19 вересня 2022 року м. Київ
Унікальний номер справи № 381/2801/21
Апеляційне провадження 22-ц/824/5563/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Немировської О.В, Ящук Т.І.
при секретарі Рижих А.В.
сторони
позивач ОСОБА_1
за зустрічним
відповідач
відповідач ОСОБА_2
за зустрічним
позивач
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Ковалевської Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні автомобілем, передання дублікатів ключів від автомобіля, свідоцтва про реєстрацію автомобіля, встановлення порядку користування автомобілем та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення витрат на утримання майна,
у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив усунути йому перешкоди у користуванні автомобілем, зобов'язати відповідачку передати йому дублікати ключів та свідоцтво про реєстрацію автомобіля та встановити наступний порядок користування автомобілем SKODA FELISIA 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 : перший місяць після набрання законної сили рішенням суду передати автомобіль у користування ОСОБА_1 ; наступний місяць за попереднім передати автомобіль у користування ОСОБА_2 ; в подальшому користуватися автомобілем почергово з передачею майна щомісяця.
В обґрунтування позову посилався на те, що сторони до 2013 року перебували у шлюбі та придбали спірний автомобіль. Рішення Апеляційного суду Київської області від 10.02.2015 визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині автомобіля SKODA FELISIA 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_2 . Станом на день звернення до суду з даним позовом, всі документи та сам автомобіль залишився у користуванні відповідачки, яка позбавляє його права володіти та користуватись спірним автомобілем. 13.03.2015 відповідачкою здійснено заміну номерних знаків автомобіля на НОМЕР_1 без його згоди. Він є інвалідом 2 групи, а тому потребує забезпечення автомобілем.
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на утримання автомобіля в сумі 52 700 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що позивач за первісним позовом, будучи співвласником автомобіля і подаючи позов про усунення перешкод у користуванні автомобілем не враховує, що він протягом семи років ухилявся і ухиляється від обов'язку утримання та ремонтування автомобіля, а тягар утримання спільного майна поклав виключно на неї.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23.11.2021 первісний позов задоволено. Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні автомобілем SKODA FELISIA 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1 . Зобов'язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 дублікати ключів та свідоцтво про реєстрацію спірного автомобіля. Встановлено наступний порядок користування автомобілем SKODA FELISIA 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1 : перший місяць після набрання законної сили рішенням суду передати автомобіль у користування ОСОБА_1 ; наступний місяць за попереднім передати автомобіль у користування ОСОБА_2 ; в подальшому користуватися автомобілем почергово з передачею майна щомісяця. Зустрічний позов про стягнення витрат на утримання майна залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, а первісний позов залишити без задоволення. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, досліджуючи відповідь Головного сервісного центру МВС, судом не враховано, що ніякого переходу права власності на транспортний засіб не відбулось, оскільки звернення до уповноважених органів МВС України щодо перереєстрації автомобіля пов'язано із зміною анкетних даних, а також із встановленням на автомобіль газобалонного обладнання. Судом взято до уваги показання свідків, які під час допиту плутались у показаннях та не могли послатися на обставини, які доводять, що вона перешкоджала позивачу у праві користування та ігнорувала його звернення. Крім того, свідками вказали, що ці обставини їм сталі відомі зі слів позивача. Судом також не вірно застосовано положення ст. 358 ЦК України. Транспортний засіб є неподільною річчю, а тому ефективним способом захисту є відшкодування половини вартості транспортного засобу. Разом з тим, пославшись на спосіб захисту передбачений ч. 3 ст. 358 ЦК України, суд одночасно зробив посилання на постанову Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 523/4575/16-ц. При вирішенні зустрічного позову судом також не правильно застосовано ст. 360 ЦК України, яка вказує на обов'язок співвласника відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брати участь у витратах на утриманні та збереження спільного майна. Тобто рівність обов'язків щодо утримання транспортного засобу встановлена законодавством без будь - яких додаткових умов і незалежно від того чи володів співвласник достатньо часу майном чи ні. Вважає, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Проте автомобіль перебував виключно в одноосібному користуванні та володінні ОСОБА_2 . Будь - які дії з приводу спільного майна, мають бути здійснені за згодою всіх співвласників, в тому числі поточний ремонт та відновлення, але він згоди на проведення не надавав та взагалі не знав про необхідність вчинення таких дій. ОСОБА_2 була притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, оскільки внаслідок порушення Правил дорожнього руху було пошкодженого спірний автомобіль, а тому необхідність ремонтних робіт пов'язана саме з діями ОСОБА_2 . До того ж остання не надала доказів, що оплата за вказані послуги проводилася. Витрати на ремонт автомобіля пов'язані з експлуатацією автомобіля і не є витратами на утримання спільного майна, в розумінні ст. 360 ЦК України.
У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. При цьому повідомила суд, що спірний автомобіль вона передала в користування ЗСУ України. Пояснити яким чином відбулася передача автомобіля та якими доказами це підтверджується ОСОБА_2 не змогла.
Позивач та його представник ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27.02.2013.
У період шлюбу сторони придбали спірний автомобіль SKODA FELISIA 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_2 . Відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 10.02.2015 визнано за сторонами право власності на 1/2 частину цього автомобіля за кожним.
Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС від 15.10.2020 ОСОБА_2 зверталась 13.03.2015 з питання перереєстрації у зв'язку зі зміною анкетних даних власника (без зміни регіону реєстрації); номерні знаки змінено з НОМЕР_2 на НОМЕР_1 .
Відповідно до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 438289 та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 21.07.2020 встановлена 2 група інвалідності загального захворювання.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 показали, що ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 про надання йому в користування спірного автомобіля, але відповідачка перешкоджає йому у користуванні автомобілем та ігнорує його звернення.
Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходив з того, що законодавством не встановлено заборони щодо визначення порядку користування майном, яке є у спільній частковій власності, і визначив цей порядок, враховуючи, що між сторонами склалися неприязні стосунки.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відтак суд має розглядати спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц,від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18
Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна.Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
За обставинами справи встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна подружжя рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.02.2015 визнано за сторонами право власності на 1/2 частину спірного автомобіля за кожним, тобто спірний автомобіль є спільною частковою власністю сторін.
Відповідачка не заперечувала, що з часу ухвалення вищезазначеного рішення автомобіль повністю перебуває лише у її володінні та користуванні та вона не має наміру передавати автомобіль у користування позивача. Усі дії щодо спірного автомобіля, як то встановлення додаткового обладнання, перереєстрація, передача автомобіля у користування інших осіб здійснюється нею без згоди іншого співвласника (позивача).
Згідно зі статями 355, 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відтак дана норма вказує на те, що у разі неможливості надання співвласнику у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності належним способом захисту права власності є стягнення з іншого співвласника, який володіє і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 523/4575/16-ц та вказуючи на те, що при виникненні конфліктної ситуації, що унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд з метою забезпечення рівної реалізації співвласниками їх прав, суд не врахував конкретних обставин, які встановлені у даній справі та висновків Великої Палати Верховного Суду про те, що ухваленням рішення конфлікт між сторонами має бути вичерпано.
Відповідачка неодноразово зазначала, що вона заперечує проти того, щоб щомісячно надавати автомобіль у користування позивача, а при розгляді апеляційної скарги повідомила, що без згоди позивача передала автомобіль у користування інших осіб. Відтак при вирішені спору суд уже був обізнаний про те, що рішення суду не буде виконано у добровільному порядку. Примусове ж виконання рішення, яким визначено порядок користування спірним автомобілем щомісячно у даному випадку призведе до необхідності вчинення виконавчих дій щомісячно. Крім того, суд не врахував, що у період перебування автомобіля у одного із співвласників може виникнути потреба у проведенні ремонтних робіт, що може унеможливити передачу автомобіля іншому співвласнику у тому ж технічному стані через місяць після його експлуатації. Відтак встановлення прядку користування автомобілем не вичерпує конфлікт між сторонами, а навпаки призводить до інших спорів. А враховуючи заяву відповідачки про відсутність у неї спірного автомобіля виникає необхідність також у розшуку спірного майна.
За вказаних обставин спосіб захисту порушеного права, обраний позивач не є ефективним та не відновлює його прав як співвласника майна.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, а тому рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що спірний транспортний засіб, використовується понад шість років виключно ОСОБА_2 , а отже і витрати по утриманню автомобіля має нести саме вона.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідачка не заперечувала, що спірний автомобіль було пошкоджено при ДТП, винною в якій є вона. Встановлення додаткового обладнання на автомобіль здійснено нею на власний розсуд без погодження з іншим співвласником. Позивач з часу розірвання шлюбу спірним автомобілем жодного разу не користувався.
За вказаних обставин суд дійшов правильних висновків про те, що витрати, здійснені ОСОБА_2 є витратами, пов'язаними з експлуатацією автомобіля, яка здійснюється виключно нею, і не є витратами на утримання спільного майна в розумінні ст. 360 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні автомобілем, передання дублікатів ключів від автомобіля, свідоцтва про реєстрацію автомобіля, встановлення порядку користування автомобілем скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у позові.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду лише з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлений 20.09.2022.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді О. В. Немировська
Т. І. Ящук