Справа № 135/648/22
Провадження № 22-ц/801/1632/2022
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О.
Доповідач:Ковальчук О. В.
27 вересня 2022 рокуСправа № 135/648/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Шемети Т. М., Якименко М. М.,
за участю секретаря Луцишина О. П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Гайсинський районний центр комплектування та соціальної підтримки, про встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області про відмову у відкритті провадження, постановлену у цій справі 01 серпня 2022 року у м. Ладижин суддею цього суду ОСОБА_2 ,
В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, яку мотивував тим, що він є військовозобов'язаним, однак на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька дружини від першого шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заявник вказує, що є єдиним годувальником, оскільки дружина перебуває у відпустці для догляду за дитиною, а батько дитини ОСОБА_5 не бере участі у її утриманні.
Пославшись на викладене, а також те, що ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, просив встановити факт перебування на його утриманні трьох названих вище неповнолітніх дітей.
Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження за вказаною заявою.
Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить її скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
В судове засідання сторони не з'явились, від ОСОБА_1 та його представника - адвоката Анісімової А.М. надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення зважаючи на таке.
Частиною четвертою статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Суд першої інстанції встановивши, що у заявника фактично виник спір з органом, який вирішує питання надання відстрочки від призову на військову службу, посилаючись на вказану норму дійшов висновку про відмову у відкритті провадження.
Апеляційний суд в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Зокрема, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 293 ЦПК).
Частиною першою статті 315 ЦПК України перелічені види фактів, що мають юридичне значення, справи про встановлення яких розглядаються судом.
Пунктом 2 частини 1 цієї статті передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, перебування фізичної особи на утриманні.
Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
В порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та приписаний до Гайсинського районного центру комплектування та соціальної підтримки.
Заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та Гайсинським районним центром комплектування та соціальної підтримки виник спір з приводу правомірності призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, а саме щодо наявності чи відсутності підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу від час мобілізації.
В теорії права спір про право визначається як особливий вид правовідносин, який виникає внаслідок відсутності згоди між сторонами регулятивних або охоронних правовідносин щодо взаємних прав та обов'язків. Зміст таких правовідносин становлять взаємні права та обов'язки сторін спору про право щодо його урегулювання з метою визначення взаємних прав та обов'язків у спірних регулятивних або охоронних правовідносинах у судовому порядку, або з використанням позасудових процедур.
Вказане узгоджується із висновками Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 02 березня 2016 року у справі №6-35863ск15.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції постановив законну та обґрунтовану ухвалу, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з прийнятим судовим рішенням та не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 серпня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді : Т. М. Шемета
М. М. Якименко