Номер провадження: 22-ц/813/4121/22
Справа № 522/20238/20
Головуючий у першій інстанції Кузнецова В. В.
Доповідач Князюк О. В.
20.09.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Князюка О. В.,
суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою ФОП " ОСОБА_1 " на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року у справі за позовом ФОП « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
16.11.2020 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ФОП « ОСОБА_1 » ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року у задоволенні позову ФОП « ОСОБА_1 » (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності.
Не доведено в суді також і ті обставини, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися достатні заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, службове розслідування фактів нестачі продукції не проводилося.
Не доведено в суді й того, що ФОП « ОСОБА_1 » створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено договором про повну матеріальну відповідальність.
Доказів наявності протиправної поведінки відповідача, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі товарно матеріальних цінностей, а також причинного зв'язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.
Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 21.07.2021 року засобами поштового зв'язку "Укрпошта" ФОП " ОСОБА_1 " подано апеляційну скаргу, відповідно до якої позивач просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач вказує, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення допустив численні порушення норм матеріального та процесуального права.
При цьому вказує, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було допущено неповне зясування обставин справи, оскільки, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю.
На думку апелянта, вина відповідача повністю підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами та додатковому доказуванню не підлягає.
Апелянт наголошує, що відповідач визнав наявність недостачі, однак не подав жодних доказів, які б підтверджували доводи про те, що недостачавиникла внаслідок неправомірних (злочинних) дій інших осіб.
Протиправна поведінка відповідача полягала у неналежному виконанні ним, як особою, що уклала договір про повну матеріальну відповідальність своїх трудових обов'язків, які призвели до недостачі ТМЦ, інвентарю та пересортиці.
23 вересня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
При цьому посилаючись на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх трудових обов'язків.
В посадовій інструкції керуючої магазином ОСОБА_2 відсутні обов'язки по роботі з готівкою. В позовній заяві не конкретизовані вимоги до позивача, не вказано коли, в який період, який саме товар чи грошові кошти відсутні. Матеріальні претензії заявлені до ОСОБА_2 в той час, як в усіх актах, наданих до суду указані матеріально-відповідальні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
ОСОБА_2 також наголошує, що позивачем не надано до суду будь-якого рішення слідчих органів по відкритому кримінальному провадженню, а довідка щодо внесення даних до ДРДР не є належним доказом притягнення до кримінальної відповідальності.
Відповідач вказує, що виникнення недостачі могло спричинити халатне ставлення адміністрації ФОП « ОСОБА_6 » до своїх обов'язків - в магазині відсутній сейф для зберігання грошей, відсутній належний контроль, чітка система обліку - не проведення планових (щорічних) інвентаризацій в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Посилання позивача на договір суборенди приміщення №ТЦ/1V-5/2 відносно створення належних умов для забезпечення повного зберігання ввірених матеріальних цінностей безпідставне, так як сам договір ніяким чином не містить будь-яких обов'язків орендаря щодо охорони та зберігання майна суборендаря, тим паче грошей.
Позивачем не доведено які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності.
Не доведено в суді також і ті обставини, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися достатні заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, службове розслідування фактів нестачі продукції не проводилося.
Не доведено в суді й того, що ФОП « ОСОБА_1 » створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено договором про повну матеріальну відповідальність.
Доказів наявності протиправної поведінки відповідача, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі товарно матеріальних цінностей, а також причинного зв'язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.08.2021 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП " ОСОБА_1 " на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року у справі за позовом ФОП « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником.
19 вересня 2022 року справу було призначено до розгляду.
Відповідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
Наказом №31 по ФО-П «Божок Н.М.» від 27.07.2016 року ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду керуючого магазином з повною матеріальною відповідальністю з окладом згідно штатного розкладу в розмірі 1700,00 грн на місяць.
Також, 27 липня 2016 року з керуючою магазином ОСОБА_2 був укладений договір про повну матеріальну відповідальність.
Відповідно до п. 1 договору відповідач прийняв на себе повну матеріальну відповідальність.
Крім того, 27 липня 2016 року ОСОБА_2 була ознайомлена з посадовою інструкцією.
На підставі Акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 27.07.2016 року ОСОБА_2 прийняла товароматеріальні цінності під повну матеріальну відповідальність на суму 524759,46 грн.
Також, на підставі Акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 27.07.2016 року ОСОБА_2 прийняла товароматеріальні цінності під повну матеріальну відповідальність на суму 3537139,53 грн.
Відповідно до Наказу ФОП « ОСОБА_1 » №48 від 28.11.2019 року «Про проведення раптової перевірки товарно-матеріальних цінностей в магазині «Музикант» ТЦ «Новий Привоз», м.Одеса, вул. Пантелеймонівська, 25, з яким ОСОБА_2 ознайомилась, була проведена інвентаризація.
Згідно Акту недостачі товарно матеріальних цінностей від 29.11.2019 року виявлено недостачі товарно матеріальних цінностей на суму 47210,38 грн.
Відповідно до Акту недостачі товарно матеріальних цінностей (інвентар) виявлено суму недостачі у розмірі 2697,08 грн.
Згідно акту пересортиці товарно матеріальних цінностей (Товар) виявлено недостачу у розмірі 5884,86 грн.
Таким чином, загальна сума завданої шкоди склала 55792,32 грн.
Мотивувальна частина
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів неправомірності дій ОСОБА_2 щодо заподіяння матеріальної шкоди та наявності її вини у заподіянні такої шкоди.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, втановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України).
Пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.
Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (які досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 135-1 КЗпП України).
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 затверджено Перелік посад і робіт, що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва (далі - Перелік).
Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва не зазначені, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-16цс12.
На підставі ч. 1 та ч. 2 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода, заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника).
Статтею 138 КЗпП України визначено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Відповідно до постанови Пленуму ВСУ від 29 грудня 1992 року №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України належить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема з'ясувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були забезпечені умови, які б забезпечували схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними, який майновий стан працівника.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 6 статті 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому товарно матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі тари.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що саме діями відповідача йому заподіяно майнову шкоду, оскільки які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкової умови на працівника матеріальної відповідальності, позивачем не доведено.
Не доведено в суді й того, що ФОП « ОСОБА_1 » створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено договором про повну матеріальну відповідальність.
Доказів наявності протиправної поведінки відповідача, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі товарно матеріальних цінностей, а також причинного зв'язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.
Виходячи із заявлених позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівникові, обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв'язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст. 130 КЗпП України. Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов'язків за наявності: порушення працівником трудових обов'язків, наявності прямої дійсної шкоди, причинного зв'язку між порушенням і шкодою та вини працівника.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, та, відповідно до ч. 2 ст. 83, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний подати суду всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
На підставі вищевикладеного, в ході розгляду справи позивачем не було наведено обставин та не повідомлено суду про неможливість подання доказів у встановлений законом строк з об'єктивних причин, у порядку, визначеному у ч. 4 ст. 83 ЦПК України.
Таким чином, позивачем, всупереч вищенаведених вимог Закону суду не було надано належних та допустимих доказів наявності заявленої про відшкодування матеріальної шкоди, завданої підприємству у розмірі 56632,32 гривень.
Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді позивачем не доведено. Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача позивачу заподіяно матеріальної шкоди і він має нести цивільну відповідальність. Належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов'язків суду не подано.
Таким чином, позивачем не надано доказів в чому полягають винні та протиправні дії (бездіяльність) відповідача та не надано достатніх доказів, які підтверджували б, що саме з вини відповідача була заподіяна матеріальна шкода.
Посилання апелянта, в апеляційній скарзі на те, що інший працівник ОСОБА_2 визнала факт нестачі товарно-матеріальних цінностей, не є достатньою та безумовною підставою для покладення на відповідача матеріальної відповідальності за завдану шкоду.
Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а тому, підстав у межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ФОП " ОСОБА_1 "- залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року у справі за позовом ФОП « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником- залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 20 вересня 2022 року.
Головуючий: О. В. Князюк
Судді: С.О. Погорєлова
А.П. Заїкін