Справа № 306/1118/17
Закарпатський апеляційний суд
12.09.2022 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі секретарки судових засідань ОСОБА_4 ,
та учасників судового розгляду: прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисниці - адвокатки
ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/240/20, за апеляційною скаргою, яку подав прокурор відділу прокуратури Закарпатської області ОСОБА_5 , на вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2018 року.
Цим вироком
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Приборжавське, Іршавський район, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України кримінального правопорушення і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України обвинуваченого ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 692 (шістсот дев'яносто дві) грн 09 коп.
Цим же вироком ОСОБА_6 виправданий за ч. 1 ст. 135 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України за відсутністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.
Згідно вироку, ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
10 травня 2017 року, приблизно о 15 год 20 хв на автодорозі “0 071 002” сполученням “Свалява-Довге-Липча” обвинувачений ОСОБА_6 , керуючи ввіреним йому технічно-справним вантажним автомобілем марки DAF моделі “AE75PF” реєстраційний номер НОМЕР_1 , у щеплені з бортовим причіпом марки “KAESSBOHRER”, моделі “V14L”, реєстраційний номер НОМЕР_2 , перевозив вантаж (бруківку) загальною вагою близько 22000 кг., і рухався у напрямку с. Кушниця Іршавського району. Рухаючись по вул. Новоселицькій у с. Керецьки Свалявського району, навпроти будинку № 58, усупереч вимогам п. п. 2.3. б); 10.1. та 13.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, що склалася, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі, під час виконання маневру обгону ( випередження) переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, дотримуватися безпечного інтервалу, змінив напрямок руху керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення з потерпілою ОСОБА_8 , яка рухалася на велосипеді попереду, в попутному напрямку, прямолінійно по правому краю проїжджої частини його смуги руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тілесні ушкодження, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 47 від 11 травня 2017 року, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням її смерті.
Своїми діями обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Окрім того, органом досудового розслідування, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України кримінального правопорушення, тобто у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебувала у небезпечному для життя стані і позбавлена була можливості вжити заходів до самозбереження через свій безпорадний стан, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан.
В апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що вирок суду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання є незаконним внаслідок м'якості. Посилається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину - вчинений злочин відноситься до тяжких злочинів, необґрунтовано не призначив обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та безпідставно застосував щодо обвинуваченого положення ст. 75 КК України й не призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Також вказує на те, що суд безпідставно виправдав обвинуваченого за ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки згідно показань ОСОБА_6 момент наїзду на потерпілу не бачив, так як на даній ділянці автодороги по АДРЕСА_2 , змушений був постійно маневрувати, об'їжджаючи ями та вибоїни, а на відстані 960 м (яку згодом виміряв самостійно), від місця пригоди його наздогнав мотоцикліст, який і розповів про трагічну обставину, після чого він відразу повернувся з мотоциклістом на місце пригоди, зателефонував до поліції та швидкої медичної допомоги. Просить вирок скасувати, ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим за ч. 1 ст. 135 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, на підставі ст. 70 КК України остаточно обвинуваченому ОСОБА_6 прзначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
У поданих запереченнях захисниця обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатка ОСОБА_7 , зазначає, що суд правильно дійшов висновку про виправдання обвинуваченого за ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки, обвинувачений не усвідомлював, що потерпіла опинилася у небезпечному для життя стані, а тому за таких обставин кримінальна відповідальність не настає. Згідно показань експерта, який був допитаний у судовому засіданні, потерпіла була зачеплена переднім правим кутом причепу та впала під колеса причепу, а отже ОСОБА_6 не міг ні бачити, ні відчути зіткнення з потерпілою. Щодо призначеного покарання адвокат зазначає, що суд правильно призначив покарання, врахувавши пом'якшуючі його обставини, зокрема, щире каяття у скоєному (неодноразово звертався до потерпілого зі словами вибачення та співчуття), те, що обвинувачений взяв на себе обов'язок виплачувати щомісячну грошову допомогу у визначеному потерпілим розмірі на утримання малолітньої дитини потерпілої, відшкодування матеріальних та моральних збитків, обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, має постійну роботу, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має хворобливий стан, та відсутність обставин, які обтяжують покарання. Просить вирок Свалявського районного суду від 13 грудня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора відхилити.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, про основні доводи апеляційної скарги, пояснення учасників судового розгляду: прокурора ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисниці - адвокатки ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Апеляційна скарга розглядається за відсутності потерпілої сторони, неявка якої, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає її розгляду. Приймаючи рішення про розгляд апеляційної скарги за відсутності потерпілої сторони береться до уваги те, що вона належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, клопотань чи заяв про відкладення її розгляду не подавала; апеляційним судом не визнавалась обов'язковість явки потерпілої на розгляд апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_8 , сторонами кримінального провадження не оспорюється, а тому апеляційним судом, з огляду на положення ст. 404 КПК України, не перевіряється, у зв'язку з чим, визнаються такими, що ґрунтуються на вимогах закону та сукупності досліджених у суді першої інстанції та наведених у вироку доказів.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно.
При цьому, зі змісту апеляційної скарги та позиції сторони обвинувачення вбачається, що стороною обвинувачення не оспорюється і вид та розмір призначеного ОСОБА_6 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У зв'язку з цим, висновки в цій частині апеляційний суд також не перевіряє.
Тому, відповідно до положень ст. 404 КПК України вирок переглядається у межах доводів апеляційної скарги, зокрема у частині виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 135 КК України, звільнення обвинуваченого від відбування призначеного за ч. 2 ст. 286 КК України покарання з іспитовим строком та не призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 135 КК України апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Так, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, полягає у прямому умислі, тобто “Завідомість”, яка зазначена у диспозиції ст. 135 ККУ, й означає, що винуватий усвідомлює, що потерпілий перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов'язаний і має можливість надати йому допомогу, але відмовляє в цьому.
Разом із тим, суд першої інстанції дав належну оцінку як показанням обвинуваченого ОСОБА_6 , який ствердив, що моменту зіткнення з потерпілою він не бачив, продовжував рухатися з обраною швидкістю, жодних дій, спрямованих на втечу з місця пригоди не вчиняв, після повідомлення свідка ОСОБА_9 негайно повернувся до місця ДТП, повідомив про дану пригоду органи Національної Поліції та відповідні медичні установи, так і показанням судового експерта ОСОБА_10 , який пояснив, що з урахуванням того, що контактування автомобіля з велосипедисткою відбулося задньою частиною автомобіля, зважаючи на його габарити ( довжина 20 м) водій міг не бачити моменту наїзду, оскільки змушений був слідкувати за дорожньою обстановкою, яка була попереду, і навіть при зміні напрямку руху передньою частиною автомобіля, його задня частина суттєво напрямок не змінить, а враховуючи масу завантаженості автомобіля моменту зіткнення водій відчути не міг та відповідно і побачити наїзд, який відбувся з-заду та збоку, водій не міг.
Інших доказів у підтвердження вини ОСОБА_6 у скоєнні передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України кримінального правопорушення не має, на наявність таких прокурор не посилався під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дав належну оцінку обставинам події і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_6 умислу на завідоме залишення без допомоги потерпілої ОСОБА_8 , а відтак і про відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.
Із цих підстав, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 135 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно виправдав обвинуваченого за ч. 1 ст. 135 КК України, - апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеним вище, а посилання на те, що згідно показань ОСОБА_6 момент наїзду на потерпілу не бачив, так як на даній ділянці автодороги по АДРЕСА_2 , змушений був постійно маневрувати, об'їжджаючи ями та вибоїни, а на відстані 960 м (яку згодом виміряв самостійно), від місця пригоди його наздогнав мотоцикліст, який і розповів про трагічну обставину, після чого він відразу повернувся з мотоциклістом на місце пригоди, зателефонував до поліції та швидкої медичної допомоги, - визнаються такими, що спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_6 складу передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України кримінального правопорушення, а навпаки, підтверджують ці висновки.
