03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 754/13733/20 Головуючий у суді першої інстанції - Лісовська О.В.
Номер провадження № 22-ц/824/8513/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
21 вересня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк», подану представником Луньовою Анною Геннадіївною, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» м. Київ Мосійчук Оксани Василівни про визнання протиправними та скасування записів державного реєстратора, поновлення права власності, -
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» м. Київ Мосійчук О.В. про визнання протиправними та скасування записів державного реєстратора, поновлення права власності, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» м. Київ Мосійчук О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48018063 від 30 липня 2019 року 17:49:28, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк»;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведення державної реєстрації права власності № 32614573 від 25 липня 2019 року про реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійсненої на підставі іпотечного договору № 800000390-И, серія та номер 4589, посвідченого 22 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.;
- поновити право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 22 червня 2007 року між ним та ЗАТ «Альфа-Банк» був укладений Кредитний договір № 800000390, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредиту у розмірі 142 700 доларів США із процентною ставкою 11,50 % річних із датою повернення до 22 червня 2032 року.
Згідно із умовами Договору цільовим використанням кредиту є часткова оплата вартості квартири АДРЕСА_1 , що була придбана позичальником у власність за договором купівлі-продажу.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22 червня 2007 року між сторонами також був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Морозовою С.В., відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником квартири АДРЕСА_1 є АТ «Альфа-Банк». Відповідно до даних інформаційної довідки зміни щодо власності нерухомості були внесені до державного реєстру 25 липня 2019 року державним реєстратором ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», м. Київ, Мосійчук О.В.
Позивач вважає такі дії кредитора незаконними, оскільки при внесенні змін до державного реєстру було допущено порушення вимог діючого законодавства, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» м. Київ Мосійчук О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48018063 від 30 липня 2019 року 17:49:28, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк».
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведення державної реєстрації права власності № 32614573 від 25 липня 2019 року про реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійсненої на підставі іпотечного договору № 800000390-И, серія та номер 4589, посвідченого 22 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.
У частині позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення права власності - відмовлено.
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 680 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник АТ «Альфа-Банк» - Луньова А.Н. подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що посилання суду, як на підставу задоволення позовних вимог, на відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» є помилковим, оскільки в самому договорі міститься іпотечне застереження, яке зазначене в п.п. 6.3, 6.3.1 Іпотечного договору. Таке застереження визнано сторонами Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, було правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Апелянт зазначає, що посилаючись на Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», судом не було з'ясовано умов його застосування в частині перевірки відсутності згоди власника на відчуження іпотечного майна, не встановлено факту проживання позивача в іпотечній квартирі, а також не встановлено відсутності у нього іншого житлового майна, в тому числі такого, що було відчужене після укладення іпотечного договору з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відтак, позивач безпідставно посилався на мораторій, а судом без підтвердження та будь яких доказів встановлено факт, що на спірні правовідносини розповсюджується дія мораторію.
Разом з тим, банк посилається на те, що право власності за іпотекодержателем зареєстровано 18 листопада 2021 року, тобто після втрати чинності вказаним законом 23 вересня 2021 року.
Враховуючи викладене в апеляційній скарзі представник банку просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Представник апелянта - АТ «Альфа Банк» адвокат Пересунько С.С. до суду апеляційної інстанції не з'явився та подав заява про розгляд справи у його відсутність.
Позивач у справі ОСОБА_1 та його представник адвокат Прилепа Р.А. при апеляційному розгляді справи заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважають рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просили залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 22 червня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 800000390, відповідно до умов якого було надано кредитні кошти у розмірі 142700, 00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит із сплатою 11, 5 % річних до 22 червня 2032 року (а.с. 7-18 т.1).
В забезпечення зобов'язань за кредитним договором між сторонами був укладений Договір іпотеки від 22 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Морозовою С.В., відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 19-23 т.1).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником квартири АДРЕСА_1 є АТ «Альфа-Банк». Згідно до даних інформаційної довідки зміни щодо власності нерухомості були внесені до державного реєстру 25.07.2019 року державним реєстратором ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», м. Київ, Мосійчук О.В.(а.с.25-27 т.1)
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що право власності на спірну квартиру за відповідачем у справі АТ «Альфа банк» було зареєстровано з порушенням норм Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Зокрема, обґрунтовуючи вказаний висновок, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 6.2 Іпотечного договору банк-Іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (позасудове стягнення) на підставі застереження, що міститься у п. 6.3 Договору іпотеки.
Зокрема шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання. За умовами даного пункту Іпотечного договору у цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від Іпотекодавця до Іпотекодержателя з дня, наступного за останнім днем строку, визначного для виконання порушеного основного зобов'язання та/або умов договору, у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана Іпотекодержателю згідно із ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
Наведені вище вимоги діючого законодавства свідчать про те, що у державного реєстратора були відсутні правові підстави для прийняття рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивача, оскільки будь-якого окремого договору між сторонами укладено не було, як і відсутнє було рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є обов'язковими умовами можливості звернення стягнення на предмет вказаного договору іпотеки, що свідчить про незаконність дій відповідачів.
Крім того, суд задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 дійшов висновку, що при здійсненні відповідачами у справі реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", що має наслідком скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 липня 2019 року, а також скасування відповідного запису у реєстрі.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до положень ст. 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь - який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (ст.11 вказаного вище закону).
Згідно з п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 24 цього ж Закону реєстратор відмовляє в державній реєстрації прав, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Згідно з п. 6.1 Іпотечного договору №800000390-И від 22 червня 2007 року укладеного між сторонами, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п. 6.2 Іпотечного договору банк-Іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (позасудове стягнення) на підставі застереження, що міститься у п. 6.3 Договору іпотеки.
Сторони в договорі висловили та погодили застереження п. 6.3.
Зокрема даний пункт Договору є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя і визнається Сторонами та діючим законодавством як договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, що надає Іпотекодержателю в порядку позасудового регулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі даного Договору.
Також у п. 6.3.1. визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання. За умовами даного пункту Іпотечного договору у цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від Іпотекодавця до Іпотекодержателя з дня, наступного за останнім днем строку, визначного для виконання порушеного основного зобов'язання та/або умов договору, у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана Іпотекодержателю згідно із ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п.6.2.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
У позасудовому порядку право власності на предмет іпотеки набувається за наявності таких обставин: надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю письмового повідомлення про: порушення обов'язків; вимога про виконання порушеного зобов'язання у тридцятиденний строк; попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки; сплив тридцятиденного строку; залишення іпотекодавцем протягом цього строку зобов'язань, передбачених у повідомленні, невиконаними; іпотекодержателем направлено вимогу про передачу предмета іпотеки іпотекодавцю.
Позивач заперечує отримання ним вимоги про погашення заборгованості від банку.
Разом із тим, укладаючи іпотечний договір сторони у пункті 6.1 погодили процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до якої у разі порушення Іпотекодавцем Основного договору та/або цього Договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушення зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору. Документом, що підтверджує відправлення Іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов'язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа Іпотекодавцю за адресою його фактичного проживання (реєстрації), зазначеної у преамбулі та статті 8 цього Договору.
Таким чином сторони погодили вище зазначений порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації за Іпотекодержателем права власності.
З врахуванням викладених обставин справи, норм матеріального права та умов укладеного Договору іпотеки, колегія суддів частково погоджується із доводами апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки у зв'язку з не укладенням окремого Договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Оскільки сторонами при укладенні договору було погоджено в п. 6.3 вище вказане застереження як самостійну підставу переходу права власності на предмет іпотеки, тому доводи позивача в цій частині та висновок суду є необґрунтованими.
Однак, зазначені доводи апелянта не можуть бути підставою для скасування вказаного судового рішення, оскільки підставою для задоволення позовних вимог у рішенні суду зазначено порушення відповідачами норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас вище зазначений Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_2 , яка використовується позивачем та членами його родини, як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Альфа банк», як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 22 червня 2007 року, укладеного в іноземній валюті.
Отже, у державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» м. Київ Мосійчук О.В.були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа банк».
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.
Посилання апелянта на те, що норми вище вказаного Закону на даний час є скасованими, не мають правового значення для вирішення вказаного спору, оскільки суд перевіряє законність дій відповідачів на момент вчинення реєстраційних дій, які мали місце 25 липня 2019 року , що підтверджується записом про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №32614573, вчинений державним реєстратором Мосійчук О.В., Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» м. Київ (а.с. 24 т.1).
Доводи апелянта про наявність у ОСОБА_1 іншого житла недоведена належними та допустимими доказами, а тому не спростовують висновків суду у вказаній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законності рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», подану представником Луньовою Анною Геннадіївною,залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 22 вересня 2022 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв