Справа № 638/16896/16-ц
Провадження № 2/638/803/22
16 вересня 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретарів Романової О.В., Комлєва Д.В., Межирицької В.Ю.
за участю
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Бєлоус Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відпоідальністю «Фінансова компанія Інвест - кредо», ОСОБА_3 , треті особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірина Володимирівна, Публічне акціонерне товариство «Банк золоті ворота» в особі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скульська Тетяна Анатоліївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги, визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності, визнання недійсним договір купівлі- продажу предмета іпотеки,-
21.10.2016 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який неодноразово уточнювала, останній раз 04.01.2018. В обґрунтування позову позивач вказує, що між ПАТ «Банк Золоті ворота» та ОСОБА_1 13.08.2007 укладено договір №314 про надання споживчого кредиту, згідно якого банк надав грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит до 08.08.2014 зі сплатою відсотків розмірі 11,3%. 16.08.2007 між тими ж сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору, якою збільшено споживчий кредит до 12 000 доларів США, 14.03.2008 підписана додаткова угода №3, кою повністю змінено редакцію первісного договору, в тому числі збільшився розмір наданого споживчого кредиту до 95 000 грн. В забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту укладений іпотечний договір №07-223 від 13.07.2007, який посвідчений приватним нотаріусом. За іпотечним договором в іпотеку передана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Квартира, передана в іпотеку є єдиним житлом іпотекодавця і придбана за власні кошти позивача. Банк, не попереджаючи позивача, уклав договір №68 від 18.03.2016, про відступлення права вимоги, при цьому сума заборгованості не встановлена і є предметом судового розгляду. Позивач вважає, що дії банку з вчинення правочину з відступлення права вимоги на відкритому аукціоні протиправними та такими, що укладені із порушенням вимог ст. ст. 203,215 ЦК України. Позивач вважає, що після початку процедури ліквідації банку не мав право продавати права вимоги за кредитним договором. Договір відступлення права вимоги від 18.03.2016 є незаконним, неправомірним, оскільки підставами для заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги, окрім того правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такі самій формі, що і правочин, на підставі якого виникле зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Договір відступлення права вимоги мав бути укладений у тій самій формі, як і зобов'язання. У банку та ТОВ «ФК «Інвест кредо» відсутні будь- які докази додержання таабо недодержання зі сторони позивача відповідних норм та вимог законодавства України щодо виконання або невиконання своїх зобов'язань за кредитним та іпотечним договором. Між банком наявний спір щодо заборгованості за кредитом. Позивач оскаржує в суді дійсність договору іпотеки. У відповідача не міститься жодного обґрунтування необхідності укладення договорів відступлення права вимоги та в подальшому купівлі- продажу майна. Строк виконання зобов'язання таабо порушення умов кредитного договору не настав. Безпідставно набуте право вимоги потягло за собою недійсність укладеного договору купівлі- продажу іпотечного майна із відповідачем ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що недотримання вимог ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Крім того, вказує, що відповідно до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусове стягнуте нерухоме житлове майно за умови, що таке майно використовується як місце постійного проживання. Інформація щодо позивачки, як особи, кредитні зобов'язання якої були продані та відповідача ОСОБА_3 , особи, що придбав іпотечне майно, до Державного реєстру фінансових установ не вносились. У зв'язку з чим позивач просить визнати недійсним договір відступлення права вимоги №68 від 18.03.2016, укладений між ПАТ «Банк золоті ворота» та ТОВ «ФК «Інвест - кредо», визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором , визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Інвест - кредо» на квартиру АДРЕСА_2 , визнати недійсним договір купівлі- продажу предмета іпотеки, укладений між ТОВ «ФК «Інвест - кредо» та ОСОБА_3 (т. 3 а.с. 61-71).
19.06.2017 представником ТОВ «ФК «Інвест - кредо» подав заперечення на позов, в яких вказує, що позивач вказує про відсутність попередження банком про укладення договору відступлення права вимоги, проте, згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором. Первісним кредитором на поштову адресу позивача було направлено повідомлення про відступлення права вимоги. Договір про відступлення права вимоги між ПАТ «Банк Золоті ворота» та ТОВ «ФК «Інвест - кредо» не суперечить вимогам ЦК України. Посилання позивача на недотримання ст. 43 ЗУ «Про іпотеку» не обґрунтоване, так як даною нормою передбачено підготовка до проведення прилюдних торгів в межах виконавчого провадження, що не має жодного відношення до договору про відступлення права вимоги. У зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні позову. (т. 3 а.с. 189-194)
12.12.2018 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова провадження справі зупинено до набранням законної сили рішення у цивільній справі №638/3401/16 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Золоті ворота» про визнання недійсним іпотечного договору (т. 3 а.с. 171-172).
25.05.2021 рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Золоті Ворота» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Золоті ворота» Єрмака Валерія Олександровича, ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» про визнання нікчемним іпотечного договору - відмовлено повністю. Рішення набрало законної сили 01.07.2021.
30.08.2021 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія інвест-кредо», ОСОБА_3 , треті особи : ПН ХМНО Калінчук Ірини Володимирівна, Публічне акціонерне товариство «Банк золоті ворота» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, приватний нотаріус Київського КМНО Скульська Тетяна Анатоліївна, приватний нотаріус КМНО Апатенко Марина Анатоліївна « Про визнання недійними договорів про відступлення права вимоги, договору купівлі-продажу та визнання незаконною та скасування реєстрації права власності ».
16.12.2021 представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Рябініною К.О. подано відзив на позов, в обґрунтування якого зазначено, що відповідачу на праві власності належить квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі- продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «ФК «Інвест - кредо». Продаж квартири вчинено за 216 090 грн. При укладені договору, що продавець стверджував, що внаслідок продажу не будуть порушені права та законні інтереси інших осіб. Майно під забороною, арештом не перебувало. Укладаючи договір продавець та покупець виконали всі вимоги закону. В свою чергу у позові відсутні будь- які обґрунтування недійсності правочину. Позивач хоче порушити право відповідача, як власника, щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке належить йому на праві власності. У зв'язку з чим представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позов, просили задовольнити, у подальшому позивач та її предстанвик у судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповітсили.
Представник відповідача ТОВ «ФК «Інвест - кредо» Бєлоус Л.В. звернувся до суду з заявою про розгляд справи за відсутності відповідача, просив відмовити у задоволені позову (т. 3 а.с. 81).
Відповідач ОСОБА_3 та його представник у судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістили, при цьому представником відповідача подано відзив.
Третя особа ПАТ «Банк золоті ворота» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію у судове засідання не з'явилась, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за відсутності третьої особи.
Треті особи Приватний нотаріус КМНО Скульська Тетяна Анатоліївна, Приватний нотаріус КМНО Апатенко Марина Анатоліївна у судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістили.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено, що 13.08.2007 між АКБ «Золоті ворота» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №314. Відповідно до п 1.1. банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 доларів США (т. 1 а.с. 12-14).
16.08.2007 між АКБ «Золоті ворота» та ОСОБА_1 укладено договір про зміну №1 до договору №314 про надання споживчого кредиту, яким внесено зміни до договору №314, а саме в п. 1.1. слова та цифри «у розмірі 10 000 доларів США» замінено на слова та цифри «у розмірі 12 000 доларів США» ( т. 1 а.с. 16).
14.03.2008 між АКБ «Золоті ворота» та ОСОБА_1 укладено договір про зміну №2 до договору №314, яким викладено договір №314 у новій редакції, зокрема, п. 1.1. зазначено, що банк надає позичальнику кредит у сумі 95000 грн (т. 1 а.с. 18-22).
13.01.2007 ОСОБА_4 , та АКБ «Золоті ворота» уклали іпотечний договір №07-223, відповідно до п. 1.1 - у забезпечення виконання вимог іпотекодержателя до іпотекодавця за договором №314 про надання споживчого кредиту від 13.08.2007 та всіма додатковими угодами до нього, а саме повернення кредиту у розмірі 10 000 доларів США у строк до 08.08.2014. Предметом договору є однокімнатна квартира АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 35-37).
18.03.2016 між ПАТ «Банк Золоті ворота» та ТОВ «ФК «Інвест - кредо» укладено договір про відступлення права вимоги №68, відповідно до якого первісни кредитор відступає (передає) ,а новий кредитор , що визначений переможцем конкурсу з реалізації майна АТ «Банк Золоті ворота» в процедурі його ліквідації відповідно до протоколу №12/03-06, проведеного ТОВ «УКГ Моніторинг», 12.03.2016 на його веб -сайті для проведення конкурсів , приймає на себе право грошової вимоги, що належить первісному кредиторові за кредитними зобов'язаннями та право вимоги за зобов'язаннями із його забезпечення і стає кредитором за договорами: договором №314 від 13.08.2007 про надання споживчого кредиту, з урахуванням всіх змін до нього, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ; іпотечним договором №07-223 від 13.07.2007 з урахуванням всіх змін до нього, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 195-200).
