308/4944/22
25.08.2022 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді - Бедьо В.І.
за участю секретаря судових засідань - Гумен Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Ужгород, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубровська Олена Миколаївна, до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину у спільному майні подружжя,-
ОСОБА_1 звернулася до суду за даним позовом, у якому ставить наступні вимоги: визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що перебуваючи з 24.01.2009 р. в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , а саме 27.04.2011 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Реєстрація права власності на зазначену квартиру проведена на ім'я ОСОБА_2 і тому він вважає таку його особистою власністю. Фактичні шлюбні відносини між подружжям припинені з листопада 2020 року, що слугувало підставою для звернення з позовом до Ужгородського міськрайонного суду про розірвання шлюбу. В добровільному порядку поділити спільне сумісне майно подружжя відповідач відмовляється, оригінал договору купівлі-продажу спірного майна знаходиться у нього. Посилаючись на зазначені вище обставини та вважаючи, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, просить визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.04.2022 року відкрито провадження у справі та визначено проводити судовий розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.04.2022 року
вжито заходи забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на 1/2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
В призначене судове засідання позивач та її представник не з'явилися, подали до суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляду справи за їх відсутності.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися. Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі на підставі наявних у справі письмових доказів, просив скасувати вжиті в рамках даної справи заходи забезпечення позову.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст.12 ЦПК України та у відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд прийшов дійшов наступних висновків.
Правовідносини, які виникли між сторонами по справі в частині виникнення права спільної сумісної власності подружжя, регулюються СК України, зокрема, ст.60, якою визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 та 2 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В той же час стаття 57 СК України, визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Аналіз зазначених норм, які регулювали правовідносини на час придбання спірного майна, вказує на те, що придбане майно особами під час їх зареєстрованого шлюбу презюмується його належністю дружині та чоловікові в рівних частках, якщо інше не буде доведено в судовому порядку (ч.1 ст. 57 СК України). Тобто, у випадку наявності спору між подружжям щодо належності майна на праві особистої власності, придбаного під час шлюбу, тягар доведеності такого факту покладається на сторону, яка не визнає факту його належності подружжю.
Крім того суд приймає до уваги правовий висновок ВП ВС у справі 372/504/17, де було зазначено, - «…Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутність судового рішення про визнання спірної квартири особистою приватною власністю особи підтверджує, що у судів попередніх інстанцій відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно відповідачу, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні. Спір про поділ майна, заявлений особою не вирішено….».
Виходячи з принципу змагальності цивільного судочинства, обов'язок доведеності обставин, на які посилається сторона, як на підставу пред'явлених позовних вимог, покладаються саме на цю сторону (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України). Суд, в свою чергу розглядає позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків встановлених цим Кодексом. (ч.1,2 ст.13 ЦПК України).
Судом встановлено, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ( згідно копії свідоцтва про шлюб Серії - НОМЕР_1 ) сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру АДРЕСА_1 .
Вказана обставина підтверджується доданою до справи копією договору купівлі-продажу квартири від 27.04.2011 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Журкі О.Т, та зареєстровано у реєстрі за № 1174.
Таким чином придбання квартири в період зареєстрованого шлюбу вказує на те, що така належить подружжю ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.
Статтями 70 та 71 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 68 СК). Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Як встановлено судом сторони мають намір розірвати шлюбні відносились та звернулися з цією метою до Ужгородського міськрайонного суду з позовом.
Як вбачається зі змісту позову, сторонам у добровільному порядку не вдалося врегулювати питання про поділ спільного майна.
Отже, при вирішенні питання щодо поділу спільного сумісного майна, право на яке виникло у сторін під час зареєстрованого шлюбу, в силу СК України, слід керуватися нормами глави 26 Книги третьої ЦК України «Право спільної власності».
Так, згідно ч.1 ст.372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, слід дійти висновку, що придбана спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, відтак підлягає поділу в рівних частках.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення пред'явлених позовних вимог у повному обсязі.
Також суд констатує, що з боку відповідача суду не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував доводи викладені позивачем, такий просив проводити судовий розгляд без його участі на підставі наявних у справі письмових матеріалів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного вище суд задовольняє позовні вимоги.
Крім того суд констатує, що в рамках даної цивільної справи суд ухвалою від 29.04.2022 року вживав заходи забезпечення позову.
Відповідно до вимог ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
З огляду на те, що відповідач подав до суду обґрунтоване клопотання про скасування вжитих в рамках даної цивільної справи заходів забезпечення позову, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення прозову.
Згідно ст.141 ЦПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 4815.17 грн.
Керуючись ст.ст. 12,13,76,141,259,263-265,268, 280-282 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати в розмірі 4815.17 грн. ( чотири тисячі вісімсот п'ятнадцять гривень).
З набранням законної сили рішенням суду скасувати арешт на 1/2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , накладений ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 29 квітня 2022 року.
Відомості про учасників судового процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду: В.І. Бедьо