26 вересня 2022 року м. ПолтаваСправа №440/5708/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні типову адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області) /а.с. 33-38/, у якому просила:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 27.04.2022 пенсію за віком на пільгових умовах і у пільгових розмірах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956№1173, та відповідно до положень пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона досягла пенсійного віку, має безперервний трудовий стаж понад 21 рік, з якого 7 років 6 місяців - фактична зайнятість упродовж повного робочого дня у шкідливих та важких умовах за списком №2, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 13 названого Закону зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
2. Позиція відповідачів.
Представник ГУПФ України в Полтавській області надав до суду відзив на позов, у якому наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість /а.с. 49-50/. Зазначив, що у спірних відносинах рішенням ГУПФ України у Волинській області від 04.04.2022 №163750016992 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на відсутність страхового стажу, визначеної законодавством тривалості.
ГУПФ України у Волинській області надало до суду письмові пояснення /а.с. 92/, у яких представник відповідача зазначив, що заява ОСОБА_1 від 23.03.2022 про призначення пенсії за віком розглянута ГУПФ України у Вінницькій області, рішення від 04.04.2022 №163750016992 підписане головним спеціалістом Марченко Н.М., яка є фахівцем ГУПФ України у Вінницькій області; у подальшому зазначене рішення засобами програмного забезпечення органів Пенсійного фонду України перевірене та підписане кваліфікованим електронним підписом фахівця ГУПФ України у Волинській області ОСОБА_2
ГУПФ України у Вінницькій області у наданому до суду відзиві на позов зазначило, що питання призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку урегульовано статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка є чинною, неконституційною не визнавалась, а тому підлягає застосуванню у спірних відносинах /а.с. 95-97/. За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не має достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, пенсійний орган вважав, що спірним рішенням їй правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 до участі у справі в якості другого відповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, розгляд справи розпочато спочатку.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 до участі у справі в якості співвідповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та на цій підставі розгляд справи розпочато спочатку.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 7/.
23.03.2022 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (список №2) /а.с. 55/.
Рішенням від 04.04.2022 №163750016992 уповноважений пенсійний орган відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на відсутність стажу /а.с. 56/.
14.04.2022 позивач звернулась до ГУПФ України в Полтавській області із заявою щодо визначення права на пенсію, на яку листом від 27.04.2022 вих.№5130-3811/В-02/8-1600/22 пенсійний орган повідомив про відсутність підстав для призначення їй пенсії на пільгових умовах /а.с. 14-15, 43/.
Не погодившись із зазначеною позицією пенсійного органу, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
У силу пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: (...) 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: (...) з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Також частиною першою статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") /надалі - Закон №1058-IV/ передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За змістом пункту 2 частини другої цієї статті, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: (...) 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: (...) з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
23.01.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Цим Рішенням Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Суд зазначив, що стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
А відповідно до пункту 3 згаданого Рішення Суд визначив, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Статтею 12 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності чи відсутності у позивача права на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Суд враховує, що вимогами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах жінкам з підстави, визначеної пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII), визначено: 1) досягнення віку 55 років; 2) наявність страхового стажу тривалістю не менше 25 років; 3) наявність пільгового стажу роботи за списком №2 тривалістю щонайменше 10 років.
Аналогічні вимоги містяться також у пункті 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
ОСОБА_1 на дату звернення до пенсійного органу із заявою від 23.03.2022 про призначення пенсії виповнилось 55 років.
Пенсійним органом обчислено стаж роботи ОСОБА_1 та визначено, що загальний страховий стаж роботи позивача на дату звернення із заявою про призначення пенсії становив 21 рік 5 місяців 17 днів, а спеціальний стаж роботи за списком №2 - 7 років 6 місяців 9 днів /а.с. 56/.
Стаж роботи позивача підтверджений належним чином оформленими: трудовою книжкою серії НОМЕР_2 , дипломом серії НОМЕР_3 , копіями наказів про прийняття на роботу / звільнення з роботи, відомостями про проведення атестації робочих місць, даними персоніфікованого обліку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідками про заробітну плату для обчислення пенсії, довідкою Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Знамя" від 23.07.2018 №14-79 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, /а.с. 60-77/.
Зазначені документи були надані позивачем разом із заявою про призначення пенсії, розглянуті пенсійним органом, на їх підставі обчислено стаж роботи ОСОБА_1 , зауваження щодо оформлення цих документів у пенсійного органу - відсутні.
Позивач не заперечує та не оспорює правомірність і повноту обчислення пенсійним органом у рішенні від 04.04.2022 №163750016992 як загального, так і спеціального страхового стажу.
Разом з цим, як слідує зі змісту рішення від 04.04.2022 №163750016992, підставою для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку слугував висновок пенсійного органу про відсутність у позивача достатнього стажу, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV.
Так, пенсійний орган зазначив, що необхідною умовою для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV є наявність загального страхового стажу тривалістю щонайменше 25 років та пільгового стажу роботи за списком №2 тривалістю не менше 10 років.
Оцінюючи наведені доводи пенсійного органу, суд виходить з таких міркувань.
За змістом пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); (...) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
У силу пункту 4.2 розділу IV названого Порядку, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу IV цього ж Порядку, орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Залучені до матеріалів справи письмові докази свідчать, що 23.03.2022 ОСОБА_1 звернулась до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 55/.
Заяву разом з доданими до неї документами у електронному (сканованому) вигляді передано для розгляду до ГУПФ України у Вінницькій області, головним спеціалістом Марченко Н.М. складено рішення від 04.04.2022 №163750016992 про відмову у призначенні пенсії за віком, що засобами програмного забезпечення органів Пенсійного фонду України перевірене та підписане кваліфікованим електронним підписом фахівця ГУПФ України у Волинській області ОСОБА_2 .
Суд враховує, що правомірність рішення від 04.04.2022 №163750016992 про відмову у призначення ОСОБА_1 пенсії за віком не є предметом цього спору.
У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).
Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.
Так, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
Оскільки права позивача у спірних відносинах порушені саме внаслідок ухвалення рішення від 04.04.2022 №163750016992, з метою належного захисту прав позивача суд надасть правову оцінку зазначеному рішенню пенсійного органу.
Ключовим у цій справі є питання призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на підставі Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Так, Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Крім того, цим Законом також підвищені вимоги до наявності у особи загального страхового стажу роботи шляхом його збільшення з 20 років до 25 років.
Аналогічні вимоги знайшли своє відображення також у статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII, що набули чинності з 11 жовтня 2017 року.
Однак, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік (...) за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Отже, на час виникнення спірних відносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині як визначення віку набуття права на пенсію на пільгових умовах (перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років), так і тривалості загального страхового стажу, наявність якого є необхідною, для реалізації права на пенсію (за Законом №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 - 20 років, а за Законом №1058-ІV - 25 років).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (пункт 56).
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Залученим до матеріалів справи розрахунком /а.с. 53/ підтверджено, що обчислений пенсійним органом страховий стаж ОСОБА_1 загалом складає 21 рік 5 місяців 17 днів.
Тобто, загального страхового стажу позивача достатньо для призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Спеціальний страховий стаж складає 7 років 6 місяців 9 днів, що сторонами не заперечується.
Таким чином, стаж роботи ОСОБА_1 за списком №2 є меншим за 10 років.
Разом з цим, суд враховує, що позивач звернулась із заявою про призначення пенсії у віці 55 років, а не 50 років, як передбачено пунктом "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020.
А тому, за правилом, встановленим у абзаці четвертому пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ, ОСОБА_1 має право на зменшення пенсійного віку, визначеного статтею 12 Закону №1788-ХІІ (55 років), на один рік за кожні два повні роки роботи за списком №2.
Як наслідок, з урахуванням наявності у позивача стажу роботи за списком №2 тривалістю 7 років 6 місяців 9 днів ОСОБА_1 мала право на зменшення пенсійного віку на три роки, тобто могла реалізувати право на пенсійне забезпечення у віці 52 років.
На дату звернення до пенсійного органу із заявою від 23.03.2022 про призначення пенсії позивач досягла 55-річного віку, а тому, з урахуванням вищенаведеного, мала право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020.
Відмова пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії за віком, викладена у рішенні від 04.04.2022 №163750016992, є необґрунтованою та безпідставною, внаслідок чого відповідне рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком самі по собі не створюють жодних юридичних наслідків, а тому їх визнання судом протиправними не призведе до відновлення прав позивача та не гарантує ефективний спосіб їх захисту, з урахуванням чого у відповідній частині позовних вимог необхідно відмовити.
Натомість, обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з такого.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачем віку 55 років, наявність у неї загального стажу роботи та спеціального стажу (робота за списком №2), що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII з 23.03.2022 - дня звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, оскільки позивачем виконані усі умови для призначення такої пенсії.
При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
При цьому, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком визначено ГУПФ України у Вінницькій області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджено квитанцією від 05.07.2022 №4 /а.с. 26/. Зазначену суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 27/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору є ухвалення відповідачем протиправного рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком без наявних на те законних підстав, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України у Вінницькій області судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 04 квітня 2022 року №163750016992 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 з 23 березня 2022 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
1) Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014);
2) Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13358826; вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026);
3) Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13322403; вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга в електронній формі подається через Електронний кабінет користувача підсистеми "Електронний суд" безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду, а у паперовій формі - через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Кукоба