П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/3048/22
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.
Дата і місце ухвалення 04.08.2022 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2022 року по справі № 420/3048/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
09.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.08.2021 р. №Ф-57997-13 на суму 9595,30 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2022 року позов задоволено частково.
Вимогу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 31.08.2021 року №Ф-57997-13 визнано протиправною в частині суми боргу 7517,18 грн. та скасовано вказану вимогу.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь позивача судові витрати у розмірі 4694,58 грн. (чотири тисячі шістсот дев'яносто чотири гривні п'ятдесят вісім копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що згідно даних інформаційної системи платників податків ОСОБА_1 зареєстрований як платник єдиного соціального внеску з 23.11.2012 року у Київській ДПІ м. Одеси Головного управління ДПС в Одеській області.
Апелянт зазначає, що згідно положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, які провадять незалежну професійну діяльність є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону базою нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність з 01.01.2017 року є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності. Цим же пунктом передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018 року - у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу), такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що згідно положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, які є фізичними особами-підприємцями та одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як фізичні особи-підприємці.
Апелянт зазначив, що з огляду на викладені норми чинного законодавства та з урахуванням даних інтегрованої картки платника податків станом на 31.01.2021 року у позивача існувала заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9595,30 грн., а тому приймаючи оскаржувану вимогу про сплату боргу ГУ ДПС в Одеській області діяло правомірно та обґрунтовано.
Враховуючи зазначене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2022 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи зазначені положення процесуального закону, а також те, що рішення суду першої інстанції позивачем по справі не оскаржувалось, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління ДПС в Одеській області.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 19.10.2012 р. ОСОБА_1 КДКА Одеської області було видано свідоцтво №2460 про право на заняття адвокатською діяльністю.
З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 04.10.2005 року вбачається, що 11.03.2020 р. позивача було прийнято на роботу до ТОВ «Амбра Імпекс» на посаду начальника юридичного відділу (наказ №69 від 11.03.2020 року).
Таким чином, судом встановлено, що з 11.03.2020 р. по теперішній час позивач є найманим працівником ТОВ «Амбра Імпекс».
31 серпня 2021 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу №Ф-57997-13 про сплату боргу (недоїмки), якою позивача повідомлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 9595,30 грн.
Не погоджуючись з прийнятою вимогою про сплату боргу, позивач оскаржив її до суду першої інстанції, посилаючись на її протиправність.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 Закону № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі: подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Частинами 5, 6 ст.31 Закону № 5076-VI встановлено, що протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є також: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частинами 4 та 5 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Відповідно до п. 65.1 ст. 65 Податкового Кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Разом з тим, згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Єдиного Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Відносини щодо сплати єдиного внеску особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно отримує дохід від роботодавця, що використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у справах щодо скасування вимог контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) неодноразово висловлював правову позицію, згідно якої особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець або як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Верховний Суд вказував на те, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 року у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 року у адміністративній справі №440/2149/19 та в постанові від 16.03.2021 року в адміністративній справі № 500/2433/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В поданому відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що згідно даних інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС в ІКП відносно ОСОБА_1 за 2020 рік були проведені щоквартальні нарахування як особі, яка займається незалежною професійною діяльністю:
- 21.04.2020 року - 2078,12 грн. - за 1-й квартал 2020 року (за січень-лютий 2020 року);
- 20.07.2020 року - 1039,06 грн. - за 2-й квартал 2020 року (за червень 2020 року);
- 19.10.2020 року - 3178,12 грн. - за 3-й квартал 2020 року;
- 19.01.2021 року - 3300 грн. - за 4-й квартал 2020 року.
Всього 9595,30 грн.
В свою чергу, в ході розгляду даної справи з наданих позивачем доказів, зокрема, з трудової книжки, встановлено, що позивач з 11.03.2020 року є найманим працівником ТОВ «Амбра Імпекс» та працює на посаді начальника юридичного відділу.
З наданої позивачем довідки ТОВ «Амбра Імпекс» від 01.02.2022 року № 0000-000001 судом встановлено, що ТОВ «Амбра Імпекс» протягом періоду з березня 2020 року по грудень 2020 року включно сплачувало за ОСОБА_1 ЄСВ на загальнообов'язкове соціальне страхування, як за найманого працівника в загальному розмірі 21 937,14 грн.
Також сплата ТОВ «Амбра Імпекс» ЄСВ за ОСОБА_1 протягом березня-грудня 2020 року підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Форми ОК-5 та ОК-7, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у період з березня по грудень 2020 року включно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність та яка не отримує доході від своєї діяльності.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ГУ ДПС у Одеській області про наявність у позивача у період з березня 2020 року по грудень 2020 року включно, як самозайнятою особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі.
Однак, при цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування Головним управлінням ДПС в Одеській області позивачу ЄСВ за період січня-лютого 2020 року у розмірі 2078,12 грн., оскільки у цей період позивач не перебував у трудових відносинах та не був найманим працівником. Відомості щодо сплати ЄСВ у цей період за позивача будь-яким іншим страхувальником або самим позивачем в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні.
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 31.08.2021 року №Ф-57997-13 є протиправною в частині суми боргу 7517,18 грн.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Зважаючи на залишення судового рішення суду першої інстанції без змін, а також враховуючи відсутність будь-яких доводів у апелянта щодо неправомірності розподілу судових витрат судом першої інстанції, судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2022 року залишити - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, не підлягає.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук