Справа № 159/1673/22 Провадження №11-кп/802/637/22 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст.263 КК України Доповідач : ОСОБА_2
27 вересня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022030550000181 від 02.02.2022 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,-
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Ковель Волинської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, не працевлаштованого, неодруженого, раніше судимого: 10.01.2020 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.309, ст.71 КК України на 2 роки 1 місяць позбавлення волі;
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі статей 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03.02.2022 року.
Речовий доказ у справі - тротилову шашку вагою 200 грам, вважати знищеним на підставі акта знищення (знешкодження) вибухових матеріалів або таких, що їх нагадують, № 13 від 13.03.2022 року.
Стягнуто з ОСОБА_7 у дохід держави 2 402 гривень 68 копійок (дві тисячі чотириста дві гривні 68 копійок) процесуальних витрат за проведення судової вибухово-технічної експертизи.
Згідно вироку суду, ОСОБА_7 наприкінці січня 2022 року (точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено) виявив на горищі власного будинку АДРЕСА_1 предмет прямокутної форми із написом «Тротилова шашка», який згідно з висновком експерта є конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини - 200 г тротиловою шашкою, привласнивши його, чим незаконно придбав вибухову речовину.
02.02.2022 року близько 10 години 40 хвилин, перебуваючи на території ЗОШ № 8, що за адресою: місто Ковель, вулиця Театральна, 21, в ході поверхневої перевірки у ОСОБА_7 працівники поліції виявили вищевказаний предмет прямокутної форми із написом «Тротилова шашка», якого останній носив без передбаченого законом дозволу. У подальшому виявлений предмет був вилучений під час огляду місця події працівниками Ковельського РУП ГУНП у Волинській області.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у придбанні, носінні, зберіганні вибухової речовини без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.263 КК України (а.с.43-44).
В апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, апеляційна скарга подається у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості (п.п.3, 4 ч.1, ч.2 ст.409, ст.414 КПК України).
Вказує на те, що судом першої інстанції не дотримано норм матеріального права при призначенні покарання ОСОБА_7 , що потягло застосування до останнього явно недостатніх заходів примусу, внаслідок їх м'якості. Попри кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України та відповідно призначення покарання в межах санкції цієї статті і звільнення від його відбування з випробуванням поза увагою суду залишилися характер та конкретні обставини вчиненого, що свідчать про підвищений ступінь їх суспільної небезпечності. Так при прийняття вказаного рішення суд у вироку вказав обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого, - щире каяття та обставину, що його обтяжує, - рецидив злочинів, врахував стан здоров'я останнього, попередні судимості, відомості, що характеризують обвинуваченого та ставлення до скоєного. Однак, зазначені факти не впливають на особливості конкретного злочину і обставини його вчинення (форми вини, мотив і мету, спосіб стадії вчинення, характер та ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо) та не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Місцевим судом не враховано, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, за який передбачено покарання до 7 років позбавлення волі, маючи ряд не погашених та не знятих судимостей за умисні злочини різної категорії тяжкості, які залишились поза увагою суду, через 3 місяці після звільнення з місць позбавлення волі, ніде при цьому не працюючи та не маючи міцних соціальних зв'язків. Окрім того до обвинуваченого ОСОБА_7 судами раніше застосовувався інститут звільнення від відбування покарання, зокрема вироком від 20.11.2012 року, проте застосування такого інституту не зумовило досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України, та не запобігло вчиненню обвинуваченим як під час іспитового строку, так і в подальшому ряду кримінальних правопорушень (вироки від 02.04.2014 року, 14.04.2014 року, 16.02.2017 року, 04.07.2019 року, 10.01.2020 року). Виходячи з викладеного суд повною мірою не мотивував достатність призначення ОСОБА_7 заходу примусу у виді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнення від відбування покарання з випробуванням для досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України, а саме виправленню обвинуваченого та запобіганню вчиненню ним нових злочинів.
Крім того як вбачається з матеріалів кримінального провадження на час ухвалення вироку суду ОСОБА_7 мав не зняту та не погашену судимість. Проте, суд першої інстанції у вступній частині вироку не вказав про наявність непогашених у встановленому законом порядку судимостей за вищезазначеними вироками та, як наслідок не врахував їх при призначенні покарання обвинуваченому.
Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі. У вступній частині вироку зазначити відомості про попередні судимості обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме, що останній був засуджений:
- 20.06.1995 року Луцьким народним судом Волинської області за ч.2 ст.141 КК України до 2 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 06.08.1998 року Ковельським народним судом Волинської області за ч.1 ст.196-1 КК України до виправних робіт строком на 2 роки з відрахуванням в дохід держави 20% заробітку;
- 13.05.1999 року Ковельським міським судом Волинської області за ч.2 ст.140 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 03.11.2000 року Ковельським міським судом Волинської області за ч.3 ст.140 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 08.08.2005 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі;
- 20.11.2012 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ст.150-1, ч.1 ст.309, ч.1 ст.316 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- 02.04.2014 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до 2 років 6 місяців обмеження волі;
- 14.04.2014 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.309, ч.1 ст.311 КК України до 2 років 8 місяців позбавлення волі;
- 01.08.2014 року ухвалою Ковельського міськрайонного суду на підставі ч.4 ст.70 КК України призначене вироком суду від 02.04.2014 року покарання у виді 2 років 6 років обмеження волі поглинуто вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.04.2014 року і призначено покарання в виді 2 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 18.04.2016 року на підставі ухвали Маневицького районного суду Волинської області умовно-достроково, невідбутий строк 9 місяців 27 днів;
- 16.02.2017 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.190, ч.2 ст.185, ч.1 ст.70 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України частково приєднано покарання по вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.04.2014 року і до відбуття покарання у виді 2 років 11 місяців позбавлення волі. Звільнений 09.07.2018 року на підставі ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 02.07.2018 року умовно-достроково, невідбутий строк 7 місяців 20 днів;
- 04.07.2019 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області ч.2 за ст.185 КК України до покарання у виді арешту строком 5 місяців;
- 10.01.2020 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області ч.2 за ст.309, ст.71 КК України на 2 роки 1 місяць позбавлення волі (а.с.47-55).
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; прокурора, який свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити; думку обвинуваченого, який проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечував, просив вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у придбанні, носінні, зберіганні вибухової речовини без передбаченого законом дозволу та правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст.263 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувались.
Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав себе винним в обсязі висувного йому обвинувачення.
Оскільки він та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів провадження, що характеризують особу винного, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.
Щодо доводів прокурора в апеляційній скарзі про те, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, то вони є слушними та підставними.
Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст.50, 65 КК України.
Згідно із ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Проте суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання, в порушення вищевказаних норм матеріального права, повною мірою не врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, а також даних, що характеризують його особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, відповідно до статтей 50 та 65 КК України, які визначають мету та загальні засади призначення покарань, пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначає покарання у межах санкції статті (частини) статті Особливої частини Кодексу та з врахуванням вимог положень Загальної частини цього Кодексу. При цьому, суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставин цього злочину, його наслідків, і даних про особу (поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання), його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), матеріальний стан, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, тощо. Також належить обговорювати питання про призначення більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, наркоманії, за наявності рецидиву злочинута у складів організованих груп, і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочин, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки, тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) років із застосуванням положень ст.75 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, який відповідно до ст.12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, обставину, яка пом'якшує покарання ОСОБА_7 , відповідно до ст.66 КК України - щире каяття та обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 , відповідно до ст.67 КК України - рецидив злочинів. А також враховані дані про особу ОСОБА_7 , який: на диспансерному обліку у психіатра не перебуває і за допомогою до лікаря не звертався (довідка центральної рай поліклініки № 167 від 08.02.2022 року); перебуває на диспансерному обліку в наркологічному кабінеті з приводу психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів з синдромом залежності з 2005 року (довідка центральної райполіклініки № 168 від 07.02.2022 року); раніше судимий за ч.2 ст.309, ст.71 КК України, відбував покарання у виді позбавлення волі із 19.09.2019 року по 19.10.2021 року (дублікат довідки про звільнення № 10855 від 19.10.2021 року); під час відбування покарання за попереднім вироком дисциплінарних стягнень не мав, за сумлінну поведінку і активну участь у покращенні житлово-побутових умов установи 06.01.2021 року отримав заохочення у виді подяки; загальна характеристика особи ОСОБА_7 - посередня (характеристика затверджена начальником Маневицької виправної колонії № 42 від 13.09.2021 року); скарги на поведінку ОСОБА_7 в житті і побуті на адресу Ковельського РУП ГУНП у Волинській області не надходили; протягом року притягався до адміністративної відповідальності за ст.ст.178, 44-3, 187 КпАП України; іншими компрометуючими даними Ковельський РУП відносно обвинуваченого не володіє (довідка-характеристика старшого дільничного офіцера поліції від 29.03.2022 року). Однак зазначені обставини судом першої інстанції належним чином не перевірені.
