Справа № 600/6223/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції -Маренич І.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
27 вересня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі ГУ ПФУ в Чернівецькій області, Управління), в якому просила:
-визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області про відмову в зарахуванні до страхового стажу період роботи у Боянівському споживчому товаристві з 11.06.1987 по 02.01.1990 рік (записи в трудовій № 12-14 ) та період догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 31.12.1992 по 31.12.1995 рік;
-зобов'язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області призначати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з урахуванням періоду роботи у Боянівському споживчому товаристві з 11.06.1987 по 02.01.1990 рік ( записи в трудовій № 12-14 ) та періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 31.12.1992 по 31.12.1995 рік.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року позов задовольнити частково:
-визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області про відмову в зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи у Боянівському споживчому товаристві з 11.06.1987 по 02.01.1990 рік (записи в трудовій № 12-14 ) та період догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 16.12.1992 по 15.12.1995 року;
-зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії, подану ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
02.08.2022 від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказла, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.08.2021 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Чернівецькій області з заявою про призначення пенсії по інвалідності.
За результатами розгляду заяви, відповідачем винесено рішення про відмову у призначенні пенсії №241670036924 від 26.08.2021, в зв'язку з тим, що страховий стаж позивача становить 3 роки 5 місяців 25 днів.
30.09.2021 ОСОБА_1 повторно звернулася до Управління з заявою про призначення пенсії.
Однак, 07.10.2021 відповідачем винесено рішення про відмову у призначенні пенсії, мотивоване тим, що страховий стаж останньої становить лише 10 років 2 місяці 15 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 11.06.1987 по 02.01.1990, оскільки не повністю зазначено реквізити паспортного документа та відсутнє прізвище ім'я по-батькові та дата народження, а також відсутній підпис відповідальної особи, чим порушено вимоги заповнення трудової книжки, передбачені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціальної політики України № 58 від 29.07.1993 р. та зареєстрованим в Мінюсті України 17.08.1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58). До страхового стажу також не зарахований період догляду до досягнення 3-річного віку, оскільки в свідоцтві про народження відсутні відмітки про одержання паспорта.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV закріплено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 30 Закону № 1058 визначено умови призначення пенсії по інвалідності. Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Абзацом 27 частини 1 статті 32 Закону № 1058 унормовано, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Так, статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.
У частині першій статті 48 Кодексу законів про працю України зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок), відповідно до п.3 якого за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (п.18 Порядку).
Як з'ясовано, зі змісту наявної в матеріалах справи копії трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 11.06.1987 по 02.01.1990 рік працювала у Боянівському споживчому товаристві.
Вказане підтверджується і довідкою № 11 від 21.09.2021, виданою Боянським ССТ, згідно якої позивачу нараховувалась заробітна плата з червня 1987 року по грудень 1989 року включно.
Однак, відповідачем відмовлено в зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду роботи, оскільки в трудовій книжці не повністю зазначено реквізити паспортного документа та відсутнє прізвище ім'я по-батькові та дата народження, а також відсутній підпис відповідальної особи.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Поряд з цим, у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Варто також зазначити, що відповідно до п. 4.2 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 N 18-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що за приписами п.3 ст. 44 Закону України "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
П. 4.2 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 N 18-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
В той же час, згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 N 22-1, у необхідних випадках посадовими особами територіальних органів Пенсійного фонду України надається допомога щодо одержання відсутніх у особи документів для призначення пенсії.
Отже, відповідач у разі виникнення в нього сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача та недостатності у ній відомостей про роботу, наділений правом перевірити та витребувати їх, однак цим правом не скористався. Крім того, при зверненні позивача за пенсією не надав останньому допомоги в одержанні відсутніх у нього документів, що відповідно вищевказаних правових норм являється ще й обов'язком відповідача.
Відносно незарахування до страхового стажу позивача періоду з 31.12.1992 по 31.12.1995 по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону №1058-ІV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.
За приписами частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Пунктом 11 Порядку №637 врегульовано, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов'язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.
Таким чином, відмова в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 16.12.1992 по 16.12.1995, у якому позивач здійснювала догляд за дітьми до досягнення ними трирічного віку, з підстав відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта, є протиправною.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії орган пенсійного фонду належним чином не з'ясував того, чи є підстави для задоволення поданої заяви, що в свою чергу являється, покладеним на нього законом обов'язком, чим позбавив позивача можливості на реалізацію права на пенсійне забезпечення.
В той же час, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов'язання відповідача прийняти те чи інше рішення.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі №825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18.
Ч.2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку, суд першої інстанції обгрунтовано вийшов за межі заявлених позовних вимог та зобов'язав відповідача розглянути заяву позивача від 23.09.2021 про призначення пенсії, з врахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у від 25 вересня 2018 року у справі №500/38/17 (адміністративне провадження №К/9901/37136/18).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.