На будь-які інші обставини та докази, які б підтверджували доводи апеляційної скарги та спростовували висновки суду першої інстанції у цій частині, прокурор не посилається, і жодних клопотань із цього приводу не заявляв.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд не бере до уваги клопотання адвокатки ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
При оцінці доводів апеляційної скарги про м'якість призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання колегія суддів бере до уваги таке.
Так, згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними статтею 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», увагу суддів звернуто на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку, і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Згідно п. 2 вказаної Постанови, усі питання пов'язані із призначенням покарання, мають бути належним чином мотивовані у вироку.
Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
За змістом ст. 75 КК України у редакції, яка діяла на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання, вимоги вказаних вище статей Кримінального кодексу України були дотримані й у достатній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, пом'якшуючі та обтяжуючі його покарання обставини.
Так, з вироку вбачається, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання без додаткового у виді позбавлення права керування транспортними засобами, враховані ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини, за яких його скоєно, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. У тому числі, судом взято до уваги те, що передбачене ч. 2 ст. 286 КК України кримінальне правопорушення, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, вчинених з необережності; дані про особу обвинуваченого - раніше не судимий, одружений, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, на спеціальних обліках у лікарів нарколога, психіатра та фтизіатра не перебуває, працює водієм у ФОП ОСОБА_11 , що є джерелом доходу його сім'ї, має фінансові зобов'язання перед сім'єю потерпілого; обставини, що пом'якшують покарання - визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину; відсутність обставин, що обтяжують покарання; відсутність претензій з боку потерпілої сторони; висновок органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, оскільки він не становить небезпеки для суспільства.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами із застосуванням положень ст. ст. 75, 76 КК України та звільненням від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Приймаючи рішення колегія суддів бере до уваги і надані обвинуваченим ОСОБА_6 апеляційному суду копії квитанцій, відповідно до яких ним щомісячно у період 2019-2022 років перераховувались кошти на користь потерпілої сторони.
Погоджуючись із указаним висновком, апеляційний суд із урахуванням наведеного вище, доходить висновку про відсутність обставин, які б свідчили про небезпечність обвинуваченого ОСОБА_6 як водія під час керування транспортними засобами, у тому числі й систематичність порушення ним Правил дорожнього руху України, і вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не призначив обвинуваченому ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, належним чином вмотивувавши свій висновок.
На підставі наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину та безпідставно застосував щодо обвинуваченого положення ст. 75 КК України й не призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд відхиляє як такі, що спростовуються наведеним вище.
Тому, доводи апеляційної скарги про м'якість призначеного обвинуваченому покарання, апеляційний суд визнає безпідставними, такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи, а відповідно і не спростовують висновку суду першої інстанції про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання без додаткового - у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також звільнення від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком, а відтак і не дають підстав для скасування вироку у цій частині та ухвалення нового із призначенням обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням та з позбавленням права керування транспортними засобами.
Тому, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням та з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, не заслуговують на увагу.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд бере до уваги й те, що у підтвердження цих доводів сторона обвинувачення не надала жодних доказів, а також не заявляла будь-яких клопотань про дослідження доказів (документів), які підтверджують доводи апелянта у цій частині.
Тому, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами, а також звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з іспитовим строком 1 рік, відповідає як характеру та ступеню вчинених ним кримінально-карних діянь, так і особі обвинуваченого, сприятиме досягненню основної мети - виховання правопорушника у дусі додержання законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством, у тому числі й попередження вчинення ним аналогічних злочинів та адміністративних правопорушень на транспорті.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на законність та обґрунтованість ухваленого в кримінальному провадженні судового рішення, та які б могли слугувати безумовною підставою для його скасування з направленням кримінального провадження на новий судовий розгляд, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
За таких обставин, вирок суду першої інстанції як законний та обґрунтований підлягає залишенню без зміни, а подана стороною обвинувачення апеляційна скарга як безпідставна задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу, яку подав прокурор відділу прокуратури Закарпатської області ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2018 року щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України ОСОБА_6 залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді: