Справа №372/721/19 Головуючий у І інстанції Потабенко Л.В.
Провадження №22-ц/824/6739/2022 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
21 вересня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Шаламая Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2021 року у справі за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області до Обухівської міської ради Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності,
В лютому 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинськї місцевої прокуратури Київської області пред'явив в суді названий позов до Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області.
Позов мотивував тим, що 08 серпня 2017 року скликана сьома сесія Краснослобідської сільської ради, загальний склад депутатів якої становить 14 осіб. Одним із питань порядку денного, що виносились головою сільської ради на розгляд сесії, була заява ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка рішенням ради № 40.7-УІІ від 08 серпня 2017 року була задоволена.
У зв'язку з тим, що вказане рішення органу місцевого самоврядування прийнято неповноважним складом, адже за рішення проголосували 7 депутатів, що не відповідає вимогам закону щодо прийняття рішень більшістю від складу депутатів, позивач із метою захисту інтересів держави просив суд визнати недійсним рішення сьомої сесії Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області сьомого скликання № 40.7-УІІ від 08 серпня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 » та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36904477) від 05 вересня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1630 га з кадастровим номером 3223185601:01:008:0038, що розташована в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року Обухівcька міська рада Київської області залучена до участі справі в якості правонаступника відповідача Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.
Зокрема наголошує на тому, що висновки суду першої інстанції про наявність у Краснослобідської сільської ради повноважень на прийняття спірного рішення є помилковими. Посилання суду на факт складення повноважень одним із депутатів на цій же сесії жодним чином не впливає на загальний склад саме депутатів та не зменшує визначений Регламентом їх загальний кількісний склад (14 осіб), необхідний для того, щоб сесія вважалась повноважною на прийняття будь-яких рішень на пленарному засіданні. З огляду на наведене, безпідставним є висновок суду про правомірність засідання ради від 08 серпня 2017 року і прийнятих на ній рішень, і цей висновок зроблений за невірного тлумачення законодавчої норми про включення, при встановленні результатів голосування, до загального складу сільської ради сільського голови та врахування його голосу, оскільки сільський голова не є депутатом ради і його присутність на сесії не може впливати на її правомочність за відсутності необхідної для такої правомочності кількості депутатів у 8 осіб із загальної кількості складу ради у 14 депутатів.
Також скаржник спростовує висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, Заступник керівника Київської обласної прокуратури просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду м. Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі від ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні прокурор Холоденко А.С. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що із протоколу сьомої сесії сільської ради сьомого скликання Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області від 08 серпня 2017 року вбачається, що загальний склад ради - 14 депутатів, присутній склад ради - 7 депутатів, присутні на сесії: сільський голова Клименко П.Г. , секретар сільської ради Клименко С.І., депутати сільської ради Векла А.П. , Чепурний А.М. , Векла В.В. , Клименко О.Б. , Терещенко А.Я. , Клименчук В.М. , відсутні депутати сільської ради: Волошко О.М. , Коркішко С.Ф. , Рященко М.П. , Яковенко В.М. , Пилипчук В.О. , Перехрест Г.В. , Грама О.Г .
Першим питанням даної сесії було рішення про припинення повноважень одного з депутатів, який подав відповідну письмову заяву.
Згідно відомості поіменного голосування за рішення Краснослобідської сільської ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 » 08 серпня 2017 року на засіданні сесії проголосувало 8 осіб (7 депутатів та сільський голова), проти 0, утрималось 0.
Рішенням Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області № 40.7-УІІ від 08 серпня 2017 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1630 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 , зареєструвала право власності на земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1534267898 від 22 січня 2019 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором в порушення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не визначено складу територіальної громади села Красна Слобідка Обухівського району Київської області, відсутні підтвердження порушення її прав відповідачами, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
Крім того, суд також виходив з того, що оскільки першим питанням сесія вирішила припинити повноваження одного із депутатів, загальний склад ради склав 13 осіб, отже правомочним складом стало 7 депутатів, що відповідало кількості депутатів, які приймали рішення 08 серпня 2017 року.
Крім того суд виходив з того, що відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос, що свідчить про правомірність рішень ради від 08 серпня 2017 року.
Проте із такими висновками суду колегія суддів не може погодитись виходячи з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ч. 3 та ч. 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Зверненню до суду із позовом як самостійно особою, так і шляхом представництва передує юридичний факт порушення, невизнання чи оспорювання прав особи (держави у випадку представництва прокурором) чи її законних інтересів.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Комплексний аналіз вказаних правових норм дозволяє виснувати про те, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Зокрема, такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі
№ 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
Звертаючись до суду із позовом, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави просив визнати недійсним рішення 7 сесії Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області 7 скликання від 08 серпня 2017 року № 40.7-УІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 », скасувати рішення від 05 вересня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1630 га з кадастровим номером 3223185601:01:008:0038, що розташована в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, індексний номер рішення - 36904477.
Таким чином, предметом позову є рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду.
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі
№ 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).
З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Обґрунтовуючи підстави позову у цій справі, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області посилався на те, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада с. Красна Слобідка, спірне майно вибуло з володіння власника без її волі та у зв'язку з прийняттям незаконного рішення органом місцевого самоврядування інші громадяни втратили право на приватизацію в законний спосіб.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України).
Власник із дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16)
Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17).
Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
Аналогічний правовий висновок щодо ефективного способу захисту підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
Таким чином, з урахуванням судової практики Верховного Суду, пред'явлення позовних вимог про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування, про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на майно не є необхідним для ефективного відновлення прав. Належним та ефективним способом захисту порушених прав власника є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте такі вимоги прокурор не заявляв, не уточнював із таких мотивів позовних вимог та не змінював підстав позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, щосуд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилилися щодо нормативно-правових підстав мотивування такої відмови, а тому оскаржуване судове рішення підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 вересня 2022 року.
Суддя-доповідач
Судді: