Апеляційне провадження № 22-ц/824/8176/2022
Справа 357/850/21
Іменем України
21 вересня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Кошеля Б.І. в м. Біла Церква у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь 67 053,45 доларів США, з яких 23 453,45 доларів США - сума неустойки (штрафу), 43 600 доларів США - основна сума боргу.
Позов мотивований тим, що 09 квітня 2019 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 09/04-2019, відповідно до якого він передав, а відповідач отримав у позику грошові кошти у розмірі 1 161 504 грн., що за курсом на день укладення договору еквівалентно 43 600 доларів США, із строком повернення до 09 липня 2019 року. Згідно з п. 4.3 договору за несвоєчасну оплату позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцеві штраф у розмірі 100 % від суми позики. В забезпечення виконання умов договору між позивачем та ОСОБА_3 як заставодавцем укладено договір застави транспортних засобів від 16 квітня 2019 року, предметами якого є два транспортні засоби марки MASERATI та MERCEDES-BENZ. У визначений договором позики строк відповідач кошти йому не повернув. У зв'язку з невиконанням умов договору, виконавчим написом, вчиненим 13 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. було запропоновано стягнення на вказані транспортні засоби та за рахунок коштів, отриманих від реалізації предметів застави, задоволено його вимоги, які станом на 13 жовтня 2020 року складали 87200 доларів США, з яких 43600 доларів США неповернута сума позики станом на 13 жовтня 2020 року, та 43600 доларів США - штраф. 02 грудня 2020 року при проведенні виконавчих дій у виконавчому провадженні № 63318517 приватний виконавець перерахував йому стягнуті кошти в розмірі 575 351,37 грн., що еквівалентно 20146,55 доларів США, отримані внаслідок реалізації заставного автомобіля марки MASERATI . Щодо іншого предмета застави - автомобіля MERCEDES-BENZ, то його власник ОСОБА_3 вимогу про передання вказаного автомобіля не виконала, виконавцем накладений арешт на цей автомобіль та оголошено його в розшук. За таких обставин звернення стягнення на інший предмет застави автомобіль MERCEDES-BENZ не відбулося, і розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ним складає 67053,45 доларів США.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2021 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно наводив обставини справи, і вказував, що фактичними підставами відмови в позові стали висновки суду першої інстанції про те, що стягнення суми боргу з боржника при одночасному зверненні стягнення на предмет застави з майнового поручителя є подвійним стягненням однієї і тієї ж суми боргу; матеріали справи не містять даних щодо реалізації заставного майна.
Із вказаними висновками суду позивач не погодився, вказуючи, що наявність невиконаного виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави майнового поручителя не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості; наводив правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Вказував, що в разі, якщо обов'язок боржника буде відсутній в зв'язку з його припиненням, за зверненням боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, і в такому випадку виключаються підстави для подвійного стягнення відповідних сум заборгованості.
Задоволення позову про стягнення заборгованості та одночасна наявність виконавчого напису, з урахуванням передбачених процесуальним кодексом положень щодо виключення такого стягнення, сама по собі не порушить прав відповідача, оскільки не призведе до подвійного стягнення.
При цьому Верховний Суд неодноразово вказував на можливість звернення кредитора до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави (зокрема, за виконавчим написом), недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя.
Наголошував, що висновки суду про відсутність даних в матеріалах справи щодо реалізації заставного майна, спростовуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, які свідчать про реалізацію в межах виконавчого провадження лише одного з автомобілів, який тривалий час перебуває в розшуку. Обставина відсутності факту реалізації автомобіля є негативною обставиною і за правилами ч. 4 ст. 81 ЦПК України саме на особу, яка посилається на наявність певної події чи обставини, покладає обов'язок доказування існування чи настання такої події чи обставини. Тому саме на відповідача покладено обов'язок спростувати обставину нереалізації автомобіля Мерседес та неотримання позивачем будь-яких коштів від реалізації цього предмета застави.
Від відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилався на те, що виконавче провадження на день звернення з позовом не є завершеним, а тому є всі підстави вважати, що в разі реалізації позивачем всього заставного майна, загальна вартість якого визначена сторонами в розмірі еквівалентному 60425 доларів США, задоволення позовних вимог в даній справі може призвести до подвійного стягнення на користь кредитора однієї й тієї ж суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя.
Зазначив, що позивач не скористався в повному обсязі своїм правом звернути стягнення на предмет застави в позасудовому порядку та погасити в повному обсязі заборгованість за договором позики.
Наголошував, що відповідно до договору позики від 09 квітня 2019 року кінцевий термін виконання вимог по сплаті заборгованості становив 09 липня 2019 року. Право пред'явити вимогу до суду про виконання зобов'язання в частині сплати неустойки у вигляді штрафу 100 % від суми позики виникло у позивача з 10 липня 2019 року. Оскільки позов був пред'явлений до суду 17 грудня 2020 року, позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності. Отже вимоги позивача стосовно стягнення частки штрафу в розмірі 23453,45 доларів США є неправомірними, а тому загальна сума заборгованості в будь-якому разі не могла б становити 87200 доларів США.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2021 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 24 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 09 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 09/04-2019, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав у позику грошові кошти у розмірі 1 161 504 грн., що за курсом на день укладення договору еквівалентно 43 600 доларів США, із строком повернення до 09 липня 2019 року; згідно графіку повернення, суми платежу визначені в доларах США (а. с. 9 - 10 т. 1)
Згідно із пунктом 4.3. договору за несвоєчасну оплату позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцеві штраф у розмірі 100 % від суми позики.
На а. с. 11 т. 1 наявна копія розписки, виданої 09 березня 2019 року ОСОБА_2 в тому, що він бере в борг суму в розмірі 40000 доларів США строком на 3 місяці до 09 червня 2019 року, та зобов'язується оформити договір застави до 16 квітня 2019 року.
На забезпечення ОСОБА_2 виконання умов договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як заставодавцем укладено договір застави транспортних засобів від 16 квітня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., зареєстрований в реєстрі за № 515, предметами якого є наступні транспортні засоби: легковий автомобіль марки MАSERATI, модель GHIBLI, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та легковий автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель CL 500, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а. с. 12 - 17 т. 1).
Згідно із пунктом 24 договору застави транспортних засобів, заставодержатель здобуває право звернути стягнення на предмет застави у випадках: якщо в момент настання терміну виконання зобов'язань за договором позики, забезпеченими заставою, вони не будуть виконані; у випадках, передбачених пунктом 21 цього договору.
Відповідно до пункту 25 договору застави звернення стягнення може здійснюватися на вибір заставодержателя в такий спосіб: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового звернення стягнення на предмет застави.
У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань у останнього виникла заборгованість за договором, яка станом на 13 жовтня 2020 року становила 87 200 дол. США, що еквівалентно 2 463 400 грн.
Виконавчим написом, вчиненим 13 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н. В., зареєстрованим за №2295, в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором поруки № 09/04-2019 від 19 квітня 2019 року запропоновано звернути стягнення на вказані автомобілі MАSERATI та MERCEDES-BENZ (а. с. 24 - 25 т. 1).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького О.Л. від 16 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63318517 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису (а. с. 26 - 27 т. 1).
02 грудня 2020 року приватний виконавець внаслідок звернення стягнення на автомобіль MАSERATI перерахував на банківський рахунок позивача стягнуті за виконавчим провадженням № 63318517 грошові кошти у розмірі 575 351,37 грн, що станом на момент перерахування складало еквівалент 20 146,55 дол. США, що підтверджується платіжним дорученням № 369 від 02 грудня 2020 року (а. с. 28 т. 1).
Станом на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького О.Л. перебував виконавчий напис нотаріуса від 13 жовтня 2020 року, і виконавчі дії по ньому тривали.
03 червня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, просив застосувати строк позовної давності. Також окрема заява про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 по сплаті неустойки в розмірі, еквівалентному 23453,45 доларів США подана до суду першої інстанції 21 травня 2021 року (а. с. 81 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, висновками та вказівками Верховного Суду в даній справі, викладеними в постанові від 24 травня 2022 року, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 1 Закону України «Про заставу» визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості (див. постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 555/2550/17 (провадження № 61-48497св18) та від 13 травня 2021 року у справі № 501/5000/15-ц (провадження № 61-15569св19)).
У справі, що переглядається, встановлено, що внаслідок реалізації одного з двох предметів застави (автомобіля MАSERATI) в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса було частково задоволені вимоги позивача у розмірі 575 351,37 грн., що станом на момент перерахування складало еквівалент 20146,55 доларів США.
Враховуючи, що за договором позики ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 43600 дол. США, зазначена сума не покриває тіло кредиту, а також обумовленого договором штрафу за несвоєчасне повернення позики.
Таким чином, зважаючи на те, що коштів, виручених від продажу одного з предметів застави виявилось недостатньо для повного задоволення вимог позивача, останній має повне право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення його вимог з іншого майна боржника - коштів відповідача.
Вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції, який неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши передчасного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
При цьому суд першої інстанції не звернув увагу на те, що звернення стягнення на предмет застави є додатковим (акцесорним), а не альтернативним способом захисту порушеного права, який може бути використаний разом з основним або окремо, що не є подвійним стягненням заборгованості.
Зазначаючи про подвоєння суми заборгованості боржника, суд першої інстанції не врахував, що в межах виконавчого провадження № 63318517 не відбулось звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки MERCEDES-BENZ у зв'язку із розшуком останнього.
У подальшому, як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, 22 листопада 2021 року приватний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу без виконання.
Отже, ґрунтуються на неповному з'ясуванні обставин справи висновки суду першої інстанції про одночасне стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за цим судовим рішенням і внаслідок примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, оскільки відсутні відомості про повне задоволення вимог ОСОБА_1 внаслідок часткового виконання виконавчого напису нотаріуса.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із того, що між сторонами 09 квітня 2019 року було укладено договір позики, внаслідок невиконання якого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 87200 доларів США, яка складається із основного боргу 43600 доларів США та штрафу 43600 доларів США; договір позики забезпечено договором застави транспортних засобів від 16 квітня 2019 року, і виконавчим написом приватного нотаріуса від 13 жовтня 2020 року звернуто стягнення на ці транспортні засоби, в результаті реалізації одного з яких на користь позивача було стягнуто грошові кошти в еквіваленті 20146,55 доларів США, однак, оскільки суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, з відповідача як боржника за договором позики підлягає стягненню решта заборгованості в розмірі 67053,45 доларів США.
З врахуванням позиції Верховного Суду в постанові від 24 травня 2022 року у цій справі про визначення розміру заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 з огляду на відсутність обумовлення у спірному договорі позики порядку погашення заборгованості, в зв'язку з чим слід врахувати положення ст. 534 ЦК України, апеляційний суд виходить із того, що відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Таким чином, оскільки в межах виконавчого провадження ВП № 63318517, яке перебувало в провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л., було здійснено часткове стягнення заборгованості в розмірі 575 351,37 грн., що по курсу НБУ на дату перерахування еквівалентно 20146,55 доларів США, стягнуті в порядку примусового виконання кошти необхідно віднести відповідно до ст. 534 ЦК України на рахунок погашення неустойки (штрафу), відтак розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 09 квітня 2019 року № 09/04-2019 складає 67053,45 доларів США, з яких неповернута сума заборгованості становить 43600 доларів США, і штраф 23453,45 доларів США.
Доводи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу щодо подвійного стягнення заборгованості за договором позики з позикодавця та майнового поручителя апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що суперечать правовим висновкам Верховного Суду в постанові від 24 травня 2022 року в даній справі.
Відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності. Оцінюючи дану заяву, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
Надаючи правову оцінку заяві відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції виходить із того, що звернувшись з цим позовом до суду у лютому 2021 року, позивач не пропустив загальний трирічний строк позовної давності до вимог про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 43600 доларів США, строк повернення якої настав 09 липня 2019 року.
Вжитий позивачем засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить (правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, в постанові від 04 серпня 2021 року в справі № 727/7578/16-ц, провадження № 61-3583св21), відтак на момент звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом у лютому 2021 року мав сплинути встановлений ст. 258 ЦК України річний строк позовної давності щодо його вимог про стягнення суми неустойки (штрафу) у розмірі 23453,45 доларів США.
Разом із тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Строк дії карантину наразі продовжено до 31 грудня 2022 року Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2022 року № 928.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 09 липня 2020 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЦК України, щодо продовження строків на час дії карантину, набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, які діяли на час закінчення строку позовної давності, позивачем строк позовної давності не пропущено.
Відтак, заява відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 в частині неустойки (штрафу) є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що порушене право позивача як кредитора підлягає захисту в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача суми заборгованості 43600 доларів США та неустойки (штрафу) у розмірі 23453,45 доларів США, позов є доведеним та підлягає задоволенню.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача основну суму боргу в розмірі 43600 доларів США та неустойки (штрафу) у розмірі 23453,45 доларів США.
При зверненні з позовом позивачем понесено судові витрати в розмірі 10510 грн., при поданні апеляційної скарги - 15765 грн., касаційної скарги - 22700 грн., разом 48 975 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 48 975 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) заборгованість за договором позики в розмірі 43600 доларів США, неустойки (штрафу) у розмірі 23453,45 доларів СШАта судові витрати в розмірі 48 975,75 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 22 вересня 2022 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.