продовжено ТОВ “Агрогрупа Деметра” строк на подання заперечення на відповідь на відзив до 24.06.2022.; прийнято до розгляду заяву Охтирської окружної прокуратури про збільшення позовних вимог від 18.05.2022 № 52/1-907вих22 (вх. № 859 від 24.05.2022); відкладено підготовче засідання у справі на 28.06.2022, 11:30.
28.06.2022 Охтирською окружною прокуратурою подано до суду (ел. пошта) Письмові пояснення від 28.06.2022 № 52/1-1382.
28.06.2022 Охтирською окружною прокуратурою подано до суду (ел. пошта) клопотання від 28.06.2022 № 5211-1391 вих22 (вх. № 1308 від 28.06.2022) про витребування доказів.
Ухвалою суду від 28.06.2022 клопотання Охтирської окружної прокуратури від 28.06.2022 № 5211-1391 вих22 (вх. № 1308 від 28.06.2022 ел. п.) про витребування доказів - залишено без розгляду. Відкладено підготовче засідання у справі на 02.08.2022, 12:10.
26.07.2022 Охтирською окружною прокуратурою подано до суду Клопотання про витребування доказів від 20.07.2022 № 52/1-1635вих-22 (вх. № 1603 від 26.07.2022).
Ухвалою суду від 02.08.2022 Клопотання Охтирської окружної прокуратури про витребування доказів від 20.07.2022 № 52/1-1635вих-22 (вх. № 1603 від 26.07.2022) залишено без задоволення, закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/22/22 до судового розгляду по суті на 01.09.2022,10:30.
Протокольною ухвалою від 01.09.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 20.09.2022, 11:20.
Протокольною ухвалою від 20.09.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 21.09.2022, 10:40.
В судовому засіданні 21.09.2022 прокурор надала усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просила суд позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні 21.09.2022 проти задоволення позову заперечували.
Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 21.09.2022 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як підтверджують матеріали справи, 28.12.1992 утворено Державне підприємство «Дослідне господарство «Правдинське» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» (далі ДПДГ «Правдинське» МІП НААН) засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України (далі - Академія), як органу управління державним майном.
ДПДГ «Правдинське» МІП НААН використовує на підставі Державного акту на постійне користування Вищевиселівської сільської ради серія СМ 040 від 12.07.2000 земельну ділянку площею 827,6 га та Державного акту на постійне користування Іванівської сільської ради Серія СМ 041 від 12.07.2000 земельні ділянку площею 5239,4 га.
Вищевказані земельні ділянки державної форми власності передані державному підприємству на праві постійного користування для ведення сільського господарства, що узгоджується з метою його створення та видами діяльності відповідно до статуту (далі - Статут), затвердженого Президентом НААН України 20.01.2018.
Відповідно до п. 2.2 Статуту основними напрямами та видами діяльності підприємства є активне сприяння науковій установі, якій воно підпорядковане, а також іншим науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок; сприяння на взаємовигідній основі науковим установам в їх діяльності по поширенню серед державних підприємств та організацій, а також інших господарюючих суб'єктів досягнень науки, техніки і передового досвіду у виробництво; виробництво оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур, розведення великої рогатої худоби, розведення свиней, допоміжна діяльність у рослинництві, допоміжна діяльність у тваринництві, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах; вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння, олійних культур; розведення великої рогатої худоби молочних порід; розведення свиней; змішане сільське господарство; допоміжна діяльність у рослинництві; допоміжна діяльність у тваринництві.
Як зазначає прокурор, указане державне підприємство всупереч положенням свого Статуту (п. 2.2) фактично основними видами наукової та виробничої діяльності не займається, а господарська діяльність обмежується виключно вчиненням юридичних дій (укладенням правочинів), пов'язаних із передачею основних засобів підприємства іншим суб'єктам господарювання у використання, грубо порушуючи вимоги земельного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання діяльності НААН України та галузевих академій наук.
Відповідно до листа ДПДГ «Правдинське» МІП НААН від 12.11.2021 №8 виведенням сортів рослин та порід тварин підприємство упродовж 2020 -2021 років не займається. Підприємство не має наукових видань та достатньої кількості наукових співробітників для реалізації цілей, визначених Статутом.
Опрацюванням наявної інформації про результати діяльності державного підприємства встановлено, що з метою обробітку наданих у постійне користування земельних ділянок систематично упродовж 2018-2021 років між ДПДГ «Правдинське» МІП НААН та ТОВ «Агрогрупа Деметра» укладаються договори про виконання сільськогосподарських робіт, а також про продаж (поставку) результатів цих робіт підряднику (ТОВ «Агрогрупа Деметра»).
Зокрема, як зазначає прокурор, 02.07.2018 укладено договір про виконання сільськогосподарських робіт №02/07.
У подальшому між ДПДГ «Правдинське» МІП НААН та ТОВ «Агрогрупа Деметра» укладено договори на реалізацію сільськогосподарської продукції, а саме: за договором від 30.05.2018 №30/05, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на користь «ТОВ «Агрогрупа Деметра» реалізовано зерно пшениці урожаю 2018 року вагою 1 357 580 кг по ціні 4,00 грн з ПДВ за 1 кг; за договором від 31.05.2018 №31/05, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на користь ТОВ «Агрогрупа Деметра» реалізовано зерно пшениці урожаю 2018 року в загальній кількості 3 653 142 кг, по ціні 4,00 грн з ПДВ за 1 кг); за договором від 01.06.2018 № 01/06, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на користь ТОВ «Агрогрупа Деметра» реалізовано зерно пшениці урожаю 2018 року в загальній кількості 3 653 142 кг, по ціні 4,00 грн з ПДВ за 1 кг; за договором від 04.06.2018 № 04/06, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН реалізовано зерно пшениці урожаю 2018 року в загальній кількості 3 653 142 кг, по ціні 4,00 грн з ПДВ за 1 кг; за договором від 05.06.2018 № 05/06, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на користь ТОВ «Агрогрупа Деметра» реалізовано зерно пшениці урожаю 2018 року в загальній кількості 3 653 142 кг, по ціні 4,00 грн з ПДВ за 1 кг; за договором від 06.06.2018 № 06/06, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на користь TOB «Агрогрупа Деметра» реалізовано зерно пшениці урожаю 2018 року вагою 1 600 000 кг по ціні 4,00 грн з ПДВ за 1 кг; за договором від 21.08.2018 № 21/08, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на користь ТОВ «Агрогрупа Деметра» реалізовано боби сої врожаю 2018 року вагою 1 965 890 кг по ціні 8,00 грн з ПДВ за 1 кг.
За твердженням прокурора, ціни за реалізацію на користь ТОВ «Агрогрупа Деметра» зерна пшениці за договорами від 30.05.2018 №30/05, від 31.05.2018 №31/05, від 01.06.2018 №01/06, від 04.06.2018 №04/06, від 05.06.2018 №05/06, від 06.06.2018 №06/06 є нижчими за середньо ринкові ціни на подібні (аналогічні) товари у відповідних періодах.
Так, в межах наявних даних, середньо ринкова ціна на подібну (аналогічну) продукцію у липні 2018 року, а саме: пшеницю гр. Л. 2 класу складає - 5,20 грн/кг; пшеницю гр. А. 3 класу - 5,14 грн/'кг; пшениці 6 класу - 4,89 грн/кг; тоді як фактична ціна реалізації пшениці урожаю 2018 року становила 4,00 грн з ПДВ/кг. У жовтні 2018 року, в межах наявних даних, згідно висновку експерта №1405/2337-2356, середньо ринкова ціна на подібну (аналогічну) продукцію складала: пшеницю гр. А. 2 класу - 6,23 грн/кг; тоді як фактична ціна реалізації пшениці урожаю 2018 року становила 4,00 грн з ПДВ/кг. У липні 2019 року, в межах наявних даних, згідно Висновку експерта №1405/2337-2356, середньо ринкова ціна па подібну (аналогічну) продукцію складала: на пшеницю 2 класу - 4,79 грн/кг; пшеницю 3 класу - 4,70 грн/кг; пшеницю 4 класу - 4,33 грн/кг, тоді як фактична ціна реалізації пшениці урожаю 2018 року становила 4,00 грн з ПДВ/кг. У серпні 2019 року, в межах наявних даних, згідно висновку експерта №1405/2337-2356, середньо ринкова ціна на подібну (аналогічну) продукцію складала: пшеницю 2 класу - 4,50 грн/кг; пшеницю 3 класу - 4,42 грн/кг; пшеницю 4 класу - 4,32 грн/кг, тоді як фактична ціпа реалізації пшениці урожаю 2018 року становила 4,00 грн з ПДВ/кг.
Проведеним розрахунком в межах даних щодо кількості, класності, періоду реалізації та середньоринкових цін на подібні товари (продукцію), встановлено, що ДПДГ «Правдинське» МІП НААН мало можливість здійснити реалізацію пшениці за більш вигідними цінами та відповідно мало можливість отримати доходи в більшому обсязі на загальну суму розрахунково 3 698 798,17 грн.
Аналогічно 01.03.2019 ДПДГ «Правдинське» МІП НААН та ТОВ «Агрогрупа Деметра» уклали договір про виконання сільськогосподарських робіт №01/03-19.
У подальшому укладено договори на реалізацію сільськогосподарської продукції, а саме: договір від 08.05.2019 № 08/05, відповідно до якого ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на користь ТОВ «Агрогрупа Деметра» реалізовано зерно пшениці урожаю 2019 року в загальній кількості 169 1976 кг, по ціні 4,00 грн з ПДВ за 1 кг; договір від 23.08.2019 №23/08, відповідно до якого ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на користь ТОВ «Агрогрупа Деметра» реалізовано боби сої врожаю 2019 року в загальній кількості 86 335 кг., по ціні 5,83 грн без ПДВ за 1 кг.
Також 10.02.2020 ДПДГ «Правдинське» МІП НААН та ТОВ «Агрогрупа Деметра» уклали договір про виконання сільськогосподарських робіт №10/02.
У подальшому були укладені договори на реалізацію сільськогосподарської продукції: 23.04.2020 ТОВ «Агрогрупа Деметра » та ДГІ ДГ «Правдинське» уклали договір постаки №23-04-20, відповідно до якого ДП ДГ «Правдинське» продає ТОВ «Агрогрупа Деметра» урожай соняшнику 2020 року орієнтовною вагою 5200 т ціною 8000 грн за 1 т; 18.03.2020 укладено договір постаки №18/-03, відповідно до якого ДП ДГ «Правдинське» продає ТОВ «Агрогрупа Деметра» урожай пшениці 2020 року орієнтовною вагою 3500 т ціною 4000 грн за 1 т; 17.07.2020 укладено договір постаки №17/-07-20К, відповідно до якого ДП ДГ «Правдинське» продає ТОВ «Агрогрупа Деметра» урожай кукурудзи 2020 року орієнтовною вагою 16400 т за ціною 3000 грн за 1 т; 30.07.2020 укладено договір постаки №30/07, відповідно до якого ДП ДГ «Правдинське» продає ТОВ «Агрогрупа Деметра» урожай ячменю 2020 року орієнтовною вагою 154 т за ціною 3500 грн за 1 тону; 11.02.2020 укладено договір купівлі-продажу №11/02-20, відповідно до якого ТОВ «Агрогрупа Деметра» продає ДП ДГ «Правдинське» посівний матеріал, засоби захисту рослин, мінеральні добрива за ціною та обсягом, визначеним в спеціфікації.
Усі вищевказані договори виконано у повному обсязі та між сторонами проведено розрахунки.
Як вказує прокурор в позовній заяві, у продовження зазначеної систематичної діяльності 11.01.2021 між ДПДГ «Правдинське» МІП НААН та ТОВ «Агрогрупа Деметра» укладено оспорюваний договір №11/01 про виконання сільськогосподарських робіт, який є чинним та відповідно до умов якого сільськогосподарські роботи виконуються на земельних ділянках загальною площею 4921 га.
Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець зобов'язується самостійно або із залученням третіх осіб (на підставі укладених договорів), професійно та якісно виконати для Замовника сільськогосподарські роботи, які визначені сторонами у специфікаціях до даного договору, які являються його невід'ємною частиною, а Замовник зобов'язується прийняти виконані роботи і сплатити їх вартість, погоджену в специфікаціях.
Сторони погодили, що сільськогосподарські роботи будуть виконуватися Виконавцем на земельних ділянках загальною площею 4921 га, що належать на праві користування Замовнику (пункт 1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.1 загальна ціна (вартість) послуг за цим Договором складається з сум всіх актів виконаних робіт.
Розмір плати , за здійснення передбачених цим Договором сільськогосподарських робіт визначається специфікаціями до договору (п. 2.2 Договору).
Оплата ціни (вартості) робіт здійснюється Замовником після підписання Сторонами актів виконаних робіт. Строки розрахунків за цим Договором зазначаються у специфікаціях (п 2.4 Договору).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що Виконавець протягом 3 робочих днів з дати завершення сільськогосподарських робіт (по кожному окремому виду робіт), передбачених відповідними специфікаціями до даного Договору, надає Замовнику акти виконаних робіт. Замовник не пізніше 10 календарних днів з дати отримання від Виконавця акту виконаних робіт підписує його або в цей же строк направляє Виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання акту виконаних робіт.
Прокурор зазначає, що відомості про продаж (поставку) зібраного врожаю на момент пред'явлення позову відсутні.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що надаючи правову оцінку оспорюваному договору з урахуванням вищевикладених відомостей щодо виконання попередніх укладених цими ж сторонами аналогічних договорів Прокурор дійшов висновку, що вказаний правочин має всі ознаки та істотні умови правовідносин оренди землі з метою товарного сільськогосподарського виробництва, які характеризуються, як правило, закінченим циклом сільськогосподарського виробництва орендарем, починаючи з етапу обробітку земельної ділянки до отримання плодів від цієї діяльності (ст. 775 ЦК України). Викладене свідчить про удаваність договору №11/01 від 11.01.2021, виходячи з наступного.
Прокурор зазначає, що зі змісту оскаржуваного договору, специфікацій до нього встановлено невідповідність господарської діяльності підприємства положенням п.п. 2.1, 4.10, 4.11 Статуту ДПДГ «Правдинське» МІП НААН та вимогам земельного законодавства.
Зокрема згідно п. 2.1 Статуту державне підприємство створено з метою організаційно-господарського забезпечення науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур. Положеннями п. 4.10 Статуту передбачено право підприємства використовувати належне йому майно для участі у цивільних відносинах, у т.ч. для провадження фінансово-господарської діяльності відповідно до цілей, визначених Статутом та в межах його цивільної правоздатності. А згідно п. 4.11 Статуту підприємство має ефективно використовувати належне йому майно та розпоряджатися ним в межах, визначених законодавством, з метою розвитку науки і техніки для задоволення соціальних, економічних та інших потреб держави.
Разом з цим, господарська діяльність ДПДГ «Правдинське» МІП НААН не відповідає цілям, визначеним Статутом та меті створення підприємства. При виконанні сільськогосподарських робіт ТОВ «Агрогрупа Деметра» використовувала власний посівний матеріал соняшника та кукурудзи, за рахунок власної або найнятої робочої сили та техніки, що виключає можливість ДГТДГ «Правдинське» МІП НААН виробляти оригінальне, елітне та репродукційне насіння та забезпечувати Науковій установі умови для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації (п.2.2 Статуту). Вказане свідчить про неефективне використання належного підприємству на праві постійного користування майна з метою розвитку науки і техніки (п.4.11 Статуту).
Більше того, як стверджує прокурор, усі дії ДПДГ «Правдинське» МІП НААН на виконання оскаржуваного договору зводяться до фактичної передачі у користування ТОВ «Агрогрупа Деметра» земельної ділянки. При цьому, у даному випадку надання права обробляти землю виконавцю робіт (ТОВ «Агрогрупа Деметра») та подальше отримання урожаю цим підприємством з цих же земель є ознакою правовідносин, що виникають при оренді землі та не відповідає правовій природі договорів підряду на виконання робіт, про надання послуг та поставки (ст.ст. 712, 837, 901, ЦК України), за якими коло контрагентів не обмежується однією особою, а метою замовника має бути отримання результатів сільськогосподарських робіт та, у подальшому, якнайбільшого прибутку від реалізації отриманих результатів робіт у конкурентному середовищі (на ринку, товарних біржах тощо).
Таким чином, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН фактично передало в користування ТОВ «Агрогрупа Деметра» землі, які перебувають у підприємства на праві постійного користування та на яких воно самостійно не здійснювало передбаченої статутом діяльності. Тобто воля сторін насправді спрямована на встановлення не правовідносин по виконанню сільськогосподарських робіт та реалізації продукції та залишків виробництва, а орендних правовідносин, оскільки відбулась передача в користування об'єкта оренди - земельної ділянки площею 4921 га.
Вважаючи, що спірний договір від 11.01.2021 № 11/01 не відповідає вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Господарського кодексу в частині дотримання порядку, компенсації та способу передачі земельної ділянки в оренду, тому має бути визнаний недійсним, прокурор і звернувся до суду за захистом інтересів держави.
Відповідачі проти позову заперечують, зазначаючи про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Прокурора.
Обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені Законом.
Стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави, у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, чинним законодавством визначено дві умови, за обов'язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді:
1) порушення або загроза порушення інтересів держави та
2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
1) Обґрунтування порушення інтересів держави в особі Позивачів.
У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 вказані міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону №1697-VII.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона зважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).
Укладення Договору №11/01 від 11.01.2021 про виконання сільськогосподарських робіт між ТОВ «Агрогрупа Деметра» та ДП «Дослідне господарство «Правдинське» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» всупереч встановленому порядку порушує інтереси держави у сфері земельних відносин та відносин управління об'єктами державної власності, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом.
Порушення встановленого Законом та Статутом державного підприємства порядку використання земель, наданих у постійне користування ДПДГ «Правдинське» МІП НААН, порушує права та інтереси держави в особі Національної академії аграрних наук України та Головного управління Держгеокадастру у Сумській області.
Крім того, порушення встановленого Законом порядку надання земель у користування безумовно становить суспільний інтерес.
Конституція України (ст.ст. 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами ст.ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на положення частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України статті 14, 19 Конституції України).
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою визнання недійсним оскаржуваного договору є задоволення суспільної потреби у відновленні стану законності при використанні особливо цінних земель, правового порядку в частині визначення меж компетенції землекористувачів, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.
Зважаючи на вищевикладене, Охтирська окружна прокуратура звернулася до суду із даним позовом в інтересах Національної академії аграрних наук України, оскільки саме вона є органом, що здійснює управління об'єктами державної власності, який по своїй суті стосується використання земельних ділянок державної форми власності.
Указана позовна заява як захід прокурорського реагування направлена, насамперед, на захист інтересів держави, оскільки протиправне отримання в користування ТОВ «Агрогрупа Деметра» земельної ділянки суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у ст.ст. 14, 19 Конституції України та ст.ст. 1, 5, 134 Земельного кодексу України, що призводить до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання земельних відносин.
Отже Охтирська окружна прокуратура звертається з цим позовом до суду також і в інтересах Головного управління Держгеокадастру в Сумській області, який відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені держави здійснює права власника щодо розпорядження земельними ділянками.
2) Не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ), вирішуючи спори, неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін.
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання участі прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує на скільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку позицію: «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
У справі «Бацаніна проти Росії» (№ 393202, 26.05.2009) ЄСПЛ зазначив, що порушення справи за ініціативою прокурора не завжди ставить протилежну сторону у «завідомо невигідне становище». Залишається встановити, чи було дотримано у такій справі принцип «справедливої рівноваги» між сторонами, враховуючи участь прокурора у процесі (п. 25 рішення).
Ураховуючи викладене, з огляду на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідають принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. З ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі, землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Головне управління Держгеокадастру у Сумській області відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені держави здійснює права власника щодо розпорядження спірними земельними ділянками.
Таким чином, у правовідносинах, що виникли Головне управління Держгеокадастру у Сумській області є також органом, уповноваженим здійснювати захист порушених інтересів держави.
Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру в Сумській області, посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Разом з цим, право на звернення до суду гарантоване Конституцією України.
При цьому, Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області жодні заходи щодо захисту порушених інтересів держави, у т.ч. претензійно- позовного характеру, спрямовані на повернення спірних земель у державну власність не вживались.
На запит Охтирської окружної прокуратури від 20.12.2021 №52/1-3519 вих - 21 Головне управління Держгеокадастру у Сумській області листом від 23.12.2021 №10-180.6-6436/2-21 повідомило про те, що перевірки використання земельних ділянок, що перебувають у користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Правдинське» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» не проводилися, підстав для звернення до суду з позов про визнання недійсним договору не вбачають.
Згідно Статуту Державного підприємства «Дослідне господарство Правдинське» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії, аграрних наук України», затвердженого 20.01.2018 Президентом НААН, Національна академія аграрних наук здійснює повноваження з управління державним майном, закріпленим за Підприємством.
Незважаючи на те, що кожного року ДПДГ «Правдинське» МІП НААН з порушенням вимог законодавства укладаються аналогічні за своєю сутністю договори з ТОВ «Агрогрупа Деметра», які суперечать інтересам держави, Національна академія аграрних наук України жодного разу не вживала заходів цивільно-правового характеру та не зверталась до суду з відповідними позовами про визнання договорів недійсними, що свідчить про бездіяльність органу управління та є підставою для втручання органів прокуратури.
Охтирською окружною прокуратурою на адресу Національної академії аграрних наук України надіслано лист № 52/1-3394 вих-21 від 10.12.2021 щодо наявності підстав для вжиття заходів реагування за фактом укладення договору про виконання сільськогосподарських робіт. З Національної академії аграрних наук надійшла відповідь № 10.3-12/844 від 18.12.2021, однак про вжиття заходів представницького реагування в даному листі інформація відсутня, що може вказувати на бездіяльність уповноваженого органу.
Встановлюючи підстави представництва прокурора, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Зокрема, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов'язано саме зі з'ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов'язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру», усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду. Часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників відносить, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави.
Відповідна правова позиція висловлена у рішенні Верховного суду від 16.05.2021 справа №926/14/19.
Крім того, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі (за умови наявної відповіді повноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковою, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом (п. 4.10 рішенні Верховного суду від 26.05.2021 справа №926/14/19). Таким чином, оскільки Національної академії аграрних наук України, листом від 18.12.2021 №10.3-12/844 повідомила, про порушення під час укладання договору але за захистом інтересів держави до суду не зверталася, вбачаються ознаки бездіяльності уповноваженого органу на захист інтересів держави.
У листі Центру дослідження проблем верховенства права Національного університету «Києво-могилянська академія» від 09.11.2019 №3/2021 вказано, що у випадку, якщо отримана інформація чи факт не отримання, свідчать про те, що захист інтересів держави не здійснюється або здійснюється не належним чином прокурор отримує підстави на процесуальне представництво державних інтересів та повинен повідомити вказаний орган про свій намір звернутися до суду. Інформування прокурором особи про ініціювання судового захисту інтересів держави не може розглядатися як спосіб досудового врегулювання спору.
Вказане повністю відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020, де зазначається, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності (п. 43). Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вищезазначене є обґрунтованою та належною підставою для звернення прокурора з позовною заявою до суду в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Головного управління Держгеокадастру в Сумській області.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму тішенні у справі «Трбгубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства беззаперечно становить суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
За змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 звернення прокурора по суду спрямоване на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання законності передачі об'єктів державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.
Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що Прокурор при поданні позовної заяви навів підставу для представництва інтересів держави (нездійснення захисту інтересів держави позивачами); навів підстави для звернення з позовом (порушення вимог чинного законодавства при прийнятті рішення), чим обґрунтував порушення інтересів держави.
Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом положень ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
За приписами п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статей 626, 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст оспорюваного правочину та його правова природа не залежать від його назви.
Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За матеріалами справи судом встановлено, що між сторонами укладено Договір про виконання сільськогосподарських робіт.
Як вбачається із предмету спірного договору, сторони домовились про організацію виробничого процесу та взаємне виконання робіт і надання послуг в сфері обробітку земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
За статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (далі Закон) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Таким чином, на відміну від договору підряду (надання послуг), за яким виконавець за завданням замовника виконує роботи (надає послуги), за що отримує винагороду, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк.
Ураховуючи викладене, можна стверджувати, що укладений спірний договір за своєю правовою природою та юридичними ознаками є договором оренди землі, а не договором виконання сільськогосподарських робіт, оскільки містить всі істотні умови договору оренди, зокрема, щодо об'єкту оренди, яким визначено площа земельної ділянки (4921 га), строку дії договору, який набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022. Аналіз фінансово-господарської діяльності ДПДГ «Правдинське» МІП НААН протягом 2018-2021 років за договорами, укладеними з ТОВ «Агрогрупа Деметра», свідчить і про наявність у цих систематичних правовідносинах і такої істотної умови договору оренди землі, як орендна плата, що підтверджується наступним.
Як вбачається зі змісту спірного договору, зокрема з п. 1.7 Договору власником сільськогосподарської продукції внаслідок виконання робіт є Замовник.
У подальшому, поставка (купівля-продаж) сільськогосподарської продукції здійснюється за рахунок урожаю, зібраного із земель площею 4921 га, що відповідає площі земель, обробіток яких повинне здійснювати ТОВ «Агрогрупа Деметра».
Так, передбачені п. 2.3 договору грошові кошти є платою за виконання робіт з вирощування та збирання сільськогосподарської продукції. Тобто за умовами оспорюваного договору про виконання робіт від 11.01.2021 вирощування та збирання врожаю здійснюється тільки ТОВ «Агрогрупа Деметра» без участі ДПДГ «Правдинське» МІП НААН, яке фактично лише надає у користування земельну ділянку площею 4921 га, належну йому на праві постійного користування.
У свою чергу, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН у подальшому отримує грошові кошти від реалізації (за договорами поставки, купівлі-продажу) зібраного з цих земель врожаю на користь все того ж виконавця робіт (ТОВ «Агрогрупа Деметра»).
Різниця між проведеними розрахунками і становить суму орендної плати за користування наданою земельною ділянкою.
При цьому, виходячи з вартості сплачених та отриманих ТОВ «Агрогрупа Деметра» коштів, а також часу здійснення розрахунків між відповідачами, слід дійти висновку про формальність проведення розрахункових операцій за правовідносинами, що склались між відповідачами, починаючи з 2018 року. У 2021 році вищевикладені фактичні обставини укладення та виконання спірного договору складаються аналогічним чином.
Також підтвердженням того, що укладений спірний договір є договором оренди, а не договором виконання робіт, слугує і те, що фактично TOB «Агрогрупа Деметра» займається саме обробітком земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства з метою подальшого отримання результатів здійснення своєї господарської діяльності у вигляді зібраного врожаю. Про вказане свідчать укладені між ТОВ «Агрогрупа Деметра» та ДПДГ «Правдинське» МІП НААН договори купівлі-продажу (поставки) сільськогосподарської продукції, виробленої на землях площею 4921 га.
Одночасно вказане свідчить також і про те, що між відповідачами виникли правовідносини, за якими фактично «орієнтовне» визначення загальної кількості товару, який має бути переданий за договорами купівлі продажу, дає можливість ТОВ «Агрогрупа Деметра» набути право власності на весь зібраний урожай із земельних ділянок, які передано у користування за договорами про надання сільськогосподарських послуг.
Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами існують фактичні відносини з передачі в користування земельних ділянок, метою яких для ТОВ «Агрогрупа Деметра» є отримання прибутку від врожаю, який воно самостійно вирощує, а для ДПДГ «Правдинське» МІП НААН - отримання орендної плати за землю. Зазначене дозволяє зробити висновок про те, що відповідачі фактично уклали договір оренди земельної ділянки, а тому до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.11.2013 у справі № 926/123/13-г.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно- правовими актами.
За ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Стаття 96 цього ж Кодексу зобов'язує постійних землекористувачів використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням.
Традиційно право володіння розуміється як належність об'єкта певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом, право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта, с також створених за його допомогою благ. Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної чи комунальної власності, суб'єктами - лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 ЗК України).
Таким чином, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою. При цьому земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.
Відповідно до п. 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 про постійне користування земельними ділянками від 22.09.2005 встановлено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поруч з повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), постійні користувачі такої можливості позбавлені.
Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, зо дні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Отже, ДПДГ «Правдинське» МІП НААН як землекористувач на титулі права постійного користування наділений передбаченими Законом правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема і в частині самостійного господарювання на землі.
Формулювання законодавця «право самостійно господарювати» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватись самостійно.
З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, у тому числі шляхом надання в оренду, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.
Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01. 2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.
Необхідно також зазначити про використання земельної ділянки, наданої ДПДГ «Правдинське» МІН НААН для проведення науково-дослідних робіт, з порушенням принципу цільового використання землі.
Так, відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.
Обов'язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений ст.96 ЗК України, передбачає використання землі як в межах основного цільового призначення (зокрема, землі сільськогосподарського призначення), так і в межах підкатегорії цільового призначення (зокрема, для дослідних та навчальних цілей).
Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 13.07.2010 № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, якою серед земель сільськогосподарського призначення (секція А, код « 01») вирізняють землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код « 01.01») та землі для дослідних і навчальних цілей (код « 01.09»).
Таким чином, спірний договір суперечить також і положенням п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України у зв'язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У такій ситуації йдеться про два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (постанова Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 902/408/17).
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Таким чином, для визнання оспорюваних договорів удаваними позивачем має бути доведена спрямованість волі обох сторін договору (наявність у обох сторін договору умислу) на: породження правовідносин саме за договором про надання послуг та проведення науково - дослідницьких робіт; приховання правовідносин за договором оренди земельної ділянки договором про надання послуг. При чому для задоволення позову необхідно встановити не лише те, що правочин є удаваним, але й наявність порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2 статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків. (п. 23 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №927/451/18).
З огляду на те, що положення чинного законодавства України, яке регулює порядок укладення договору оренди землі із земель державної або комунальної власності, встановлено що укладення договорів оренди таких земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону, а також передбачено обов'язок землекористувачів використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням без права зміни цільового призначення земельної ділянки, то спірний Договір не відповідає вимогам законодавства (Закону України «Про оренду землі», Земельного кодексу України), що згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, оскільки ТОВ «Агрогрупа Деметра» неправомірно використовує земельні ділянки загальною площею 4921 га, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Правдинське» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України», з метою відновлення становища, що існувало до порушення, і захисту прав постійного землекористувача на вільне користування та розпорядження земельними ділянками вони підлягають звільненню.
У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до вимог частитни 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин справи, колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).
Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово та нормативно обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати прокурора по сплаті судового збору в загальній сумі 4751 грн 00 коп. покладаються на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов Керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів Національної академії аграрних наук України та Головного управління Держгеокадастру в Сумській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрогрупа Деметра» та Державного підприємства «Дослідне господарство «Правдинське» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» про визнання договору недійсним та зобов'язання звільнити земельні ділянки - задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір №11/01 від 11.01.2021 про виконання сільськогосподарських робіт, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрогрупа Деметра» та Державним підприємством «Дослідне господарство «Правдинське» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України».
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрогрупа Деметра» звільнити земельні ділянки загальною площею 4921 га.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрогрупа Деметра» (вул. Велика Пермська, 8ж, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 39046346) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891, р/р UA 598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 3616 (три тисячі шістсот шістнадцять) гривень 00 коп. судового збору.
5. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Правдинське» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» (вул. Іванівська, 1, с. Іванівка, Охтирський район, Сумська область, 42839, код ЄДРПОУ 00497727) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891, р/р UA 598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 1135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) гривень 00 коп. судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням пп. 17.5. п. 17 Розділу XI Перехідних положень ГПК України.
Повне судове рішення складено і підписано суддею 29.09.2022.
Суддя С.В. Заєць