465/989/20
2/465/578/22
Іменем України
(заочне)
15.09.2022 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі
головуючої-судді Марків Ю.С.
за участю секретаря судового засідання Чапля В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, суд,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 з участю третьої особи органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Позов мотивує тим, що 27 червня 2015 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований органом реєстрації актів цивільного стану в місті Варшаві, воєводство Мазовецьке. Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що після укладення шлюбу подружжя проживало спільно в Республіці Польща у місті Варшава, а також в Україні, однак протягом останнього часу між сторонами стали погіршуватись стосунки, наявна відсутність взаєморозуміння та любові, сторони так і не примирились, спільно не проживають, не ведуть спільного господарства, між сторонами відсутня взаємна повага та підтримка, жодних спільних інтересів у них немає, так само, як і наміру продовжувати шлюб, після сімейної сварки, яка мала місце в кінці січня 2020 року позивач спільно з дитиною повернулась в Україну і зв'язків з відповідачем не підтримує. Зазначає, що подальше перебування у шлюбі суперечитиме інтересам сторін, адже шлюб на даний час носить формальний характер, у сторін відсутні перспективи примирення, відтак просить шлюб з відповідачем розірвати. Також зазначила, що в 2017 році вона вже зверталась до Франківського районного суду м.Львова з позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, однак після цього відповідач змінив ставлення до неї, шлюбні відносини дещо покращились, в результаті чого позов було залишено без розгляду.
Щодо визначення місця проживання малолітньої дитини зазначає, що вона, як мати малолітніх дітей, усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про них, створення для них належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 та малолітньої доньки ОСОБА_4 спільно з матір'ю, так як батько самоусунувся від виконання батьківських обов'язків і не проявляє жодного інтересу до дітей і очевидно, що відсутні виняткові обставини, які б дали підставу для визначення місця проживання дитини спільно з батьком.
Щодо стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини зазначає, що відповідач є працездатним, здоровим, не є інвалідом, в нього немає на утриманні інших неповнолітніх дітей, а також осіб, що перебувають на його утриманні, відповідно наявні всі підстави для стягнення з нього аліментів.
Враховуючи вищевикладене, просить суд розірвати шлюб, укладений 27 червня 2015 року між нею та відповідачем, зареєстрований орагном реєстрації актів цивільного стану в місті - столиці Варшаві, воєводство Мазовецьке, що підтверджується повним витягом із запису про шлюб №11/129/2015 від 27.06.2015 року; визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 спільно з матір'ю - ОСОБА_1 ; стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 в розмірі 1/3 всіх видів доходу відповідача, починаючи із дня пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття; судові витрати покласти на відповідача.
В судове засідання позивачка не з'явилася, однак в матеріалах справи міститься заява представника такої про розгляд справи без їх участі, позов підтримав повністю, щодо винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, свого відношення до позову не направив.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є громадянином Республіка Польща та проживає у цій країні, якому з урахуванням Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, до якої приєднались і Україна (відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. №2052-111, набрала чинності для України з 26.11.2000 р.), і Польща (дата приєднання 29 серпня 1996 року, дата набрання чинності для Польщі 1 вересня 1996 року) було направлено через Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів) копію ухвали про відкриття провадження у справі від 06.03.2020 року, а також копію позовної заяви з додатками.
Окрім цього, відповідач повідомлявся належним чином про час та місце слухання справи шляхом розміщення судової повістки про виклик до суду на офіційному веб-сайті Франківського районного суду м.Львова.
Разом з тим, листом №628/0/1-21/09-05 від 30.06.2022 року Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Львів) повернено без виконання доручення Франківського районного суду м.Львова про вручення судових документів Плішці Зджіславу Пйотру з причин, викладених у листі Районного суду для Варшави Прага-Полуднє в Варшаві від 11.06.2022 року №І Cps 10/21.
Представник третьої особи органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи міститься заява такого про розгляд справи без їх участі, позов підтримав повністю.
Відтак, суд вважає, що слід згідно ст.280 ЦПК України проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Наявних у справі матеріалів про права та обов'язки сторін, достатньо для її розгляду у відсутності відповідача.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено, що 27 червня 2015 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований органом реєстрації актів цивільного стану в місті Варшаві, воєводство Мазовецьке.
Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з ч. 2 ст.140 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ст.112 Сімейного кодексу України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Згідно статті 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.
Відповідно до частини 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно з приписами частини 3 статті 105 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно достатті 110 Сімейного кодексу України.
Судом встановлено, що сторони не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільного господарства.
Доказів протилежного, а також того, що розірвання шлюбу суперечитиме інтересам хоча б одного з подружжя відповідачем не надано та судом не здобуто.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов в частині розірвання шлюбу слід задовольнити, оскільки шлюб існує лише формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки.
Щодо вимоги позивачки про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з матір'ю, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ст.19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт за формою згідно з додатком 9. У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання згідно з додатком 9. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду. Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини. Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Частинами 1,2 ст.171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Враховуючи вищевикладене та те, що представник третьої особи - органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради позов підтримав та просив такий задоволити, відповідачем не надано суду жодних заперечень щодо визначення місця проживання дітей з матір'ю - позивачкою по справі, суд приходить до висновку про задоволення даної позовної вимоги.
Щодо позовної вимоги позивачки про стягнення на її користь з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд прихрдить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною третьою ст. 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Положеннями статті 27 Конвенції «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 р., передбачено право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною третьою ст.199 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи рівність прав та обов'язків щодо дитини як батька, так і матері, а також те, що відповідачем не надано суду спростувань доводам позивачки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення аліментів слід задоволити у повному обсязі.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_2 , як батька неповнолітнього сина ОСОБА_3 та неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , слід стягувати на користь позивачки ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей, в розмірі 1/3 (однієї третьої) частки з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 лютого 2020 року до досягнення дітьми повноліття.
За вимогами статті 12, 80, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів слід задоволити в повному обсязі.
Суд роз'яснює відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за його письмовою заявою. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Стягнення судових витрат вирішити відповідно до ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 280, 352 Цивільно-процесуального кодексу України, статтями 110, 112 Сімейного кодексу України, суд,-
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований орагном реєстрації актів цивільного стану в місті - столиці Варшаві, воєводство Мазовецьке 27.06.2015 року.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 спільно з матір'ю - ОСОБА_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 (однієї третьої) частки з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 лютого 2020 року до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681 (одну тисячу шістсот вісімдесят одну) гривню 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.
Рішення підлягає негайному виконанню у межах одномісячного сукупного платежу аліментів на кожну дитину.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлено 26.09.2022 року.
Суддя Марків Ю.С.