З акту приймання - передачі прав вимоги від 18.03.2016 вбачається, що даний акт посвідчує, що ПАТ «Банк золоті ворота» передає, а ТОВ «ФК «Інвест кредо» набуває право грошової вимоги до ОСОБА_1 , всіх грошових коштів за договором №314 від 13.08.2007; право грошової вимоги на отримання від ОСОБА_1 за іпотечним договором №07-223 від 13.07.2007 з урахуванням всіх змін до нього, із задоволення всіх вимог за рахунок предмета іпотеки, що виникло за договором №314 (т. 1 а.с. 201-202).
18.03.2016 ПАТ «Банк Золоті ворота» та ТОВ «ФК Інвест - кредо» укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором №07-223 від 13.08.2007, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (т. 1 а.с. 205-206).
Листом від 18.03.2016 №364 ПАТ «Банк Золоті ворота» повідомив ОСОБА_1 , що на підставі договору про відступлення права вимоги №68 від 18.03.2016 АТ «Банк золоті ворота» відступив, а ТОВ «ФК Інвест - кредо» прийняв на себе право грошової вимоги, що належить первісному кредитору за кредитним зобов'язанням та право вимоги за зобов'язанням із його забезпечення і стає кредитором за наступним договорами: договором №314 від 13.08.2017, іпотечним договором №07-223 від 13.07.2007 (т. 1 а.с. 207-208).
Як вбачається з матеріалів справи, зазначений лист було направлено ОСОБА_1 рекомендованим листом зі зворотнім повідомлення, що підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком та зворотнім повідомленням (т. 1 а.с. 209,210,211).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Відповідно до частини першої статті 1078, статті 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Договір факторингу має такі ознаки: предметом є надання фінансової послуги за плату; мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 цього Закону).
Разом з тим, у статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що факторинг є кредитною операцією.
Тож, договір факторингу як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування зазначеного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі стосовно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних з грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - ці угоди призводять до заміни кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з врахуванням його змісту, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 761/44364/18 (провадження № 61-11248св20).
Відповідно до пункту 2.3 договору про відступлення права вимоги №68 від 18.03.2016 загальна вартість прав вимоги, що відступається складає 23078,42 грн.
П. 7 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором передбачає, що сторони визначили вартість прав вимоги за даним договором у сумі 23078,42 грн.
Як вбачається з протоколу №12/03-06 про проведення аукціону в електронній формі по лоту №4459 з продажу права вимоги АТ «Банк золоті ворота» за кредитним договором №314 від 13.08.2007, із забезпеченням , укладеним ОСОБА_1 . Зазначені договори про відступлення права вимог було укладено між АТ «банк золоті ворота» та ТОВ «Фінансова компанія інвест - кредо», після продажу активів АТ «Банк золоті ворота» на відкритих торгах (аукціон) шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам в електронній формі по лоту №4459 (т. 2 а.с. 1).
Платіжним дорученням №112 від 15.03.2016 підтверджується, що на виконання умов договору про відступлення права вимоги ТОВ «Фінансова компанія інвест - кредо» перерахувала АТ «Банк золоті ворота» 21947,35 грн, призначення платежу зазначено за майно придбане на аукціоні, згідно протоколу №12/03-06 від 12.03.2016 (т. 2 а.с. 116).
Посилання ОСОБА_1 на те, що її не було повідомлено про укладення договорів про відступлення права вимоги не можуть бути прийняті, оскільки спростовуються наданими ТОВ «ФК «Інвест кредо» доказами, а саме повідомленням та вимогою, адресованими ОСОБА_1 , з яких вбачається, що останній було повідомлено про зміну кредитора та висловлено вимогу про погашення боргу протягом 30 календарних днів. Зазначені повідомлення та вимога були направлені позивачу рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням та отримані ОСОБА_5 01.04.2016 (а.с. 117,118-119,120,121).
Не обґрунтовані посилання ОСОБА_1 на ті обставини, що її заздалегідь не було повідомлено про укладення договорів про відступлення прав вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не приймаються до уваги посилання ОСОБА_1 що банк не мав права, після початку процедури ліквідації, продавати права вимоги за кредитним договором.
Так, рішенням виконавчої дирекції Фонду №142 від 05.12.2014 запроваджено ліквідаційну процедуру в АТ «Банк золоті ворота» та призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Банк золоті ворота».
Спеціальним законом для регулювання всіх правовідносин за участі неплатоспроможних банків є ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Ч. 2, 3 ст. 50 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає, що , зокрема, реалізації підлягає все мано, що входить до ліквідаційної маси, в тому числі і майнові права у вигляді права вимоги. Майно банку, що включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку , встановленому Фондом.
Окрім того, звертаючись до суду ОСОБА_1 вказує, що договір іпотеки нею оскаржується, отже, договір про відступлення права вимоги є недійсним.
Судом, в процесі розгляду справи, 12.12.2018 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова провадження справі зупинено до набранням законної сили рішення у цивільній справі №638/3401/16 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Золоті ворота» про визнання недійсним іпотечного договору (т. 3 а.с. 171-172).
25.05.2021 рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Золоті Ворота» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Золоті ворота» Єрмака Валерія Олександровича, ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» про визнання нікчемним іпотечного договору - відмовлено повністю. Рішення набрало законної сили 01.07.2021.
Звертаючись з позовної вимогою про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 вказує, що відповідно до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання , за умови, що у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна.
Разом з тим, 14.03.2008 між АКБ «Золоті ворота» та ОСОБА_1 укладено договір про зміну №2 до договору №314, яким викладено договір №314 у новій редакції, зокрема, п. 1.1. зазначено, що банк надає позичальнику кредит у сумі 95000 грн (т. 1 а.с. 18-22).
13.01.2007 ОСОБА_4 та АКБ «Золоті ворота» уклали іпотечний договір №07-223, відповідно до п. 1.1 - у забезпечення виконання вимог іпотекодержателя до іпотекодавця за договором №314 про надання споживчого кредиту від 13.08.2007 та всіма додатковими угодами до нього, а саме повернення кредиту у розмірі 10 000 доларів США у строк до 08.08.2014. Предметом договору є однокімнатна квартира АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 35-37).
14.03.2008 внесено зміни до іпотечного договору №07-223 від 13.08.2007, а саме солова та цифри « про надання споживчого кредиту від 13.08.2007 та всіма додатковими угодами до нього , а саме повернення кредиту у розмірі 12 000 доларів США у строк до 08.08.2014, сплати відсотків за користування кредитом за ставкою 11,3% річних згідно з умовами кредитного договору» замінено словами та цифрами «про надання споживчого кредиту у формі мультивалютної кредитної лінії від 13.08.2007 та всіма додатковими угодами до нього, а саме повернення кредиту у розмірі 95 000 грн у строк до 08.08.2014».
Отже, квартира АДРЕСА_2 надана ОСОБА_1 у забезпечення кредиту у національній валюті - гривні.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі- продажу предмета іпотеки.
14.07.2016 між ТОВ «ФК Інвест - кредо» та ОСОБА_6 укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 вважає, зазначену квартирою своєю власністю, у зв'язку з чим просить визнати договір купівлі - продажу недійсним.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для ґарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
У цій справі позивач, посилаючись на те, що вона є власником квартири, яку протиправно позбавили права власності на неї, заявила вимоги про визнання договорів купівлі-продажу, стороною якого вона не була, недійсними.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року № 6-107цс12, від 10 червня 2015 року № 6-348ц15, від 13 травня 2015 року № 6-67цс15.
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
Таким чином, ефективним способом захисту права власності ОСОБА_1 у спірних правовідносинах є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на квартиру.
ОСОБА_1 вимоги про витребування квартири не заявила, а заявлені вимоги про визнання договорів купівлі-продажу квартири, стороною якого позивач не була, не відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним і не призведе до поновлення його прав.
Такий висновок відповідає також позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 754/12907/17 (провадження № 61-11056св19).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 141, 158, 200, 259 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 73, 215, 216, 387, 388, 392, 514, 516, 656, 1077, 1078, 1079, 1077 ЦК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест - кредо», ОСОБА_3 , треті особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірина Володимирівна, Публічне акціонерне товариство «Банк золоті ворота» в особі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скульська Тетяна Анатоліївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна про визнання недійсним договором про відступлення права вимоги, визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності, визнати недійсним договір купівлі- продажу предмета іпотеки- відмовити.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 26.09.2022.
Сторони:
Позивач- ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,
Відповідач - ТОВ «Фінансова компанія Інвест - кредо», ЄДРПОУ 39761587, вул. Ярославів вал, 13/2, літ. Б, м. Київ, 01054
Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП не відомий, АДРЕСА_4 .
СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД