27 вересня 2022 року м. Дніпросправа № 160/12605/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 р. (суддя Юхно І.В.) в адміністративній справі №160/12605/21 за позовом ОСОБА_1 до Східного офісу Держаудитслужби, про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с.47,48), просила скасувати наказ "Про звільнення ОСОБА_1 " №193-о від 18.05.2021 та наказ "Про внесення змін до наказу Східного офісу Держаудитслужби від 18.05.2021 №193-о" №212-о від 20.05.2021; зобов'язати Східний офіс Держаудитслужби прийняти новий наказ, яким дату звільнення визначити 06.10.2021; зобов'язати Східний офіс Держаудитслужби здійснити її працевлаштування в порядку, встановленому ст.ст.184, 232, 235 Кодексу законів про працю України.
В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначалось, що, оскільки її звільнення відбулось в період дії листка непрацездатності, воно є незаконним. Зважаючи на те, що до виконання роботи вона мала приступити 07.10.2021, як про це вказано у листі непрацездатності, відповідач мав звільнити її 06.10.2021. Також, стаття 184 Кодексу законів про працю України встановлює, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, відбувається із обов'язковим їх працевлаштуванням. Відповідачем обов'язок із працевлаштування позивачки не виконано.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами загального позовного провадження, позов задоволено повністю. Суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, визнав протиправною бездіяльність щодо ненадання ОСОБА_1 відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами з 20.05.2021 по 06.10.2021 на підставі листків непрацездатності від 20.05.2021 серії АЛА №661969 та від 23.09.2021 серії АЛА №715102; зобов'язав Східний офіс Держаудитслужби надати ОСОБА_1 відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 20.05.2021 по 06.10.2021 на підставі листків непрацездатності від 20.05.2021 серії АЛА №661969 та від 23.09.2021 серії АЛА №715102; визнав протиправними та скасувати накази Східного офісу Держаудитслужби від 18.05.2021 №193-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та від 20.05.2021 №212-о "Про внесення змін до наказу Східного офісу Держаудитслужби від 18.05.2021 №193-о"; зобов'язав Східний офіс Держаудитслужби працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду, що відповідає її освіті, професії (спеціальності) та кваліфікації з урахуванням правових висновків суду, викладених в цьому рішенні.
Рішення суду оскаржено в апеляційному порядку відповідачем. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про хибність висновку суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача здійснити працевлаштування позивачки. На переконання скаржника, вимоги статті 184 КЗпП України не розповсюджують свою дію на спірні правовідносини, в яких позивачка є державним службовцем. Звільнення позивачки відбулось у зв'язку із закінченням дії контракту на підставі ч. 1 ст. 85 Закону України "Про державну службу", оскільки на результатами конкурсу переможцем визначена інша особа, яку і було призначено на посаду, яку тимчасово займала позивачка. Скаржник також вказує на те, що працевлаштувати позивачку неможливо у зв'язку із наявністю особливих умов призначення на посаду державного службовця - необхідністю проходження конкурсного відбору.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Позивачка вказує на те, що призначення на посаду переможця конкурсу відбулось 01.06.2021, тому термін дії контракту завершився 31.05.2021, а не 20.05.2021, як зазначено у спірному наказі про звільнення. Позивачка вважає, що датою її звільнення має бути останній день листка непрацездатності, тобто 06.10.2021. Обов'язок по працевлаштуванні позивачки, на її думку, прямо визначено статтею 184 КЗпП України, яка підлягає застосуванню.
Зважаючи на те, що справа щодо звільнення з публічної служби віднесена законодавцем до категорії незначної складності, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України. У задоволенні клопотання скаржника про розгляд справи за участі його представника колегією суддів відмовлено з огляду на відсутність його обґрунтування.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі:
14 серпня 2020 р. між Східним офісом Держаудитслужби та ОСОБА_1 укладено Контракт №7 про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (т. 1 а.с.13,14).
Наказом Східного офісу Держаудитслужби від 25.08.2020 №268-о "Про призначення ОСОБА_1 на умовах контракту" позивачку призначено з 01.09.2020 на посаду головного спеціаліста відділу роботи з персоналом Східного офісу Держаудитслужби на умовах контракту, за результатами добору на вакантні посади державної служби на період дії карантину з випробувальним строком один місяць (т. 1 а.с.15).
29 березня 2021 р. між Східним офісом Держаудитслужби та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №7/1 до Контракту № 7, відповідно до якої пункт 20 Контракту викладено в наступній редакції: "Цей контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, діє до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не довше 05 грудня 2021 року" (т.1 а.с. 17).