Так, суд першої інстанції взагалі не навів у вироку переконливих доводів про необхідність та можливість застосування до обвинуваченого умовного засудження в порядку ст.75 КК України, а також не в повній мірі врахував характеризуючі дані про особу обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що місцевим судом не враховано, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, за який передбачено покарання до 7 років позбавлення волі, маючи ряд не погашених та не знятих судимостей за умисні злочини різної категорії тяжкості, через 3 місяці після звільнення з місць позбавлення волі, ніде при цьому не працюючи та не маючи міцних соціальних зв'язків. Окрім того до обвинуваченого ОСОБА_7 судами раніше застосовувався інститут звільнення від відбування покарання, зокрема, вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20.11.2012 року, проте застосування такого інституту не зумовило досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України, та не запобігло вчиненню обвинуваченим як під час іспитового строку, так і в подальшому ряду кримінальних правопорушень (вироки від 02.04.2014 року, 14.04.2014 року, 16.02.2017 року, 04.07.2019 року, 10.01.2020 року).
Крім цього судом першої інстанції було встановлено, що обвинувачений протягом року притягався до адміністративної відповідальності за ст.ст.178, 44-3, 187 КпАП України, однак відповідні висновки для себе не зробив.
Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства колегія суддів приходить до висновку, що застосування до ОСОБА_7 положень ст.ст.75, 76 КК України не відповідає тяжкості вчиненого і особі винного, а також не відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, а саме, виправленню обвинуваченого та запобіганню вчиненню ним нових злочинів.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, проте, дане покарання слід відбувати реально. Таке покарання буде необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченогота попередження вчинення ним нових злочинів, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Тому вирок суду першої інстанції в частині застосування ст.ст.75, 76 КК України при призначененні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 слід скасувати, як це передбачено у ст.ст.409, 414 КПК України.
Щодо доводів прокурора в апеляційній скарзі, щодо доповнення вступної частини вироку посиланням на попередні судимості обвинуваченого ОСОБА_7 , то вони є слушними. А саме, що останній був засуджений:
- 20.06.1995 року Луцьким народним судом Волинської області за ч.2 ст.141 КК України до 2 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 06.08.1998 року Ковельським народним судом Волинської області за ч.1 ст.196-1 КК України до виправних робіт строком на 2 роки з відрахуванням в дохід держави 20% заробітку;
- 13.05.1999 року Ковельським міським судом Волинської області за ч.2 ст.140 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 03.11.2000 року Ковельським міським судом Волинської області за ч.3 ст.140 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 08.08.2005 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі;
- 20.11.2012 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ст.150-1, ч.1 ст.309, ч.1 ст.316 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- 02.04.2014 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до 2 років 6 місяців обмеження волі;
- 14.04.2014 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.309, ч.1 ст.311 КК України до 2 років 8 місяців позбавлення волі;
- 16.02.2017 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.190, ч.2 ст.185, ч.1 ст.70 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України частково приєднано покарання по вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.04.2014 року і до відбуття покарання у виді 2 років 11 місяців позбавлення волі. Звільнений 09.07.2018 року на підставі ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 02.07.2018 року умовно-достроково, невідбутий строк 7 місяців 20 днів;
- 04.07.2019 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області ч.2 за ст.185 КК України до покарання у виді арешту строком 5 місяців;
- 10.01.2020 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області ч.2 за ст.309, ст.71 КК України на 2 роки 1 місяць позбавлення волі.
Таким чином, вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.06.2022 року підлягає частковому скасуванню з підстав зазначених вище. В іншій частині вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 414, 418, 615 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України в частині застосування ст.ст.75, 76 КК України скасувати.
Строк відбування покаранняОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вступну частину вироку доповнити відомостями про попередні судимості обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме, що останній був засуджений вироками:
- 20.06.1995 року Луцьким народним судом Волинської області за ч.2 ст.141 КК України до 2 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 06.08.1998 року Ковельським народним судом Волинської області за ч.1 ст.196-1 КК України до виправних робіт строком на 2 роки з відрахуванням в дохід держави 20% заробітку;
- 13.05.1999 року Ковельським міським судом Волинської області за ч.2 ст.140 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 03.11.2000 року Ковельським міським судом Волинської області за ч.3 ст.140 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 08.08.2005 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі;
- 20.11.2012 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ст.150-1, ч.1 ст.309, ч.1 ст.316 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- 02.04.2014 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до 2 років 6 місяців обмеження волі;
- 14.04.2014 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.309, ч.1 ст.311 КК України до 2 років 8 місяців позбавлення волі;
- 16.02.2017 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.190, ч.2 ст.185, ч.1 ст.70 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України частково приєднано покарання по вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.04.2014 року і до відбуття покарання у виді 2 років 11 місяців позбавлення волі. Звільнений 09.07.2018 року на підставі ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 02.07.2018 року умовно-достроково, невідбутий строк 7 місяців 20 днів;
- 04.07.2019 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області ч.2 за ст.185 КК України до покарання у виді арешту строком 5 місяців;
- 10.01.2020 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області ч.2 за ст.309, ст.71 КК України на 2 роки 1 місяць позбавлення волі.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді