ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 вересня 2022 року м. Київ № 640/2226/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Держави Україна в особі Київської обласної прокуратури
про відшкодування матеріальної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Київської обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме, посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2020 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на протиправне недонарахування частини заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2020 року на підставі положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/2226/21 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки заробітна плата нараховувалась позивачу, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою №505; дія пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, що стосується норм і положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», втратила чинність з 26 березня 2020 року на підставі рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, а тому це рішення не може вплинути на спірні правовідносини, які виникли до 26 березня 2020 року, з огляду на відсутність ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України; оскільки норми Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не визнано неконституційними, то оплата праці прокурорів регіональних прокуратур правомірно здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505, а тому дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 у період з 09 вересня 2013 року призначений стажистом на посаду прокурора по 09 вересня 2014 року; з 10 червня 2014 року по 24 грудня 2020 року працював в органах прокуратури України на різних посадах, що підтверджується інформацією з трудової книжки, копія якої міститься в матеріалах справи та копій наказів про призначення позивача на посади у прокуратурі.
Відповідачем надано суду розрахункові листи за спірний період, згідно яких розмір посадового окладу на посаді прокурора Прип'ятської спеціальної прокуратури становив у 2015 році 1724,00 грн; розмір посадового окладу на посаді прокурора місцевої прокуратури Обухівський відділ у 2016 році - 2048,00 грн; розмір посадового окладу на посаді прокурора місцевої прокуратури Обухівський відділ у 2017 році 5660,00 грн; розмір посадового окладу на посаді прокурора місцевої прокуратури Обухівський відділ у 2018 році 5660,00 грн; розмір посадового окладу на посаді прокурора місцевої прокуратури Обухівський відділ у 2018 році 5660,00 грн; розмір посадового окладу на посаді прокурора місцевої прокуратури позаштат Обухівський відділ у 2020 році 5660,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», статтею 81 якого визначено складові та розмір заробітної плати прокурорів.
Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які наділяли Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри виплати заробітної плати прокурорам, втратили чинність з 26 березня 2020 року.
Суд зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» не містить положень, які б поширювали свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а тому не підлягає застосуванню у період до 26 березня 2020 року.
Правову позицію аналогічного змісту викладено в ухвалі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №815/1349/16.
З 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, згідно з пунктом 21 розділу І якого, внесено зміни до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівникам регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення, зокрема, до окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників, зокрема, регіональних та місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Станом на час розгляду справи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ є чинним, не визнавався неконституційним, а тому підстави для незастосування його положень відсутні.
Відповідно, оплата праці до початку роботи регіональних прокуратур визначалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, якою є постанова від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та оплати праці працівників органів прокуратури».
Враховуючи вищевикладене, розмір грошового забезпечення позивача до дня початку роботи окружних прокуратур (15 березня 2021 року) визначався з урахуванням пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, і висновки рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на застосування положень вказаного закону не впливають.
Суд також не приймає до уваги посилання позивача на положення частини третьої статті 152 Конституції України, як на підставу для задоволення позову, з огляду на таке.
Так, частиною третьою статті 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України.
Згідно зі статтею 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
В частині другій статті 21 Цивільного кодексу України зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними в розумінні статті 21 Цивільного кодексу України не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Предметом цього спору є стягнення коштів у вигляді недоотриманої заробітної плати внаслідок застосування положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, що за своїм змістом не належать до складу реальних збитків у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя: Н.А. Добрівська