19 вересня 2022 року Справа №160/20581/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року по справі №160/20581/21, -
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року по вищезазначеній справі було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 22 березня 2021 року по 28 вересня 2021 року, компенсації втрати частини доходів, відмови, не складання та неподання нового грошового атестату, нової довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 22 березня 2021 року по 28 вересня 2021 року та компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 скласти та подати нову довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення ОСОБА_1 пенсії з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 року по справі №160/4645/21;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 скласти та подати новий грошовий атестат для обчислення ОСОБА_1 пенсії з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 року по справі №160/4645/21.
Рішення набрало законної сили та сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалося.
До суду 30.08.2022 року від позивача надійшла заява, в якій він просить: стягнути з ВЧ НОМЕР_1 суму середнього заробітку в сумі 86 349,48 грн.; встановити судовий контроль шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (боржника) ВЧ НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення у справі №160/20581/21, встановити відповідний строк для цього; постановити відповідну ухвалу про встановлення судового контролю у справі №160/20581/21, та направити її для виконання суб'єкту владних повноважень (боржнику) - ВЧ НОМЕР_1 .
Вказана заява отримана суддею - 12.09.2022 року.
Обґрунтовуючи дану заяву позивач зазначає, що на виконання даного рішення суду відповідачем було нараховано та виплачено 19 620,60 грн. Однак відповідачем не вірно було нараховано суму середнього заробітку, загальна сума недоплати, на думку позивача, складає 86 349,48 грн. Оскільки відповідачем остаточно не виконано дане судове рішення, тому просить суд задовольнити подану ним заяву.
Розглянувши дану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року по справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18) зазначено, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі “Скордіно проти Італії” (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі “Сіка проти Словаччини” (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп.18 рішення “Ліпісвіцька проти України” №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах “Бурдов проти Росії” від 07.05.2002, “Ромашов проти України” від 27.07.2004, “Шаренок проти України” від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі “Сокур проти України” (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі “Крищук проти України” (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи - позивача.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15 звертає увагу, що норма статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому ст.382 КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”. Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Вирішуючи питання відносно необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року №160/20581/21, суд зазначає, що, як слідує зі змісту рішення, позивачем у позовних вимогах, зокрема, ставилося питання щодо зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку з 22 березня по 28 вересня 2021 року та компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості однією сумою.
Як вбачається з заяви позивач вважає, що відповідачем не вірно нараховано суму середнього заробітку, частину його останнім отримано. Проте суд зазначає, що рішенням суду було повністю задоволено позовні вимоги та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за вказаний вище період та компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості.
Незгода позивача з виконанням рішення суду відповідачем не може бути вирішена в порядку ст.382 КАС України.
Крім того, Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України “Про виконавче провадження”).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України “Про виконавче провадження” врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання.
Суд звертає увагу на те, що, з урахуванням положень ч.1 ст.287 КАС України, позивач має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважатиме, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено його права, свободи чи інтереси.
При цьому, матеріали даної справи не містять доказів звернення позивача з відповідною заявою відносно відповідача до правоохоронних органів, або оскарження дій державної виконавчої служби в судовому порядку.
Так, статтею 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за не виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що свідчить про наявність у позивача, в разі умисного невиконання відповідачем судового рішення у цій справі, можливості звернутись з відповідною заявою відносно відповідача до правоохоронних органів.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №160/20581/21.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.243, 248, 382 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року по справі №160/20581/21 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена у строки, встановлені статті 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма