23 вересня 2022 року ЛуцькСправа № 140/4790/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій незаконними, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №52 від 07.03.2022 року в частині зарахування ОСОБА_1 на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення згідно з каталогом (100%)-8 березня 2022 року, та про призначення останнього на посаду номера обслуги 1 самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, призваного відповідно до Положення “Про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України”, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 (м.Володимир), зобов'язавши військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 від проходження військової служби, на яку останнього було зараховано та призначено на посаду у військову частину, НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_1 та виключити останнього із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Визнання протиправними дій Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відносно мобілізації ОСОБА_1 , як таким, що був здійснений із порушенням чинного законодавства України та скасувати наказ начальника Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його протиправно було призвано на військову службу по мобілізації, оскільки відповідно до абз.3 ч.1 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Позивач зазначає, що його сім'я є багатодітною, оскільки складається з нього та дружини, а також шести неповнолітніх дітей. При цьому, позивач вказує, що він не надавав згоду на призов на військову службу. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 18.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві від 09.08.2022 №5511 на позовну заяву представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, мотивуючи тим, що в документах, які надійшли з Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Волинської області, стосовно позивача не було інформації, що на його утриманні перебуває шестеро неповнолітніх дітей.
Крім того, під час прийому на військову службу позивач не повідомляв представників військової частини НОМЕР_1 , які безпосередньо займались прийомом мобілізованих осіб, про те, що на його утриманні перебуває шестеро неповнолітніх дітей.
Тому, позивач був прийнятий на військову службу на загальних підставах.
Водночас, відповідно до положень статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди.
Той факт, що на момент прийняття на військову службу позивач не заявив, що не бажає бути прийнятим на службу через наявність на його утриманні шести неповнолітніх дітей, а також той факт, що впродовж березня-травня 2022 року позивач не заявляв про бажання звільнитись з військової служби, свідчать про його згоду бути прийнятим на військову службу.
Щодо звільнення з військової служби повідомляє, що підстави звільнення військовослужбовців з військової служби у запас або відставку зазначені у статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ. Зважаючи на те, що на даний час в Україні діє правовий режим воєнного стану, перелік підстав, за якими звільняються з військової служби військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зазначений у пункті 2 частини 4 статті 26 вказаного Закону.
Саме до вказаної категорії військовослужбовців відноситься позивач.
В свою чергу, пункт 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” не містить такої підстави для звільнення з військової служби як «наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років».
У зв'язку із цим, звільнити позивача з військової служби з тієї причини, що на його утриманні перебуває шестеро дітей віком до 18 років, немає правових підстав.
Враховуючи вищевказані доводи вважає, що командування військової частини НОМЕР_1 діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одночасно, представник відповідача - військової частини НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву просив залишити позов без розгляду.
Суд наголошує, що за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України.
Отже, заявлене у відзиві представником військової частини НОМЕР_1 клопотання про залишення позову без розгляду не підлягало судом вирішенню по суті.
Представник Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у відзиві на позовну заяву від 02.09.2022 проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити у його задоволенні, оскільки на час призову по мобілізації, а саме станом на 07.03.2022, згідно облікових даних, інформація про те, що на утримані ОСОБА_1 є троє і більше дітей віком до 18 років, що надає йому право на відстрочку по призову на військову службу по мобілізації, відсутня.
07.03.2022 Луцьким РТЦК та СП відповідно до Законів України “Про оборону України”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022року №69/2022 “Про загальну мобілізацію” матроса ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації.
На час призову на військову службу позивач не надав інформації представникам Луцького РТЦКСП, які безпосередньо займалися призовом по мобілізації, про те, що на його утриманні перебуває троє і більше неповнолітніх дітей.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, з наступних мотивів та підстав.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , виданим 02.02.2004 Маневицьким МВ УМВС у Волинській області.
05.06.2007 Четвертнянською сільською радою Маневицького району Волинської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 05.06.2007 серії НОМЕР_4 , а також записом на сторінці 10 паспорта громадянина України ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 є батьком шістьох неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 - 14 років); ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 - 13 років); ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 - 12 років); ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 - 9 років); ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 - 6 років); ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 - 1 рік), що підтверджується довідкою про склад сім'ї виданою виконавчим комітетом Колківської селищної ради №5 Четвертянським старостинським округом №269 від 26.04.2022, а також посвідченням багатодітної сім'ї № НОМЕР_5 виданим Маневицькою районною державною адміністрацією.
Згідно даних облікової карти до військового квитка серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований за адресою: с. Криничне, Луцького району Волинської області, з 27.04.2005 по 22.09.2006 проходив військову строкову службу.
Судом встановлено, що в графі 4 облікової карти до військового квитка серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 «Сімейний стан та місце проживання сім'ї» внесено запис «одружений, дружина ОСОБА_9 1988 р.н., син ОСОБА_10 2008 р.н., дочка ОСОБА_11 2009 р.н.».
Водночас, у графі 4 «Сімейний стан» військового квитка серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 записано «одружений, дружина ОСОБА_9 1988 р.н., син ОСОБА_10 2008 р.н., дочка ОСОБА_11 2009 р.н., син ОСОБА_12 2010 р.н., син ОСОБА_13 2012 р.н.».
Указом Президента України №69/2022 «Про Загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
07.03.2022 Луцьким РТЦКСП відповідно до Законів України “Про оборону України”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію” матроса ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 березня 2022 року №52, з метою забезпечення національної безпеки і оборони України, готовності Збройних Сил України до адекватних (випереджувальних) дій на різкі зміни в оперативній обстановці, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” та №69/2022 “Про загальну мобілізацію”, матроса ОСОБА_1 із числа мобілізованих, який прибув з Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Волинської області, з 07 березня 2022 року зараховано на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення згідно з каталогом (100%) - з 08 березня 2022 року і призначено на посаду номера обслуги 1 самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.
Вважаючи прийнятий Луцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки наказ відносно мобілізації ОСОБА_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 березня 2022 року №52 протиправними та таким, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В силу частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію” постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно частини першої статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ)
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За нормами частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України “Про оборону України” визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно із положеннями абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Нормами абзацу 2 пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 персонально-якісний облік призовників і військовозобов'язаних ведеться районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки шляхом обліку персональних та службових даних призовників і військовозобов'язаних, які узагальнюються в особових справах призовників або в облікових картках військовозобов'язаних та реєструються в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно наявної в матеріалах справи копії облікової картки ОСОБА_1 в графі 4 облікової карти «Сімейний стан та місце проживання сім'ї» внесено запис «одружений, дружина ОСОБА_9 1988 р.н., син ОСОБА_10 2008 р.н., дочка Катерина 2009 р.н.».
Частиною одинадцятою статті 38 Закону №2223-ХІІ визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Згідно підпункту 6 пункту 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 призовники і військовозобов'язані повинні особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 7 названого Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У силу пункту 12 згаданого Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі позивач оскаржує протиправний, як на його думку, наказ відповідача про призов на військову службу за мобілізацією.
Суд не заперечує того, що за певних умов не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Однак, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що станом на 07.03.2022 позивачем до Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи військової частини НОМЕР_1 у будь-який спосіб подавалась інформації та її документальне підтвердження стосовного того, що на утриманні ОСОБА_1 перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Так само не містять матеріали справи доказів того, що позивач був не згідний із мобілізацією та звертався із відповідною заявою до Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, той факт, що на момент прийняття на військову службу позивач не заявив, що не бажає бути прийнятим на службу через наявність на його утриманні шести неповнолітніх дітей, а також той факт, що впродовж березня-травня 2022 року позивач не заявляв про бажання звільнитись з військової служби, свідчать про його згоду бути прийнятим на військову службу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій щодо призову позивача до Збройних Сил України, на підставі Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», який був здійснений Луцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Позивач у позовній заяві зазначає, що звертався із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 щодо надання йому можливості реалізації права на проходження військової служби за місцем проживання, однак матеріали справи доказів на підтвердження вказаних обставин не містять.
При цьому суд враховує, що з цим позовом до суду позивач звернувся понад три місяці після призову на військову службу за мобілізацією.
Таким чином, у ході розгляду справи позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про порушення відповідачем порядку мобілізації військовозобов'язаного ОСОБА_1 чи безпідставної відмови у наданні йому відстрочки від призову у порядку, визначеному статтею 23 Закону №3543-XII.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу начальника Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову матроса ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
При цьому судом враховано, що статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб'єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18 та від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.
Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.
Окрім того, в абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
У контексті спірних відносин суд зауважує, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 №52 від 07.03.2022 року в частині зарахування ОСОБА_1 на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення згідно з каталогом (100%)-8 березня 2022 року, та про призначення останнього на посаду номера обслуги 1 самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, призваного відповідно до Положення “Про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України”, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 (м.Володимир), є індивідуальним правовим актом, що вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу.
Крім того, за нормами пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Як наслідок, скасування оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 №52 від 07.03.2022 року в частині зарахування ОСОБА_1 на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення згідно з каталогом (100%)-8 березня 2022 року, та про призначення останнього на посаду номера обслуги 1 самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, який є індивідуальним правовим актом, що вичерпав свою дію, не призведе до відновлення попереднього становища позивача, оскільки, як зазначено вище, порядок звільнення з військової служби чітко визначений законом.
При цьому, за нормами пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ відсутня така правова підстава, як наявність на утриманні троє і більше дітей віком до 18 років, для звільнення з військової служби.
Також, суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 73-77, 241-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій незаконними, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
Відповідачі: Військова частина НОМЕР_1 (КОД ЄДРПОУ: 26614751, АДРЕСА_3 )
Луцький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (Код ЄДРПОУ: 08013516, 43000, м. Луцьк, вул. Теремнівська, 85А)
Суддя Ю.Ю. Сорока