26 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/1794/22 пров. № А/857/10213/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Святецького В.В., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року (головуючої судді Чаплик І.Д., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/1794/22 за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 24.01.2022 звернувся в суд з позовом до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача у відношенні до позивача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 27 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 27 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням січня 2008 року як базового місяця, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27 січня 2017 року по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року задоволено позов частково. Визнано протиправною бездіяльність Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 27 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27 січня 2017 року по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 156 передбачено виплату особі компенсації за порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року у справі №380/1794/22 та ухвалою суду від 27.07.2022 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 27 січня 2017 року по 17 листопада 2017 року, а також з 17 листопада 2017 року по 28 грудня 2019 року проходив службу у Мостиському районному військовому комісаріаті Львівської області та Яворівському районному військовому комісаріаті Львівської області відповідно, які знаходяться на фінансовому забезпеченні Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
28 грудня 2019 року наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №344, ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу Яворівського районного військового комісаріату Львівської області та всіх видів забезпечення. Вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 28 грудня 2019 року становить: календарна 28 років 04 місяці, пільгова 30 років 06 місяців.
Відповідно до архівних відомостей позивачу за період з січня 2017 року по грудень 2017 року, з січня 2018 року по листопад 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація його грошового забезпечення; за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року, з листопада 2019 року по грудень 2019 року нараховано та виплачено в таких розмірах: у грудні 2018 року 71,08 грн., у січні 2019 року 71,08 грн., у лютому 2019 року 71,08 грн., у березні 2019 року 134,47 грн., у квітні 2019 року 134,47 грн., у травні 2019 року 134,47 грн., у червні 2019 року 134,47 грн., у липні 2019 року 206,72 грн., у серпні 2019 року 206,72 грн., у вересні 2019 року 206,72 грн., у листопаді 2019 року 206,72 грн., у грудні 2019 року 206,72 грн.
19.11.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив провести необхідні розрахунки індексації грошового забезпечення, здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
У відповідь на заяву позивача, відповідач листом №Ф/7920 від 29.11.2021 повідомив позивача, що індексація грошового забезпечення за період з січня 2017 року по грудень 2019 року нараховувалась позивачу у відповідності до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078. При цьому місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) при нарахуванні індексації за вказаний період враховано грудень 2015 року. У зв'язку з цим, для проведення індексації доходів індекс споживчих цін обчислювався наростаючим підсумком, починаючи з січня 2016 року. Оскільки нарахована випереджаючим шляхом сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року - лютого 2018 року не перевищила суму підвищення грошового забезпечення за грудень 2015 року, нарахована індексація грошового забезпечення за вказаний період становить 0,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно із статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Між тим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Водночас, в контексті положень частини 3 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з визначення, наведеного у статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частин 1, 6 статті 2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частин 1-4 статті 4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 2 статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина 1 статті 9 Закону №1282-XII).
Між тим, відповідно до частини 1 статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 6 Закону №1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
У пункті 1-1 цього Порядку визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Пунктом 5 вищевказаного Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Відповідно до даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2017 році (грудень до грудня попереднього року) становив 113,7 %; у 2018 році (грудень до грудня попереднього року) становив 109,8 %.
Таким чином, у 2017-2018 роках грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених норм зроблено висновок, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Разом з тим, суд враховує, що пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів.
Також, вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.02.2020 у справі №825/565/17.
Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Крім того, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За вказаних обставин, враховуючи досліджені судом фактичні дані в контексті вищенаведених норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 27 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року, та оскільки мала місце невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з вини відповідача, який не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року, а апелянтом на спростовання вказаного не наведено доводів.
Щодо позовної вимоги про застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін січня 2008 року, суд зазначає таке.
Як вбачається з аналізу вищевказаних норм чинного законодавства, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
В даному випадку саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно з Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів березня 1980року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06. 2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку», надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням необхідно розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Як встановив суд першої інстанції, індексація грошового забезпечення за період з 27 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року, позивачу не нарахована та не виплачена. Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені та ним не оскаржено в апеляційному порядку.
Повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» покладаються саме на відповідача, а тому відсутні підстави встановлення для обчислення індексації базовим місяцем - січень 2008 року.
Щодо позовної вимоги та доводів апеляційної скарги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27 січня 2017 року по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159, апеляційний суд враховує наступне.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Приписами статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 12.12.2018 у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 05.02.2020 у справі №825/565/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
За таких обставин та враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення в повному обсязі, апеляційний суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а тому наявні правові підстав для задоволення позовних вимог у цій частині та апеляційними доводами не спростовують їх.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року у справі №380/1794/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Святецький
В.В. Гуляк