Рішення від 23.09.2022 по справі 600/2852/22-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/2852/22-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 липня 2022 року про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 року по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року, що дає право на призначення пенсії за віком. Вказані дії позивач вважає незаконними, безпідставними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення. Позивач вказував, що відповідачем не враховано вказані періоди до його страхового стажу, у зв'язку із відсутністю даних про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та кількість відпрацьованих вихододнів за рік. Однак, позивач посилаючись на записи 6-11 в трудовій книжці, зазначав, що ним було в повному обсязі виконано річний трудовий мінімум.

Ухвалою суду від 17 серпня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що періоди роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 року по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року не зараховано відповідачем до страхового стажу позивача, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві позивача та кількість відпрацьованих вихододнів за рік. Вважає, що в діях пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11 липня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням №241670047436 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Листом від 18 липня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому повідомлено, що до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 року по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та кількість відпрацьованих вихододнів за рік.

Не погоджуючись із указаним, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі-Закон №1058-IV).

Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Глибоцьким РВУ МВС України в Чернівецькій області 11 липня 2001 року.

Таким чином, позивач станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досяг пенсійного віку (60 років), встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 цього Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Разом із цим варто зазначити, що у спірний період Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року за №310 (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Судом встановлено, що позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком, однак йому було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки до його страхового стажу не враховано періоди роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 року по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року у зв'язку із відсутню даних про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та кількість відпрацьованих вихододнів за рік.

Згідно записів у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 № НОМЕР_3 від 07 липня 1977 року, позивач у спірні періоди з 04 квітня 1981 року по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року працював в колгоспі «Росія» Глибоцького району Чернівецької області по спеціальності фельдшер.

Так, в розділі трудової книжки позивача «Трудова участь в громадському господарстві» зазначено про прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі позивача в громадському господарстві, а також зазначено про виконання ним річного мінімуму трудової участі, а саме:

1977 рік - відсутній трудовий мінімум, 103 виконано позивачем;

1978 рік - відсутні записи, 26 виконано позивачем;

1979 рік - відсутні записи;

1980 рік- відсутні записи;

1981 рік - відсутні записи;

1983 рік - 140 трудовий мінімум, з яких 142 виконано позивачем;

1984 рік - 270 трудовий мінімум, з яких 274 виконано позивачем;

1985 рік - 270 трудовий мінімум, з яких 301 виконано позивачем;

1986 рік - 270 трудовий мінімум, з яких 347 виконано позивачем;

1987 рік - 270 трудовий мінімум, з яких 276 виконано позивачем;

1988 рік - 88 трудовий мінімум, з яких 110 виконано позивачем.

Отже, факт відпрацювання ОСОБА_1 річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання ним річного мінімуму трудової участі за період з 1983 року по 1988 рік підтверджено записами, зазначеними у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_3 від 07 липня 1977 року.

Крім того, дослідженням матеріалів справи, зокрема архівного витягу архівного відділу Чернівецької районної державної адміністрації Чернівецької області від 16 вересня 2021 року №06-05-2/1/313, судом встановлено, що на засіданні правління колгоспу «Росія» розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято його на роботу ветеринарним фельдшером, про що складено протокол №12 від 27 серпня 1983 року.

Згідно архівного витягу архівного відділу Чернівецької районної державної адміністрації Чернівецької області від 16 вересня 2021 року №06-05-2/1/313 на засіданні правління колгоспу «Росія» звільнено з роботи ОСОБА_1 за власним бажанням згідно поданої заяви з 10 травня 1988 року і рекомендовано зборам уповноважених колгоспників колгоспу «Росія» виключити ОСОБА_1 із членів колгоспу, про що складено протокол №5 від 10 березня 1988 року.

Таким чином, окрім записів у трудовій книжці колгоспника, період роботи позивача з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року у Колгоспі «Росія» підтверджується вказаними вище витягами з архівного відділу Чернівецької районної державної адміністрації Чернівецької області.

Крім того, відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Водночас у трудовій книжці колгоспника відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи в Колгоспі «Росія» в період з 04 квітня 1981 року по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року встановленого мінімуму трудової участі.

Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 року по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року є безпідставними та не обґрунтованими.

Надана трудова книжка колгоспника із наявними записами про мінімум трудової участі та їх виконання свідчать, що трудова книжка містить записпи про відпрацювання необхідної кількості вихододнів (мінімум трудової діяльності в громадському господарстві).

Разом із цим суд зазначає, що не зарахування спірного періоду роботи позивача в колгоспі «Росія» до страхового стажу буде суперечити і принципу правової визначеності.

Так, у пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано. Трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу за весь період і, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права позивача на пенсію за віком.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки, у разі наявності такого. Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відзиву не свідчать про законність оскаржуваних дій.

Відповідно до положень частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 992,40 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи в колгоспі «Росія» з 04 квітня 1981 по 22 квітня 1981 року та з 27 серпня 1983 року по 10 травня 1988 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 липня 2022 року про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 вересня 2022 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, Площа Центральна, 3, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк