19 вересня 2022 року Справа №160/8632/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року по справі №160/8632/21, -
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року по вищезазначеній справі було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- визнано протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати та виплатити пенсію в розмірі 65% грошового забезпечення на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2021 року №22/6-1486;
- зобов'язано Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 65% від суми грошового забезпечення на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2021 року №22/6-1486, з урахуванням 100% суми підвищення з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019 року;
- вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення набрало законної сили та сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалося.
До суду 06.09.2022 р. від позивача надійшла заява, в якій він просить встановити судовий контроль за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року та зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у 10-денний строк з моменту отримання відповідної ухвали суду.
Вказана заява отримана суддею - 12.09.2022 року.
Обґрунтовуючи дану заяву позивач зазначає, що відповідно до листа відповідача від 20.06.2022 року №0400-010202-8/61701, останнім здійснено перерахунок йому пенсії на підставі даного судового рішення. Сума доплати пенсії за рішенням суду за період з 01.04.2019 року по 31.10.2021 року становить 186 831,56 грн. Разом з тим, відповідач повідомив, що погашення заборгованості за рішенням суду здійснюється в порядку черговості, а тому у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань кошти йому будуть виплачені після виділення коштів на цю мету. Позивач зазначає, що приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Отже, внаслідок дій відповідача йому протиправно не виплачено кошти, а тому позивач просить суд задовольнити подану ним заяву.
Розглянувши дану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року по справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18) зазначено, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі “Скордіно проти Італії” (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі “Сіка проти Словаччини” (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп.18 рішення “Ліпісвіцька проти України” №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах “Бурдов проти Росії” від 07.05.2002, “Ромашов проти України” від 27.07.2004, “Шаренок проти України” від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі “Сокур проти України” (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі “Крищук проти України” (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи - позивача.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15 звертає увагу, що норма статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому ст.382 КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”. Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України “Про виконавче провадження”).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України “Про виконавче провадження” врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання.
Суд звертає увагу на те, що, з урахуванням положень ч.1 ст.287 КАС України, позивач має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважатиме, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено його права, свободи чи інтереси.
При цьому, матеріали даної справи не містять доказів звернення позивача з відповідною заявою відносно відповідача до правоохоронних органів, або оскарження дій державної виконавчої служби в судовому порядку.
Так, статтею 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за не виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що свідчить про наявність у позивача, в разі умисного невиконання відповідачем судового рішення у цій справі, можливості звернутись з відповідною заявою відносно відповідача до правоохоронних органів.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №160/8632/21.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.243, 248, 382 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року по справі №160/8632/21 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена у строки, встановлені статті 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма