Справа № 953/20660/21
н/п 2/953/1501/22
"23" вересня 2022 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Лях М.Ю.,
за участю секретаря - Мельник С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 953/20660/21 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду,
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18.01.2022 року закрито провадження у справі № 953/20660/21 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду п. 4 ч. 1 ст. 255ЦПК України.
28.01.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Харкова із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 953/20660/21 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду.
Обґрунтовуючи подану заяву посилалась на те, що закривши провадження у справі судом не вирішено питання про судові витрати. Зазначив, що нею здійснено оплату правової допомоги адвокату, що відповідно до ст. 133 ЦПК України є судовими витратами, та відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача, вказані витрати заявлені у відзиві відповідача.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Враховуючи викладене суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності сторін.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення про ухвалення додаткового рішення у справі № 953/20660/21, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 270 ЦПК України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження к справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Згідно з ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачено ч. 5 ст. 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що провадження у справі закрито внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного результату. Такі дії, однак, мають повністю штучний характер, подібно тому, як удавана угода у цивільному праві вчиняється лише для цілей прикриття іншої угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Разом з тим, стороною відповідача у заяві про компенсацію витрат не зазначено та не доведено, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив заздалегідь необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
З системного тлумачення положень ч.ч. 5, 6 ст. 142 ЦПК України, ч. 9 ст. 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.01.2021 року у справі № 521/3011/18.
Позивач звернувся до суду з позовом, оскільки вважав, що його права та інтереси порушено.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Крім того, відмова від позову є формою реалізації передбаченого статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Таким чином, звернення позивача до суду із заявою про відмову від позову не свідчить про безпідставність та необґрунтованість його позову. Саме по собі подання заяви про відмову від позову не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, так як це її право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 4 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255ЦПК України - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення.
Тому, вирішуючи питання відповідача про компенсацію здійснених відповідачем витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії направлені на такий захист не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що закриття провадження у справі у зв'язку із відмовою позивача від позову не свідчить про його безпідставність і необґрунтованість, оскільки закриття провадження підставі п. 4 ч. 1 ст. 255ЦПК України - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. На цій стадії судового процесу суд не встановлює обґрунтованості чи необґрунтованості позовної заяви, не встановлює фактичні обставини, не досліджує надані докази та не надає доводам сторін відповідної оцінки, оскільки не розглядає спір по суті. Тобто, вирішення питання обґрунтованості чи безпідставності та доведеності заявлених позовних вимог входить до виключних повноважень суду, який має зробити висновки за результатами розгляду цивільної справи по суті. Судом не приймались рішення про визнання дій позивача такими, що містять ознаки зловживання процесуальними правами.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для компенсації за рахунок позивача понесених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 953/20660/21.
Згідно із ч. 5 ст. 270 ЦПК України додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Керуючись ст. ст. 44, 81, 141, 142, 270, 254 ЦПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 953/20660/21.
Відповідно до статті 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили після її підписання, та може бути оскаржена протягом 15 днів шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова.
Суддя