Справа № 642/6778/20 Номер провадження 22-ц/814/1845/22Головуючий у 1-й інстанції Рубіжний С.О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
14 вересня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року у складі судді Рубіжного С. О.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Громадська організація «Харківський Центр реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей «Право вибору», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Ленінського районного суду м. Харкова вказаний позов, у якому посилаючись на те, що він є інвалідом І групи по зору та потребує сторонньої допомоги для супроводу під час навчання в Національному технічному університеті Харківській Політехнічний Інститут, 23.08.2019 він звернувся до Громадської організації Харківський центр реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей «Право вибору» у м. Харків з проханням посприяти в пошуку супроводжуючого для співпраці в приватному порядку.
Центром йому було передано номер телефону ОСОБА_2 , який почав допомагати йому з 02.09.2019.
Вказував, що з відповідачем ОСОБА_2 у нього була усна домовленість про те, що оплата за його послуги буде здійснюватись 2 рази в місяць так, щоб кожна з виплат приблизно дорівнювала встановленому прожитковому мінімуму. Вони домовилися, що кошти будуть сплачуватися на банківську карту матері відповідача ОСОБА_4 .
Співпрацювали вони до кінця грудня 2019 року, відповідач допомагав якісно, зауважень до нього він не мав.
В кінці грудня 2019 року вони домовилися, що не зустрічатимуться до закінчення новорічних світ, а оплата позивачу буде здійснена у кінці грудня 2019 року та в першій половині січня 2020 року, як плата за подальшу співпрацю.
24.12.2019 ОСОБА_2 було сплачено 2 512,56 грн, а 11.01.2020 - 2 010,05 грн.
Після новорічних свят, на протязі декількох днів позивач намагався зв'язатися з відповідачем, проте останній на телефоні дзвінки не відповідав.
Працівники Центру також не могли зв'язатися з відповідачем по телефону, але співробітник Центру застав відповідача вдома та виявилося, що ОСОБА_2 влаштувався на роботу, не попередивши про це позивача. За його словами в кінці грудня ніяких домовленостей з позивачем у нього не було, однак він готовий повернути гроші. Позивачем було направлено номер банківської карти відповідачу, але кошти ним не повернуті.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 4 522,61 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова позовну заяву ОСОБА_1 направлено за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Харкова.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року прийнято справу до провадження, а ухвалою від 06 серпня 2021 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Громадську організацію Харківський Центр реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей «Право вибору», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 371,82 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що, виходячи із правовідносин сторін, кошти в сумі 2 000 грн є авансовим платежем та підлягають поверненню позивачеві, а оплата, здійснена в грудні 2020 року в сумі 2 500 грн, є платою за надані послуги, тому суд не вбачає в цій частині підстав для покладення відповідальності на відповідача. Також з відповідача не підлягають стягненню розміри комісій банку за перерахунок коштів, оскільки домовившись про безготівкову оплату, позивач прийняв обов'язок сплачувати такі послуги банку.
Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач ОСОБА_2 в односторонньому порядку відмовився від домовленості, не повідомивши при цьому позивача, та вже у січні 2020 року знайшов нову роботу, а сплата від 24.12.2019 була передплатою за співпрацю на кінець грудня-початок січня.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 25.03.2022 № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» справу передано на розгляд Полтавському апеляційному суду та ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (пункт 1 частини першої статті 374, стаття 375 ЦПК України).
По справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом дитинства по зору та потребує постійної допомоги і догляду, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 08.10.2020 серії 12 ААБ № 733123 (а. с. 5 зворот - 7).
З метою надання допомоги позивачеві під час навчання в Національному технічному університеті Харківській Політехнічний Інститут між сторонами виникла усна домовленість про те, що ОСОБА_2 супроводжує ОСОБА_1 як інваліда по зору в ті дні, коли це необхідно, графік обговорювався заздалегідь, а ОСОБА_1 щомісячно сплачує ОСОБА_2 грошову винагороду у сумі, що приблизно дорівнюватиме двом мінімальним прожитковим мінімумам доходів громадян, частинами - на початку та в кінці кожного місяця на карту матері відповідача - третьої особи ОСОБА_4 .
Правовідносини сторін тривали з 02.09.2019 до кінця грудня 2019 року.
Як вбачається з довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 17.01.2021, оплата за надані відповідачем послуги здійснювалась шляхом переказу коштів з карти ПриватБанку через додаток Приват24 третьої особою ОСОБА_3 на картковий рахунок третьої особи ОСОБА_4 двічі на місяць, а саме: по 2 000 грн на початку місяця та 2 500 грн - в кінці місяця (а. с. 155-158, 165-167).
24 грудня 2020 року було перераховано 2 512,56 грн, з них 12,56 грн - сума комісій банку, а 11 січня 2020 року перераховано 2 010,05 грн, з них 10,05 грн - комісія банку.
Як зазначено відповідачем, він отримав всі перераховані кошти з банківської карти матері.
15 лютого 2021 року до відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області надійшов рапорт від інспектора СД Слобідського ВП ГУН в Харківській області лейтенанта поліції С. Рубльова про те, що у нього міститься заява від ОСОБА_1 стосовно заволодіння ОСОБА_2 шахрайським шляхом грошовими коштами заявника.
Постановою Відділення поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021225540000120 від 15.02.2021, закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України (а. с. 109-111).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сторони уклали усний договір про надання послуг, відповідно до якого відповідач надавав послуги супроводу позивача, як інваліда по зору, за попередньою домовленістю сторін щодо обсягу та графіку роботи, а позивач оплачував надані послуги. 11 січня 2020 року позивачем було перераховано відповідачу 2 000 грн, як авансова плата за послуги у січні 2020 року, які відповідачем не були надані, натомість, кошти, сплачені 24 грудня 2020 року, виходячи з узгодженої сторонами суми, є належною платою відповідачеві за виконану роботу.
Відповідно до статті 3 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статями 627, 628 та 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Послуги є окремим видом об'єктів цивільних прав, відповідно, договори про надання послуг у системі договірних зобов'язань становлять самостійну групу цивільно-правових договорів.
Частиною 1 статті 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Залежно від характеру дії (діяльності), яку зобов'язаний здійснити виконавець, договори про надання послуг поділяються на такі види: 1)договори про надання послуг юридичного характеру; 2)договори про надання послуг фактичного характеру; 3)договори, які передбачають здійснення виконавцем юридичних та фактичних дій.
Характерною ознакою договорів про надання послуг є те, що послуга споживається у процесі її надання. Тобто, корисний ефект послуги полягає у самій дії (діяльності), яку здійснює виконавець, це дозволяє відрізняти договори про надання послуг від договорів про виконання робіт.
Статтею 903 ЦК України презюмується, що договір про надання послуг є відплатним. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому за загальним правилом розмір плати за надані послуги встановлюється за домовленістю сторін (частина перша статті 632 ЦК України).
Під час розгляду справи судом вірно встановлено та не заперечується сторонами, що між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленість про надання останнім послуг за плату, виконання яких здійснювалось ним протягом 4 місяців - з 02.09.2019 до кінця грудня 2019 року, що зобов'язувало позивача оплатити такі послуги, та з урахуванням здійснених платежів, кошти, перераховані відповідачеві 24.12.2020 у сумі 2 512,56 грн - з урахуванням комісії банку, є належною оплатою наданих послуг відповідно до розміру, строку та порядку розрахунку замовника із виконавцем, тому вимоги позивача щодо повернення цих коштів є безпідставними та обгрунтовано відхилені районним судом.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, які судом оцінені у відповідності до норм процесуального права.
Суд повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційним судом не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
О. В. Прядкіна