Наказом Східного офісу Держаудитслужби від 18.05.2021 №193-о "Про звільнення ОСОБА_1 " припинено 20 травня 2021 року дію Контракту № 7, припинено державну службу та звільнено 20.05.2021 ОСОБА_1 - головного спеціаліста відділу роботи з персоналом Східного офісу Держаудитслужби, призначену за контрактом про проходження державної служби на період дії карантину, у зв'язку із закінченням строку дії контракту, ч.1 ст.85 Закону України "Про державну службу" (п. 8 ст. 36 КЗпП України); наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за: 3,5 календарних дні невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період праці з 01.09.2020 по 20.05.2021; 6 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік за стаж державної служби понад 10 років (т. 1 а.с.21).
Наказом Східного офісу Держаудитслужби від 20.05.2021 №212-о "Про внесення змін до наказу Східного офісу Держаудитслужби від 18.05.2021 № 193-о" внесено зміни у пункт третій розпорядчої частини наказу Східного офісу Держаудитслужби від 18.05.2021 №193-о "Про звільнення ОСОБА_1 " доповнивши новим абзацом такого змісту: " 1 календарний день невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як жінці, яка працює і має двох дітей віком до 15 років за 2021 рік" (т. 1 а.с.22).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірних наказів, оскільки звільнення позивачки відбулось під час перебування на лікарняному. Також, за висновком суду, відповідач не виконав обов'язок по працевлаштуванню позивачки, як це передбачено статтею 184 КЗпП України.
Спірні правовідносини, які між сторонами виникли у зв'язку із звільненням з публічної (державної) служби, регулюються Законом України "Про державну службу" (ЗУ № 889-УШ) та Кодексом законів про працю України (КЗпП України) - субсидіарно.
Статтею 85 Закону № 889-УШ врегульовано питання припинення державної служби у зв'язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби. За приписами абзацу другого частини першої цієї статті у разі призначення на посаду державної служби з укладанням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту.
Як свідчать наявні у справі письмові докази, Контракт № 7 ( з урахуванням Додаткової угоди № 7/1) діє до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не довше 05 грудня 2021 р. (пункт 20 Контракту в редакції Додаткової угоди).
Наказом Східного офісу Держаудитслужби від 13.04.2021 №148-о оголошено конкурс, в тому числі й на посаду державної служби категорії "В" головного спеціаліста відділу роботи з персоналом Східного офісу Держаудитслужби (т. 1 а.с.192, 193). Наказом Східного офісу Держаудитслужби від 07.05.2021 №180-о визначено переможцем конкурсу кандидата на посаду державної служби категорії "В" головного спеціаліста відділу роботи з персоналом Східного офісу Держаудитслужби ОСОБА_2 , другим переможцем конкурсу кандидата на посаду державної служби категорії "В" головного спеціаліста відділу роботи з персоналом Східного офісу Держаудитслужби визначено ОСОБА_1 (т. 1 а.с.195, 196). Наказом Східного офісу Держаудитслужби від 31.05.2021 №229-о ОСОБА_2 призначено на посаду головного спеціаліста відділу роботи з персоналом за результатами конкурсу з 01.06.2021 (т. 2 а.с.4).
Таким чином, останнім днем дії Контракту № 7 є 31 травня 2021 р.
У спірному наказі від 18.05.2021 №193-о жодним чином не обґрунтована дата припинення дії контракту із позивачкою саме з 20.05.2021, не зазначено про настання обставини, що є підставою для закінчення строку дії контракту, а саме - призначення на посаду особи за результатами конкурсу.
Колегія суддів вважає, що у спірному наказі, який видано після проведення конкурсу та затвердження його результатів, датою припинення дії контракту має бути зазначено 31 травня 2021 р., що відповідає наведеним обставинам справи та приписам частини першої статті 85 Закону № 886-УІІІ.
Однак, позивачка висловила свою незгоду виключно із датою свого звільнення, не порушивши перед судом питання перевірки правильності визначення у спірному наказі про звільнення дати припинення дії контракту, тому підстави для прийняття відповідного рішення у суду відсутні.
Наступним підлягає з'ясуванню питання наявності законних підстав для звільнення позивачки в період перебування її на лікарняному у зв'язку із вагітністю та пологами.
Позивачка вважає, що днем її звільнення є останній день перебування на лікарняному, тобто 06.10.2021.
Колегія суддів зазначає, що протягом тривалого часу склалася судова практика, відповідно до якої передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП України заборона на звільнення працівника в період відпустки чи тимчасової непрацездатності стосується лише розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. На випадки припинення трудового договору з інших підстав, зокрема за пунктами 1, 2 ст. 23, ст. 38 КЗпП України, дія цієї норми закону не розповсюджується.
Проте, 15 вересня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 205/4196/18 в якій, з метою узгодження практики застосування частини третьої статті 40 КЗпП України відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 р. у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 р. у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 р. у справі № 640/10761/14-ц. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні № 6-р(ІІ)/2019 від 04 вересня 2019 р. у справі 3-425/2018 (6960/18) сформулював наступний висновок:
Положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Як свідчить зміст спірного Наказу № 193-о, позивачку звільнено на підставі «п. 8 ст. 36 КЗпП України», тобто з підстави, передбаченої контрактом (т. 1 а.с.21). З 20.05.2021 вона перебувала на лікарняному на період 126 дні у зв'язку із вагітністю та пологами, режим - амбулаторно, стаціонарно, що підтверджено листком непрацездатності серії АЛА №661969 (т. 1 а.с.20). В подальшому, 23.09.2021 їй було видано новий листок непрацездатності серії АЛА № 715102, відповідно до якого звільнення від роботи продовжено до 06.10.2021 включно (т. 1 а.с.50).
Враховуючи наведений вище правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що законні підстави для звільнення позивачки до закінчення терміну її перебування на лікарняному - відсутні. Оскільки з 31 травня 2021 р. закінчилась дія Контракту № 7, позивачка не підлягає поновленню на посаді, а захист її порушених прав має відбуватись шляхом зобов'язання відповідача виконати вимоги закону по її працевлаштуванню, як це передбачено частиною 3 статті 184 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 р. у справі № 759/19440/15-ц зазначив, що невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело до звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.
Відповідачем приписи статті 184 КЗпП України щодо позивачки не виконані, тому обов'язок по працевлаштуванню останньої має бути покладений на відповідача за рішенням суду, на чому і наполягала сама позивачка.
Доводи скаржника про те, що положення Кодексу законів про працю України не розповсюджують свою дію на правовідносини з приводу проходження та звільнення осіб з публічної служби колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Таким чином, законодавцем у наведеній нормі закріплено принцип субсидіарного (компенсаторного) застосування законодавства про працю у правовідносинах, у тому числі, щодо звільнення з публічної (державної) служби.
Законом України "Про державну службу" не врегульовано питання звільнення окремих категорій працівників - вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників. Зважаючи на необхідність дотримання принципів рівноправності, справедливості, з метою забезпечення соціальних гарантій особам, які перебувають на державній службі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 184 КЗпП України.
Відтак, позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити заходи по працевлаштуванню позивачки є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини виникли між сторонами виключно з приводу звільнення позивачки з публічної (державної) служби. Нею не поставлено під сумнів законність Контракту № 7 та додаткової угоди до нього, не оскаржено процедуру проведення конкурсу та її результати, не ініційовано питання поновлення на посаді із наданням їй відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 р. у справі № 800/341/17 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 1 квітня 2020 р. у справі № 686/24003/18). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 р. у справі № 824/399/17-а).
Суд першої інстанції вирішив позовні вимоги, які позивачкою не заявлялись, розглянув правовідносини, що не були спірними та прийняв рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачці відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, зобов'язавши надати таку відпустку, що не може вважатись виходом за межі позовних вимог з метою повного захисту порушених прав.
На думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про незаконне звільнення позивачки в період її тимчасової непрацездатності та наявність підстав для зобов'язання відповідача виконати вимоги закону по працевлаштуванню позивачки, є законним та обґрунтованим, проте невірне розуміння судом принципу диспозитивності призвело до ухвалення рішення, з яким суд апеляційної інстанції не може погодитись.
У зв'язку із наведеним вище, колегія суддів приймає рішення скасування оскарженого рішення суду першої інстанції та, за результатами розгляду позовних вимог, ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову. Формулювання резолютивної частини судового рішення про зміну дати звільнення позивачки викладається у відповідності до резолютивної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 р. у справі № 205/4196/18.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 р. в адміністративній справі № 160/12605/21 - скасувати та ухвалити нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу роботи з персоналом Східного офісу Держаудитслужби відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, з 20 травня 2021 р. на 06 жовтня 2021 р.
Зобов'язати Східний офіс Держаудитслужби вчинити дії по обов'язковому працевлаштуванню ОСОБА_1 на роботі відповідно до її фаху в цій або іншій установі, організації.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 27 вересня 2022 р. та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.А. Щербак