27 вересня 2022 року м. Рівне №460/16470/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Національної поліції в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки та невикористані дні основної відпустки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки та за невикористану основну відпустку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 15.05.2019 - в органах поліції. Під час проходження служби набув статусу учасника бойових дій. При звільненні зі служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та за невикористані частини основної відпустки. Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та основної відпустки протиправною, позивач просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 07.12.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
20.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги є безпідставними. Зокрема, виходячи з вимог статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", додаткова відпустка учасникам бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" не має обов'язкового щорічного характеру. Вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, в тому числі, після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм статті 10-1 вищеназваного Закону. Крім того, статтею 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Означеною нормою не передбачено виплату грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасникам бойових дій. За наведеного, рішення та дії відповідача про відмову позивачу у виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2015-2019 років є правомірним та відповідає (відповідало) вимогам чинного на відповідний період законодавства України. Стосовно грошової компенсації за невикористану частину основної відпустки, то відповідач вказує, що позивачем за період роботи з 2015 по 2019 рік було використано всі дні щорічної основної відпустки. За 2019 рік позивачу при звільнені було нараховано та виплачено грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки пропорційно до відпрацьованого часу у 2019 році. З цих підстав, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши позовну заяву, пояснення дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 29.10.2015.
Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 15.05.2019 №110о/с, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 7 (за власним бажанням) відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію України".
Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні для виплати одноразової грошової допомоги становить 21 рік 03 місяці 09 днів, в пільговому обчисленні становить 23 роки 01 місяць 20 днів.
Вказаним наказом передбачено виплату компенсації за 15 календарних днів щорічної основної відпустки пропорційно відпрацьованого часу в 2019 році.
Зі змісту наказу Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 15.05.2019 №110о/с вбачається, що грошову компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач не отримав.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та основної відпустки, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ. в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ).
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) та у Законі України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі - Закон №1932-ХІІ).
Відповідно до ст.1 Закону №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону №3551-XIІ, п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, ст.16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18, ця адміністративна справа є типовою, а справа №620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишено без змін.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Таким чином, надання додаткової відпустки військовослужбовцям в особливий період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Як було встановлено судом, під час проходження військової служби позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
Судом також встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у 2015 - 2019 роках, а отже, набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку, у зв'язку зі звільненням зі служби.
Зі змісту наказу Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 15.05.2019 №110о/с судом встановлено, що на час його прийняття відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, за 2015-2019 роки.
Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з останнім усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII за 2015- 2019 роки.
Протиправна бездіяльність відповідача щодо не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу призвела до неотримання ним грошового забезпечення у повному обсязі, що порушило його законні права та інтереси.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Рівненській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, судом встановлено таке.
Відповідно до наказу ГУНП в Рівненській області від 30.06.2016 №148о/с ОСОБА_1 було надано чергову відпустку за 2016 рік на 43 доби (що включає в себе основну та додаткову відпустки) з 04.07.2016 по 15.08.2016.
Відповідно до наказу ГУНП в Рівненській області від 29.07.2016 №174о/с ОСОБА_1 у зв'язку із службовою необхідністю було відкликано із чергової відпустки за 2016 рік із 28.07.2016. У цьому ж наказі було зазначено, що не використана відпустка становила 19 діб.
Відповідно до наказу ГУНП в Рівненській області від 05.08.2016 №183о/с ОСОБА_1 було надано частину чергової відпустки за 2016 рік на 20 діб (із врахуванням 1 святкового дня), із 13.08.2016 по 01.09.2016.
Отже, позивачу у 2016 році щорічну відпустку було надано в повному обсязі: тривалістю 43 дні.
Згідно з наказом ГУНП в Рівненській області від 10.08.2017 №185о/с ОСОБА_1 було надано частину чергової відпустки за 2017 рік на 31 добу (із врахуванням 1 святкового дня), із 15.08.2017 по 14.09.2017. У цьому ж наказі було зазначено, що невикористана відпустка становила 14 діб.
Відповідно до наказу ГУНП в Рівненській області від 19.10.2017 №233о/с ОСОБА_1 було надано невикористану частину чергової відпустки за 2017 рік на 14 діб, із 23.10.2017 по 05.11.2017.
Отже, позивачу у 2017 році щорічну відпустку було надано в повному обсязі: тривалістю 44 дні.
Відповідно до наказу ГУНП в Рівненській області від 25.10.2018 №246 о/с ОСОБА_1 було додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік на 15 діб, із 26.10.2018 по 09.11.2018 та чергову відпустку за 2018 рік на 30 діб, із 10.11.2018 по 09.12.2018.
Отже, позивачу у 2018 році щорічну відпустку було надано в повному обсязі: тривалістю 45 днів.
Частиною 10 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII, визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку, поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Як зазначено вище, позивач був звільнений зі служби в поліції у 2019 році.
Згідно з наказом ГУНП від 15.05.2019 №110о/с про звільнення ОСОБА_1 , наказано виплатити останньому компенсацію за 15 календарних діб невикористаної щорічної основної відпустки пропорційно до відпрацьованого часу у 2019 році.
Так, періодом роботи, за який здійснено обрахунок кількості днів невикористаної відпустки, становить 07.11.2018 по 15.05.2019. В поточному робочому році позивач відпрацював 190 календарних днів (07.11.2018 по 15.05.2019). Кількість святкових і неробочих днів на цей період становить: 5 днів. У минулому робочому році (07.11.2017-06.11.2018) всього 365 календарних днів та 11 святкових і неробочих днів.
Розрахунок кількості днів невикористаної щорічної відпустки:
30 х (190 - 5) / (365 - 11) = 15,67 - 15 к. днів щорічної основної відпустки;
Отже, в цьому випадку порушення прав ОСОБА_1 допущено не було, оскільки відповідачем було правомірно визначено кількість днів невикористаної відпустки пропорційно до відпрацьованого робочого часу за період роботи з 07.11.2018 по 15.05.2019, що становить 15 календарних днів.
Таким чином, доводи позивача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані дні основної відпустки є необґрунтованими, а позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведеного, позов слід задовольнити частково.
Правові підстави для застосування положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат не надав.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність до Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 07.11.2015 по дату звільнення 15.05.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 07.11.2015 по дату звільнення 15.05.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Рівненській області (вул.Хвильового, буд.2, м.Рівне, Рівненська область, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 40108761).
Рішення складено 27 вересня 2022 року.
Суддя О.М. Дудар